38. Грошова реформа в Україні (02.09.2006)і особливості її проведення.

Грошова реформа в Україні почалася 2 вересня і продовжува­лась до 16 вересня 1996 р. Упродовж цього періоду вільно вико­ристовувались як гривні, так і карбованці. Це була найбільш ус­пішна з усіх грошових реформ, проведених до цього часу в країнах СНД. Найважливіша її особливість — це насамперед її неконфіскаційний характер.

Уже за перших 15 днів проведення реформи було обміняно 95,5 % усієї готівки. Важливо підкреслити, що неконфіскаційний характер реформи став основним чинником стримування різкого зростання цін.

У першу річницю проведення реформи можна було, підбива­ючи її підсумки, виокремити ті позитивні моменти, до яких вона привела, а саме:

—Істотне зниження рівня інфляції за період з вересня 1996 р. по вересень 1997 р. У 1997 р. інфляція становила 110%, що стало найнижчим її показником за весь попередній період.

—Укріплення стабільності курсу гривні стосовно долара, ні­мецької марки і російського рубля. Це дозволило вже в середині 1997 року ввести перший валютний коридор у межах 1,7— 1,9 грн за долар США, а це означало введення конвертації гривні за поточними платежами.

—Зростання довіри до гривні, що знайшло своє вираження насамперед у збільшенні на 120 % внесків населення в комерцій­ні банки. Це привело до нарощування кредитних ресурсів комер­ційних банків і дало змогу збільшити обсяги кредитування при одночасному зниженні середніх процентних ставок за банківсь­ким кредитом з 63 до 42 %.

—Валові резерви Національного банку України зросли з 3,8 до 5,4 млрд дол.

—Відбулися позитивні зрушення на валютному ринку, що знайшло своє відображення в збільшенні обсягів продажу валюти.

—Станом на 01.08.1997 р. видані комерційними банками кре­дити склали 6,5 млрд грн, що на 2 млрд грн більше, ніж рік тому до проведення грошової реформи.

Щодо загального підсумку грошової реформи 1996 р., то вона мала велике позитивне значення для розвитку нашої економіки та продовження ринкових реформ.

39. Мвф. Історія виникнення, сучасні функції.

Міжнародний валютний фонд створено за рішенням Бреттон-Вудської конференції в 1944 р. У створенні МВФ активну участь брав і Радянський Союз.

Проте СРСР не підписав угоди з МВФ. Офіційно це було пов'язано з тим, що участь СРСР у цій організації і виконання низки її вимог призвело б до втручання у внутрішні справи Ра­дянського Союзу. Так, вимоги до країни-учасниці про необ­хідність публікації даних щодо видобутку золота, стану платіж­ного балансу країни та деякі інші навряд чи можна розцінювати, як втручання у внутрішні справи країни. Такі вимоги в цілому вкладаються в ту звичайну інформацію, яку надає позичальник своєму кредитору.

З країн так званого соціалістичного табору членом МВФ дов­гий час була тільки Югославія. Ситуація почала змінюватися з 1980-х років, коли до цієї організації ввійшли Румунія, Польща, Угорщина, а в 1991 р. і Радянський Союз подав заяву на вступ до МВФ, яка, однак, не була реалізована у зв'язку з розпадом СРСР. Пізніше, у 1992 р., на вступ до МВФ подають заявки і входять до цієї організації перші республіки колишнього СРСР. Серед них — Росія, Україна, Казахстан та ін.

Структура органів управління МВФ представлена Радою кері­вників. У цій раді кожна країна-учасник представлена керівни­ком і його заступником, який, як і керівник, теж призначається на 5 років. Рада збирається один раз на рік і є вищим керівним орга­ном МВФ. Більшу частину своїх повноважень рада передає Ви­конавчій раді, яка займається поточними справами. Сім членів Виконавчої ради призначаються країнами, що мають у МВФ найбільші квоти (США, Німеччина, Японія, Великобританія, Франція, Китай і Саудівська Аравія). Останні 17 членів цієї ради обираються керівниками від інших країн. Виконавча рада (Дире­кторат) обирає керівника, який і організовує повсякденну діяль­ність МВФ. Він обирається на 5 років з правом переобрання на наступний термін.

Кожна країна-учасник МВФ робить при вступі певний внесок, який визначається у вигляді квоти (частки). Квота розраховуєть­ся з урахуванням експорту й імпорту країни, її золотого запасу, національного доходу та деяких інших показників.

Кредитні операції МВФ здійснює тільки з офіційними устано­вами країни: Казначействами, Центральними банками, або ж ста­білізаційними фондами.

Основні функції МВФ:сприяння міжнародній співпраці в грошовій політиці; розширення світової торгівлі; кредитування; стабілізація грошових обмінних курсів.