22. Принципи права та правова доктрина як специфічні джерела права.

Правова доктрина:

— акт-документ, що містить концептуально оформлені правові ідеї, принципи, розроблені вченими з метою удосконалення законодавства, усвідомлені суспільством і визнані державою як обов'язкові.

Правова доктрина не у всіх країнах є джерелом права, хоча значення наукових праць юристів для формування моделі правового регулювання визнається законодавцями багатьох країн. У наші дні роль доктрини є важливою для правотворчості: вона сприяє удосконаленню нормативно-правових актів, створенню нових правових понять і категорій, розвитку методології тлумачення законів.

Правова доктрина служила безпосереднім джерелом права в англо-американській правовій системі: при вирішенні справи судді посилалися на праці вчених; а також у релігійно-філософській правовій системі: іслам, індуїзм, іудаїзм мають у своїй основі правила загальнообов'язкової поведінки, почерпнуті з праць видатних юристів.

23. Дія нормативних актів у часі, у просторі та за колом осіб.

Будь-який нормативно-правовий акт (закон, указ, декрет, постанова, розпорядження, тощо) повинен мати певні критерії дії, такими критеріями виступають дія нормативно-правового акту у часі, у просторі та за колом осіб.

Дія нормативно-правового акту у часі передбачає:

- момент вступу нормативно-правового акта в дію;

- момент припинення дії нормативно-правового акта;

- зворотна дія нормативно-правового акта.

У теорії права розглядаються такі варіанти вступу нормативно-правового акта в дію:

- термін установлюється в самому нормативному акті чи спеціально прийнятому акті (разом з опублікуванням Закону України від 10 березня 1994 р. "Про державну таємницю" була опублікована Постанова Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про державну таємницю", де зазначено, що він вступає в дію з дня опублікування);

- якщо нормативний акт не публікується, то з моменту його одержання виконавцем;

- з моменту ухвалення (Конституція України);

- з моменту опублікування;

- нормативно-правові акти, у яких не вказано час набрання чинності і щодо якого не було постанови про порядок введення в дію, вступають у силу по всій території України одночасно після закінчення 10-денного строку з дня офіційного опублікування;

- нормативно-правовий акт (рішення), ухвалені в результаті референдуму, вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо в них самих не визначений інший строк.

Момент припинення дії нормативно-правового акта настає внаслідок:

- закінчення терміну дії, на який видавався акт (за умови, що він був зазначений в нормативно-правовому акті);

- прямої відміни конкретного акта;

- фактичної відміни акта іншим актом, прийнятим з того самого питання;

- із зміною обставин, для врегулювання яких було прийнято нормативно-правовий акт2.

Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують кримінальну, адміністративну відповідальність особи;

Дія нормативних актів у просторі характеризується розповсюдженням їх впливу на певну територію:

- державу в цілому;

- відповідний регіон;

- адміністративно-територіальну одиницю;

- відповідне підприємство, установу, організацію.

Нормативно-правові акти України поширюються на територію всієї країни. Нормативно-правові акти Автономної республіки Крим - на територію Автономної республіки Крим, в межах повноважень, визначених Конституцією України і Конституцією АРК.

Під територіальною дією нормативно-правових актів розуміється поширення законодавство в межах території держави, до якої відноситься:

- суходільний простір - земна територія;

- водний простір - внутрішні води всередині державних кордонів І територіальні води в межах 12 морських миль;

- повітряний простір над державними межами - на висоті до 110 кілометрів (верхня висотна межа повітряного простору міжнародним правом остаточно не встановлена, проте зазвичай вважається, що висотна межа повітряного простору складає близько 100-110 км від поверхні Землі, тобто найменшу стійку висоту орбіти штучних супутників Землі);

- надра та континентальний шельф.

Екстериторіальна дія нормативно-правового акта завжди регулюється міжнародними договорами і передбачає поширення законодавства певної держави за межами її території. Вона відома як право екстериторіальності держав - порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташовані або перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що розташовані або перебувають на власній території і підвладні законам і юрисдикції власної держави, та поширюється на:

- космічні об'єкти під прапором і гербом держави;

- трубопроводи;

- підводні кабелі та нафтові морські вишки;

- повітряні, військові та торговельні судна у відкритому морі, які ходять під державним прапором;

- території дипломатичних представництв і консульств за кордоном.

Правом екстериторіальності користуються військові кораблі та літаки, що з дозволу певної держави знаходяться на її території, але розглядаються як частина території іншої держави1.

