2. Ергономічні вимоги до організації робочого місця. Режим праці і відпочинку.

Важливим завданням ергономіки є підвищення ефективності праці працівників систем «людина — машина — середовище». При цьому, як свідчать наукові та практичні дослідження, ефективність праці персоналу прямо пропорційно залежить від раціональності організації робочих місць.

Під робочим місцем розуміють зону, оснащену необхідними технічними засобами, у якій відбувається трудова діяльність виконавця або групи виконавців, що спільно виконують ту чи іншу операцію чи роботу.

Організацією робочого місця називається система заходів щодо оснащення робочого місця засобами і предметами праці та їх роз­міщення в певній послідовності в просторі.

За рівнем механізації робочі місця поділяються на автоматизовані, механізовані і робочі місця, де виконуються ручні роботи. Робочі місця поділяються також на індивідуальні та колективні. Залежно від спеціалізації робочі місця можуть бути універсальними, спеціалізованими, спеціальними.

Залежно від функцій, що виконує оператор у системі, робочі місця класифікують таким чином :

~ робоче місце оперативного керування (існує для виконання завдання управління, видачі команд, розпоряджень, ін.);

~ інформаційно-довідкове робоче місце (слугує для запиту й отримання довідок про стан системи в цілому або її окремих ланок, а також для формування, передачі та прийому символьної або графічної інформації);

~ робоче місце ручного введення інформації (існує для оперативного введення символів чи графічної інформації);

~ робоче місце функціонально-технологічного контролю (забезпечує оперативний функціональний контроль за станом технічних засобів і каналів зв'язку);

~ робоче місце програміста ПЕОМ (слугує для зв'язку з обчислювальними машинами, а також для налагодження машинних програм);

~ комбіноване робоче місце (являє собою робоче місце змішаного типу із суміщенням функцій, які перераховано вище).

Проектуючи робоче місце, необхідно обов'язково враховувати специфіку трудової діяльності оператора та психофізіологічні, антропометричні, біомеханічні характеристики людини.

Просторова організація робочого місця являє собою заходи щодо розміщення в певній послідовності у просторі засобів та предметів праці з урахуванням антропометричних даних, вибору раціонального розміщення робочих зон, робочих поверхонь, фізіологічно раціональної робочої пози, а також проектування раціональних конструкцій засобів організаційного оснащення.

Взагалі, у конструюванні та організації робочих місць операторів рекомендовано враховувати такі основні ергономічні умови, що забезпечать:

— достатній робочий простір для працівника, що дозволяє робити всі необхідні рухи і переміщення під час експлуатації та технічного обслуговування устаткування;

— достатні фізичні, зорові та слухові зв'язки між працівником та обладнанням, а також між людьми в процесі виконання єдиного трудового завдання;

— оптимальне розміщення робочих місць у виробничих приміщеннях, а також безпечні та достатні проходи для працівників;

— необхідне природне й штучне освітлення для виконання трудових завдань, технічного обслуговування;

— дозволений рівень акустичного шуму і вібрації, що утворюються через роботу обладнання робочого місця чи іншими джерелами шуму та вібрації;

— оснащення робочих місць засобами захисту від впливу шкідливих речовин, виробничих факторів (фізичних, хімічних, біологічних, психофізіологічних).

Уже доведено, що ергономічно організоване робоче місце насамперед раціональне й економічне з позицій втрати енергетичних сил людиною. По-друге, воно забезпечує швидкість, безпечність, простоту технічного обслуговування робочого місця в нормальних і аварійних умовах. По-третє, відповідає функціональним характеристикам роботи.

Важливими моментами, які необхідно врахувати для організації робочого місця, є такі:

~ робоча поза;

~ конфігурація та спосіб розміщення панелей індикаторів та органів управління;

~ потреба в огляді робочого місця;

~ необхідність використання робочої поверхні для писання або інших робіт, установлення телефонних апаратів, іншої техніки, допоміжних засобів;

~ простір для ніг та стоп при роботі сидячи.

Відповідно з основами законодавства про працю та Кодексу законів про працю (КЗпП), нормальна тривалість робочого часу для всіх категорій робітників і службовців не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Розрізняють основні види робочого часу: нормальна тривалість, скорочена тривалість, неповний робочий день, ненормований робочий день.

Нормальна тривалість. При шестиденному тижні тривалість щоденної роботи (зміни) не може перевищувати 7 год (із скороченням роботи у передсвятковий і передвихідній день до 5 год, щоб підсумкова норма на тиждень не перевищувала 40 ч. При п'ятиденному тижні тривалість дня - 8 год 15 хв (з скороченням п'ятого, передвихідного дня на 1 ч. 15 хв).

Скорочена тривалість робочого часу відповідно до Кодексу законів про працю встановлюється:

1. для робітників і службовців на роботах у шкідливих умовах - не більше ніж 36 годин на тиждень;

2. для робітників і службовців у віці 16-18 років - 36 годин, а для осіб від 15 до 16 років - 25 годин на тиждень.

Крім того, законодавством скорочена тривалість робочого часу встановлена також для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших). Список виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, які дають право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.

Неповний робочий час - це передбачений у відповідному порядку робочий день меншої тривалості, ніж нормальний робочий день, відповідних категорій працівників. Число осіб, яким він може бути встановлений, законом не обмежене.

Ненормований робочий день є однією з умов роботи певних категорій трудівників, чия робота за специфікою і характером не завжди вкладається в рамки нормального робочого дня. Робота понад нормальну тривалість робочого дня зумовлюється виробничою необхідністю. На працівників з ненормованим робочим днем поширюються основні положення нормального режиму робочого часу. Ненормований робочий день може застосовуватись:

• для адміністративного, управлінського, технічного і господарського персоналу;

• для осіб, чия робота не піддається точному обліку часу;

• для осіб, які розподіляють час роботи на свій розсуд;

• для осіб, чиє робочий час за характером роботи дробиться на частини невизначеної тривалості.

Робота у вихідний може бути оформлена письмовим розпорядженням керівника підприємства та узгоджена з профкомом; в розпорядженні слід вказати, коли працівнику буде наданий день відпочинку замість невикористаного.

Понаднормова робота, робота у святкові і вихідні дні допускається лише в таких випадках:

• при оборонних роботах;

• при суспільно необхідних роботах (ремонт громадського транспорту, центрального опалення, систем електроенергії, газопостачання, каналізації і т.п.);

• при необхідності закінчення розпочатого, якщо припинення може призвести до псування матеріалу або машин;

• при тимчасових роботах на ремонті та відновленні механізмів або споруджень у тих випадках, якщо їх поломка призводить до припинення робіт значної кількості трудящих;

• для продовження роботи при неприбуття змінного працівника, якщо робота не допускає перерви; в цих випадках адміністрація зобов'язана негайно вжити заходів для заміни змінника іншим працівником.

До надурочних робіт, в свята і вихідні, до чергувань після робочого дня, а також до чергувань у свята і вихідні не приваблюють:

• інвалідів війни та праці;

• осіб з активною формою туберкульозу;

• робітників і службовців молодше 18 років;

• працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять;

• студентів вузів і технікумів, які знаходяться на практиці.

Загальна кількість надурочних робіт для кожного працівника протягом року не повинна перевищувати 120 ч., протягом тижня - 4 ч. Понаднормові роботи протягом двох днів підряд забороняються.