8. Форма державно-правового режиму (види)

Демократичний — державна влада здійснюєть­ся з дотриманням основних прав людини, із забез­печенням легальних можливостей вільного вияв­лення і врахування інтересів усіх груп населення через демократичні інститути (вибори, референду­ми тощо) та діяльність різноманітних громадських об'єднань, які представляють ці інтереси і вплива­ють на вироблення і здійснення політики держави. Демократичний режим має такі різновиди як демо­кратично-ліберальний, демократично-консерватив­ний, демократично-радикальний.

Тоталітарний — державна влада здійснюється шляхом обмеження або порушення основних прав людини; скорочення або недопущення, усунення легальних можливостей для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення (зокрема через діяльність громадських об'єднань, які їх представляють); зосередження неконтрольованої населенням державної влади в руках правлячої верхівки (олігархії) або однієї особи. Останній різновид тоталітаризму отримав назви «автокра­тія», «вождизм». Тоталітаризм існував і у вигляді таких державних режимів, як расистський, фа­шистський, військово-диктаторський, державно-терористичний.

Сучасні державні режими:

демократичний (найбільш поширений у держа­вах Європи, Центральної та Північної Америки);

тоталітарний (зберігається в окремих країнах Близького Сходу, Африки).

З другої половини 80-х років в Україні (як і в інших колишніх радянських республіках) відбу­вається поступовий перехід від тоталітаризованого державного режиму до демократичного. Знамен­ною віхою на цьому шляху стала Конституція Ук­раїни 1996 р.

9. Правова держава: поняття, види, співвідношення із громадянським суспільством.

Можна приводити точки зору різних мислителів щодо громадянського суспільства і ролі держави в його формуванні, але слід розуміти, що всі вони підкреслювали, що найкращі умови для розвитку громадянського суспільства може створити тільки правова держава.

Громадянське суспільство - це сукупність вільних, незалежних індивідів (фізичних осіб, сімей, трудових та навчальних колективів, об'єднань громадян), які існують в будь-якій державі, вступають у різноманітні відносини, але мають на меті задоволення власних потреб та інтересів.

Громадянське суспільство характеризується ознаками:

- воно складається із вільних і рівноправних громадян та їх об'єднань;

- воно існує в будь-якій державі, але розвивається відносно самостійно;

- воно приймає безпосередню участь у створенні і функціонуванні державних органів;

- воно базується на приватній власності, вільній праці (кожен вільно вибирає працю чи вільно на неї погоджується), вільному підприємстві;

- воно має право вимагати від держави захисту прав, свобод та законних інтересів і не втручання у цю приватну сферу державних органів;

- воно формує право держави безпосередньо або через представницькі органи, сформовані громадянським суспільством та інші.

Чим розвиненіше громадянське суспільство тим демократичніша держава, саме вона у такому суспільстві створює умови для нормального функціонування такого суспільства, при чому вона йому підпорядковується через парламент та інші представницькі органи.

Правова Держава - це своєрідний політико-юридичний ідеал, це організація політичної влади на засадах верховенства права, справедливості, реального забезпечення, охорони і захисту прав і свобод людини, контролю за діяльністю виконавчо-розпорядчих органів з боку народу.

Правова держава характеризується ознаками:

- верховенством права та пануванням закону в діяльності держави і житті суспільства;

- головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини;

- влада в державі здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову;

- органи державної влади формуються на демократичних засадах і мають бути підконтрольні народу;

- держава, її органи, об'єднання громадян, самі громадяни пов'язані правом;

- взаємною відповідальністю держави і особи;

- реалізацією державою своїх повноважень не тільки через примус, а і через силу громадської думки;

- наявність конституційного суду та інших судових органів, які гласно і справедливо вирішують справи і відновлюють порушене право особи, а також запобігають спробам порушення конституційного ладу;

- режимом суворої законності в діяльності органів Державної влади, посадових осіб, інших суб'єктів, що виключає свавілля та самовладдя;

- забезпеченням плюралізму поглядів і гласності;

- високим рівнем правосвідомості та правової культури населення;

- поважним ставленням до досягнень минулих поколінь і створенням умов для прогресивного розвитку майбутніх поколінь.

10. Механізм держави: основні структурні елементи.

Механізм держави - цілісна ієрархічна система державних органів, які здійснюють її завдання і реалізують функції.

Ознаки механізму держави:

ієрархічна система, тобто система, побудована на основах субординації і координації - обов'язкове виконання рішень вищих органів нижчими органами;

цілісна система внутрішньо організованих елементів, яка має єдині принципи побудови, єдині завдання і цілі діяльності;

чітко визначені зв 'язки між елементами цієї системи, кожен з яких має певну сферу діяльності і компетенцію. Як механізм годинника складається з різних елементів, так і механізм держави, маючи єдність, включає органи, блоки, підсистеми і навіть самостійні гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову. У цій розчленованості прослідковується ієрархія: різні державні органи, їх блоки, підсистеми займають неоднакове місце у державному механізмі, але всі разом вони повинні діяти узгоджено, без зупинки;

має єдину бюджетну, грошову, банківську системи, державну власність, які складають її організаційно-економічну основу;

динамічна і реально працююча система, за допомогою якої функціонує держава, здійснюється управління суспільством.