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території Його дії і є суб'єктами відносин, на які він розрахований.

24. Поняття реалізації правових норм. Основні форми.

Реалізація норм права — це здійснення приписів правових норм у практичній діяльності суб'єктів права. Форми реалізації правових норм:

— використання — це така форма реалізації уповноважувальних правових норм, за якої суб'єкти на свій розсуд за власним бажанням використовують надані їм права (реалізація права на вищу освіту);

— виконання — форма реалізації зобов'язальних правових норм, що полягає в активній поведінці суб'єктів, яку треба здійснювати незалежно від їх власного бажання (наприклад, реалізація положень КК України про надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані);

— дотримання — це така форма реалізації заборонювальних норм права, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів. Для неї характерним є утримання від активних дій, заборонених юридичними нормами (наприклад, не порушення водіями транспортних засобів обмежень швидкості руху);

— застосування правових норм — це організаційно-владна діяльність компетентних органів держави з реалізації правових норм щодо конкретних життєвих обставин та персоніфікованих суб'єктів (рішення суду).

25. Тлумачення в праві: поняття та види.

Тлума́чення пра́ва — діяльність, спрямована на з'ясування, осмислення дійсного змісту з метою сприяння їх практичній реалізації, а також результат такої діяльності, що переважно виражається в інтерпретаційно-правовому акті.

Офіційне  – тлумачення, яке здійснюється спеціально уповноваженим компетентним органом, державним службовцем чи посадовою особою на підставі службового обов’язку, а результати роз’яснення набувають офіційного значення (часто мають обов’язковий характер, тобто суб’єкти право-застосовної діяльності та інші суб’єкти права повинні використовувати зміст норми права в точному його розумінні, так, як викладений він в офіційному інтерпретаційному акті).

Неофіційне  - таке роз'яснення їх змісту що здійснюється будь-яким суб'єктом, при якому результат тлумачення не має обов'язкової юридичної сили. Має переважно загальний характер, але може бути й індивідуальним. За суб’єктами тлумачення воно може бути побутовим, професійним, доктринальним (спеціаль¬но-пояснювальним).

Спосіб тлумачення  — це сукупність прийомів аналізу змісту нормативно-правових актів.

Граматичний (мовний, текстовий)—це уяснення їх змісту, що базується на даних граматики, лексики, філологічних наук. Зміст норм досліджується з погляду їх текстової форми. Граматичне тлумачення є початковим та відправним серед усіх способів тлумачення, оскільки юридичні норми існують тільки в мовній формі. Прийоми дослідження спрямовані на з'ясування значення окремих слів, термінів, змісту норми залежно від розміщення у тексті сполучників, розділових знаків, прийменників. Причому, при тлумаченні жодне слово або граматичний знак, що міститься в тексті закону, не можуть залишатися поза тлумаченням.

Особливого значення у вітчизняній законотворчій практиці останніми роками набуває спеціально-юридичне тлумачення, яке застосовується для уяснення змісту нормативно- правових приписів, в яких використовуються спеціальні терміни та словосполучення юридичних понять.

Логічне тлумачення — спосіб уяснення, яке базується на використанні законів і правил формальної логіки.

Систематичний — використання системного підходу під час аналізу норм права, окремих статей та в цілому законів. Увага дослідника зосереджується на пошуку головного змісту норми права, що тлумачиться, шляхом визначення місця цієї норми серед норм даного нормативного акта та її порівняння з чинними нормами інших інститутів і галузей права.

Історичний (ретроспектива) допомагає встановити зміст норми права, враховуючи умови їх виникнення, факти пов'язані з історією виникнення норми, що тлумачить. Особливість даного способу полягає в тому, що інтерпретатор використовує джерела, які перебувають за межами системи права (конкретно-історичні умови, соціально-економічна і політична атмосфера, обставини, причини, чинники, що викликали прийняття відповідних норм права, встановлення за документами з архівів, стенограм обговорення проектів відповідних нормативно-правових актів органів, що займалися підготовкою законопроектів, матеріалів, що надруковані в пресі та інших засобах інформації тоді, коли проекти обговорювалися, до них робилися зауваження та пропозиції, схвалювалися чи відхилялися).

Конкретно-соціологічне тлумачення — установлення змісту нормативно-правових приписів з урахуванням не тільки історичних обставин прийняття закону, а й тих реальних умов життя суспільства, в яких норма права функціонує.

