24. Здібності та задатки як індивідуально-типологічні відмінності людини (б.Теплов, а.Анастазі, в.Небиліцин) та їх психофізіологічна основа. Розвиток здібностей.

Здібності – індивідуально-психологічні особливості, які є умовами успішного виконання певного різновиду діяльності. Здібності проявляються у швидкості, глибині та міцності оволодіння засобами і прийомами діяльності. З. не з'являються на порожньому місці. В основі розвитку З. лежать певні природжені особливості людини, її задатки. Людина народжується з певними генетичними, анатомо-фізіологічними особливостями, на ґрунті яких за певних соціальних умов у процесі діяльності та спілкування формуються здібності особистості. Від задатків до здібностей – таким є шлях розвитку особистості. Тільки за умови хороших задатків здібності можуть розвиватися дуже швидко навіть у несприятливих життєвих обставинах. З іншого боку, і за відсутності хороших задатків (але не за цілковитої відсутності), людина може за певних умов досягнути значних успіхів у відповідній діяльності.

Здібності людини поділяються на види за змістом і характером діяльності, в якій вони виявляються. Розрізняють загальні й спеціальні здібності. Загальними називаються здібності людини, що тією чи іншою мірою виявляються у всіх видах діяльності. Такими є здібності до навчання, загальні розумові здібності людини, здібності до праці. Під спеціальними здібностями розуміють здібності, що виразно виявляються в окремих спеціальних галузях діяльності (наприклад, сценічній, музичній, спортивній тощо).

Обдарованість – сукупність загальних і спеціальних здібностей, яка обумовлює успішну діяльність людини у визначеній діяльності. Талант – вищий рівень здібностей людини до певної діяльності. Талант – це поєднання здібностей, які дають людині змогу успішно, самостійно й оригінальне виконати певну складну трудову діяльність. Геніальність – найвищий рівень творчих проявів особистості, втілюється у творчості, що має історичне значення для життя суспільства. Для генія характерна творча продуктивність, оволодіння культурною спадщиною минулого і водночас рішуче долання старих норм і традицій.

Основні шляхи та умови розвитку здібностей: включення в активну діяльність; формування і підтримка позитивних мотивів; адекватна оцінка і самооцінка здібностей; самовиховання здібностей; врахування індивідуальних особливостей особистості; різносторонній розвиток особистості. Важливий фактор розвитку здібностей – це стійкі спеціальні інтереси.

25. Емоції. Фізіологія емоцій. Психологічні теорії емоцій: еволюційна (Ч.Дарвін), психоорганічна (Джемса-Ланге, Кеннона-Барда), інформаційна (П.В.Сімонов), когнітивного дисонансу (Л.Фестінгер). Емоції та особистість.

Емоції – це специфічна форма взаємодії людини з навколишнім світом, з середовищем, спрямована на пізнання світу та свого місця в ньому через саму себе.

Емоції вияв­ляються в різноманітних периферичних змінах, що охоп­люють усі органічні функції і відображаються на внутріш­ніх, вісцеральних процесах, від яких залежить життя орга­нізму. Спираючись на такі емоційні прояви, фізіологи, зок­рема Кеннон, підкреслювали позитивну пристосовуючу роль емоцій; емоції приводять організм у стан готовності до тер­мінового витрачання енергії, мобілізуючи всі його сили, які будуть використані, наприклад, при страхові, гніві чи болю. Фізіологічний механізм емоцій не зводиться до пери­феричних процесів. Досліди В. Кеннона і Ч. Шерінгтона свідчать, що вісцеральні прояви емоцій настають після мозкового процесу, пов'язаного зі свідомим психічним процесом. Емоції включають процеси які відбуваються як у підкіркових центрах, так і в корі великих півкуль, процеси, пов'язані передусім з діяльністю гіпоталамуса, лімбічної системи.

Вивчаючи роль периферичних реакцій в емоціях, В. Джемс (1894) і Г. Ланге (1895) побудували психологічну теорію емоцій, так звану периферичну теорію. Згідно з цією теорією емоція – це усвідомлення тілесного збудження, яке ми відчуваємо безпосередньо після сприймання факту, який це збудження викликає. Зовнішні враження чисто рефлектор­но, без участі вищих центрів, спричинюють зміни в орга­нізмі. Подальше їх усвідомлення шляхом проекції на кору головного мозку і становить емоцію. Прихильники пери­феричної теорії, виходячи з тези, що без вегетативних вісце­ральних реакцій немає емоцій, перебільшують роль орга­нічних змін в емоціях, що призводить до хибного висновку про периферичну зумов­леність емоцій.Згідно з інформа­ційною теорією емоцій П. В. Сімонова, емоція – це відображення відношення між величиною потреби та ймовірністю її задоволення в даний момент. Живій істоті потрібно роз­різняти впливи, оцінювати їх і будувати на цьому свою поведінку. В оцінці виявляється ставлення до цілей. Це когнітивна сторона емоції.

Ч. Дарвін і І. Сєченов на основі спостережень і теоре­тичних узагальнень довели, що міміка, інші виразні рухи відображають стан нервової системи і залежать від емоцій. Дарвін підійшов до пояснення виразних рухів з біологічної точки зору: виразні рухи є рудиментарними проявами раніше доцільних дій. Дія – це не лише зовнішній вираз поведінки, як вважають біхевіористи, в дії розкривається внутрішній світ особистості та її ставлення до навколишнього світу. Тому дія є зовнішньою формою існування внутрішнього духовного світу особистості – виразні рухи не супроводжу­ють емоції, а виступають зовнішньою формою їх існування.

Згідно з тео­рією когнітивного дисонансу А. Фестінгера, особливістю пси­хічного життя людини є прагнення до того, щоб в усій системі поведінки – поглядах, думках, спонуках – існува­ла певна відповідність між усіма компонентами. Фестінгер наголошував наявність відповідності між тим, що людина знає, у що вона вірить і тим, що вона робить. Індивід має певні думки, погляди, емоційне ставлення до життя й прагне до їх внутрішньої відповідності.Якщо в сукупності наших знань про дійсність виникає невідповідність між окремими їх елементами, то це спричинює психологічний процес, спрямований на послаблення або зняття цього дисонансу.