Структура механізму держави:

1) державні органи, які мають владні повноваження, тобто державний апарат, який включає два важливих структурних елементи:

а) апарат управління, до якого входять чиновники - державні службовці, які спеціально займаються управлінням;

б) апарат примусу - армія, поліція, розвідка і контррозвідка, митниця, тюрми, виправні установи та ін.;

2) державні установи, державні підприємства, які не мають владних повноважень (у сфері охорони здоров'я, наукових досліджень, навчально-виховна, духовна сфера та ін.).

Державні підприємства та установи - це організації, які під керівництвом державних органів (апарату держави) практично здійснюють функції держави у сфері виробничої діяльності, безпосередньо пов'язані зі створенням матеріальних цінностей (державні підприємства), чи діяльності, пов'язаної зі створенням нематеріальних цінностей (державні установи).

Таким чином, державні підприємства та установи відрізняються від органів держави, але вони належать до державних організацій: державний апарат забезпечує реалізацію функцій держави завдяки діяльності підприємств і установ, якими керує.

Відповідно до форм власності, встановлених Законом України "Про власність" від 7 лютого 1991 р., до механізму держави в

Україні у повному обсязі належать лише державні підприємства, які діють на основі загальнодержавної власності.

Орган держави - частина державного апарату - група осіб або одна особа, які наділені юридично визначеними державно-владними повноваженнями для виконання завдань і функцій держави.

Кожен орган держави створюється для здійснення певного виду державної діяльності, тобто має свій предмет, завдання і функції.

Ознаки органів держави:

1) формується державою або безпосередньо народом (парламент) відповідно до закону і функціонує на його основі;

2) має передбачені конституцією або іншими законами спеціальні функції, які він здійснює від імені держави;

3) має державно-владні повноваження, які дозволяють йому здійснювати юридично обов'язкові дії (видає нормативні та індивідуальні акти; здійснює контроль за точним та неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами; забезпечує і захищає ці вимоги від порушень шляхом застосування засобів виховання, переконання, стимулювання, у випадку необхідності - державного примусу;

4) функціонально взаємодіє з іншими органами у процесі реалізації своїх повноважень, керується принципом "дозволено лише те, що прямо передбачено законом";

5) складається зі службовців, які перебувають в особливих відносинах між собою та органом: обсяг, порядок використання ними владних повноважень встановлюються законом і отримують конкретизацію у посадових інструкціях, штатних розписах та ін.;

6) має необхідну матеріальну базу - державне майно, свій рахунок у банку, джерело фінансування - державний бюджет;

7) має організаційну структуру (будова за видами окремих служб і кількісним складом), територіальний масштаб діяльності, систему службової підзвітності і службову дисципліну.

З питанням організації та діяльності державного апарату тісно пов'язана теорія поділу влад. Вона належить до тих політико-правових доктрин, що мають складну історію свого становлення і розвитку. Традиційно її пов'язують з ім'ям Ш. Монтеск'є (1689- 1755), який виробив схему, відповідно до якої влада в державі повинна бути поділена між законодавчими, виконавчими та судовими органами. Кожна з влад стосовно іншої є самостійна і незалежна, що виключає можливість узурпації всієї влади в державі якоюсь однією особою чи окремим органом держави. Пізніше Ж.-Ж. Руссо запропонував розглядати ці три влади як особливі явища єдиної найвищої влади всього народу.

Слід зазначити, що у вітчизняній історії задовго до Монтеск'є були спроби створити конституційний проект незалежної України з урахуванням принципу поділу влад, їх єдності і взаємодії ("Пакти і Конституції" Пилипа Орлика, 1710 р.): законодавча влада - Генеральна Рада; виконавча влада - гетьман, генеральна старшина й обрані представники від кожного полку; судова влада. "Пакти і Конституції" Пилипа Орлика заклали основні принципи республіканської форми державного правління.

Уперше конституційне закріплення теорія поділу влад дістала в Конституції США 1787 р., в якій від імені всього американського народу були розподілені повноваження органів державної влади - конгресу, президента і підзвітних йому міністерств, судів.

Згідно з Конституцією України єдиним органом законодавчої влади в країні є Верховна Рада.

Вона правомочна розглядати важливі питання, що не входять до компетенції органів державної виконавчої чи судової влади, а також не вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Верховна Рада України складається з 450 депутатів України і працює сесійно. Сесії Верховної Ради України складаються з пленарних засідань комітетів і тимчасових комісій Верховної Ради.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України згідно зі ст. 93 Конституції України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.

Президент України є главою держави, який виступає від імені держави, гарантує державний суверенітет, територіальну цілісність України, додержання прав і свобод людини і громадянина.

Крім цього статус глави держави передбачає здійснення ним об'єднуючої функції щодо діяльності окремих гілок державної влади, виконання Президентом ролі арбітра між органами законодавчої і виконавчої влади у разі непорозуміння між ними.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Він відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою, підконтрольний та підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

Судову владу в Україні здійснюють Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні та місцеві суди, спеціалізовані суди.

Особлива роль у системі судової влади належить Конституційному Суду України - єдиному органу конституційної юрисдикції в Україні, що вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.