Телеологічний (цільовий) — аналізі змісту правового припису шляхом виявлення і розкриття цілей прийняття правової норми у співвідношенні з нею граматичної і логічної суті формулювань законодавця, що містяться в текстах нормативно-правових приписів.

26. Тлумачення: способи тлумачення нормативних актів.

27. Поняття інтерпретаційно-правового акту, його ознаки.

Тлумачення нормативно-правових актів може закінчуватися виданням відповідного акта інтерпретації, який роз'яснює і уточнює нормативно-правовий акт. Інтерпретаційні акти діють разом з нормативно-правовими актами.

Акт офіційного тлумачення (інтерпретаційний акт) — це акт-документ, який містить роз'яснення змісту і порядку застосування норми права, сформульоване уповноваженим органом у межах його компетенції, що має обов'язкову силу для всіх, хто застосовує певну норму.

Ознаки інтерпретаційного акта:

• має чинність у сукупності з тим нормативно-правовим актом, в якому містяться норми права, що тлумачать, залежить від нього та, як правило, розділяє його долю;

• є формально-обов'язковим для всіх, хто застосовує певну норму;

• не виходить за межі норми права, що тлумачиться, являє собою уточнювальне судження про норму права, а не новий нормативний припис;

• приймається тільки правотворчими або спеціальними уповноваженими суб'єктами;

• має спеціальну письмову форму вираження.

28. Застосування норм права як специфічна форма їх реалізації.

Застосування права — це правова форма діяльності уповно­важених на те органів держави і посадових осіб по реалізації приписів норм матеріального права відносно конкретних жит­тєвих випадків шляхом винесення індивідуально-конкретних рішень.

Застосування права, як особлива форма його реалізації, на відміну від дотримання, виконання і використання має певні ха­рактерні риси.

Передусім це управлінська за своєю природою діяльність ор­ганів держави і посадових осіб у винесенні індивідуально-конк­ретних приписів, які містять не загальні правила поведінки, а ма­ють адресатом конкретних суб'єктів.

У передбачених законодавством випадках застосування права є необхідною умовою реалізації правових норм, внаслідок чого відбувається упорядкування суспільних відносин. Це діяльність, що здійснюється спеціальними суб'єктами, наділеними держав­но-владними повноваженнями (прокуратура, суд, міліція, Прези­дент, голова місцевої адміністрації, слідчий, ректор та ін.), які за­довольняють потреби всього суспільства, тобто діють у публічних, а не у своїх особистих інтересах. Такі суб'єкти займа­ють активну провідну позицію в розвитку правозастосовних відносин. Громадяни не є суб'єктами правозастосування, проте право може застосовуватися з їх ініціативи (наприклад, подання заяви про скоєне правопорушення, позовної заяви до суду та ін.). Правозастосовна діяльність здійснюється вказаними суб'єк­тами в «чужому інтересі», в порядку і процесуальних формах, встановлених законодавством.

29. Поняття правозастосовного акту, його ознаки.

Правозастосування — це здійснювана в процедурно-процесу­альному порядку владна-організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових осіб, яка полягає в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних суб’єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права.

Правозастосовний акт — вирок, рішення, визначення, ви­сновок тощо (наприклад, нарахування пенсіонеру пенсії; вирок суду у конкретній кримінальній справі) — результат вирішення юридичної справи і підсумок застосування норм права.

Ознаки акта застосування норм права такі.

1. Приймається на основі нормативно-правового акта і спи­рається на певну норму права, тобто є законним і обгрунтова­ним.

2. Виходить від компетентних органів держави в особі їх по­садових осіб і являє собою категоричне,'офіційно-владне, обо­в'язкове для виконання веління, яке охороняється примусовою силою держави.

3. Адресується чітко визначеним суб'єктам, тобто є персоні­фікованим, індивідуальним.

4. Поширює норму права на конкретну юридичну ситуацію (виключається поширення на подібні випадки), вичерпує себе одноразовим застосуванням, тобто розрахований на один раз.

5. Має певну, встановлену законом форму документа (наказ, рішення, вирок, розпорядження), якщо це письмовий акт (а їх більшість). Містить чітко позначені реквізити: назву, підпис, дату. Має сувору структуру: вступну, описову, мотивувальну і резуль­тативну частини.

6. Може бути оскаржений чи опротестований ким-небудь із зацікавлених осіб.

Акт застосування норм права — найпоширеніший вид пра­вових актів. Як і нормативно-правовий акт, він має юридичну силу, носить державно-владний обов'язковий характер.