Вплив особливостей перебігу родів на розвиток людини і її здоров'я

Здоров'я дітей багато в чому залежить від того, наскільки благополучно пройшло розродження.

Пологи - це фізіологічний процес, що вимагає максимального фізичного і психічного напруги жінки, вміння володіти собою і виконувати необхідні дії в складних, близьких до екстремальних умовах (Прохорова О. В., Пироженко Є. В., 2001). В останні роки в сучасному акушерстві активно розвивається тенденція до досягнення максимальної природності пологів; проблема психологічної підтримки в процесі пологів стає особливо актуальною.

Пологи самі по собі вже стають для дитини найсильнішою і фізичною, і психічною травмою, супроводжується загрозою життю. О. Ранк надавав їй велике значення і називав «родовою травмою» (не в акушерському, а в психічному сенсі) і «первинним шоком». Пологи, за О. Ранку, призводять до переживання втрати первинного об'єкта любові (матері). Зазнавши це, людина протягом всього дитинства, а іноді і в дорослому стані, намагається знов знайти його.

За кілька днів до пологів у крові матері зростає рівень адреналіну і норадреналіну, що підготовляють організми майбутньої матері та дитини до стресових впливів.

При стресі, перенесеному жінкою в кінці вагітності, наслідки його в основному позначаються на формуванні домінанти пологів. У таких жінок в 2,5-2,7 рази частіше пологи наступають пізніше встановленого терміну, в 7,0-7,6 рази частіше виявляється вторинна слабкість і (або) дискоординация родової діяльності, в 2,7-2,9 рази частіше виникає патологічна втрата крові. Ризик внутрішньоутробної гіпоксії плода збільшується в 3,8-4,рази (Мальгіна Г. Б., 2001).

Враховуючи все це, навряд чи можна вважати «спекуляціями» уявлення про те, що емоції і тілесні відчуття, які відчуваються плодом у процесі пологів, залишаються в її підсвідомості, і надалі впливають на розвиток, нервово-психічні особливості.

Після пологів починається процес адаптації дитини до нових умов. Якщо в пологах дитина може отримати і, як правило, отримує гостру психологічну травму, то при неправильному відношенні до нього в постнатальному періоді немовля може потрапити в хронічну психотравматичну ситуацію. У результаті можливі порушення процесу адаптації, відхилення і затримки психомоторного розвитку.

Від того, як пройде адаптація дитини в ранньому періоді, залежить рівень її базальної тривоги,( Базальная Тревога:Термин К Хорни, обозначающий переживание ребенком чувства беспомощности и изоляции Считается, что оно возникает в результате утраты чувства безопасности Это основное понятие ее теории развития личности Основными компонентами структуры личности признаются стратегии, которые вырабатывает индивид для того, чтобы преодолеть базальную тревогу)розвиток, здоров'я. Ранній період - це критичний період, який характеризується максимальною сприйнятливістю немовляти до зовнішніх факторів (Kennel С. М., Klaus М. N., 1986).У цей час йде активне запечатление і формування видових індивідуальних виборчих реакцій на основі інтегративного сприйняття та первинного пренатального досвіду. Цей же критичний період характеризується впливом новонародженого на матір. Він стає активним джерелом сигналів, що визначають її поведінку (Батуев А. С, Соколова Л. В., 1994).

Розглядаючи взаємини, що виникають у системі «мати-дитя» після народження дитини, дослідники вивчають поетапне формування у суб'єктивному світі дитини уявлень про зовнішній світ.Їх цікавить, яким чином ставлення матері до новонародженого відображає її власну історію до і після народження. Прихильність матері і дитини виникає не раптом, а пов'язана з розглянутими нами раніше мотивами зачаття, ставленням до вагітності, пологів (Впливаючи на їх перебіг), з особистіснимиособливостями вагітної та її відносинами з партнером (батьком дитини), сімейною ситуацією і т. п.

. У функціональному сенсі немовля залишається частиною тіла матері. Вона його годує, доглядає за ним, оберігає його. Поступово дитина приходить до свідомості того, що його мати і інші об'єкти - це щось окреме від нього.Одним з факторів цього процесу є психічний і загальний фізичний розвиток дитини, її здатність схоплювати об'єкти - фізично і розумово - і опановувати ними. Дитина освоює навколишній світ за посередництвом власної діяльності. Процес індивідуалізації прискорюється вихованням.При цьому виникає ряд фрустрацій, заборон, і роль матері змінюється: з'ясовується, що цілі матері не завжди збігаються з бажаннями дитини, іноді мати перетворюється у ворожу і небезпечну силу. Цей антагонізм, який є неминучою частиною процесу виховання, стає важливим фактором, що загострює усвідомлення відмінності між «Я» і «Ти».

К. Хорні (К.Ногпеу, 1946) вважала, що в процесі пологів дитина отримує фізичну і психічну травму, пов'язану із загрозою життю, з різкою зміною умов існування. Випробовувані при народженні дитиною страх і переживання з перших секунд існування почуття ворожості світу формують «базальну тривогу»,рівень якої багато в чому зумовлює надалі розвиток людини,її вчинки. Інтенсивність і наслідки базальної тривоги можна звести до мінімуму,провівши правильну психологічну підготовку жінки до пологів і правильно надавши родову допомогу.

К.Хорні виділила три основні типи стратегії поведінки, пов'язаних з базальною тривогою:

• прагнення до людей;

• прагнення від людей (незалежність);

• прагнення проти людей (агресія).

Один з досить широко поширених підходів до вивчення взаємин в системі «мати - дитя» є по суті етологічним. При цьому зв'язок між матір'ю і немовлям трактується як форма фіксації. Те, як відбувалося спілкування матері з новонародженою дитиною в перші години життя, має великий вплив на їх подальшу взаємодію. Відповідно до теорії соціального навчання, мати і дитина, реагуючи на поведінку один одного, знаходяться в стані безперервного навчання. Позбавлення новонародженої дитини фізичного біологічно активного контакту з матір'ю під час критичного періоду вкрай негативно позначається на формуванні взаємовідносин в системі «мати-дитя», а згодом і на здоров'ї обох (Flake-Hobson С. та ін, 1993).

У випадку, якщо жінок розлучають з немовлятами, як це довгий час було прийнято робити в наших пологових будинках, матері страждають від дефіциту інформації про своїх дітей, у них зростає тривога. Нами було встановлено, що 69% жінок, яких відразу ж після пологів розлучили з дітьми, важко це переживали; 61% вважали, що з ним може щось трапитись, а 34,3% вважали, що дітей можуть переплутати і підмінити. Розлучені з немовлятами матері в 3,5 рази частіше були незадоволені своїм перебуванням в пологовому будинку, в 4,8 рази частіше мали проблеми з лактацією, ніж жінки, що знаходяться після пологів з дитиною. Діти,розлучені з матерями одразу ж після пологів, в 38% випадків дуже неспокійні в перші місяці життя, часто плачуть (Добряків І. В. та ін,1997).

Так само згубно позначається розлука немовляти з матір'ю після якогось періоду спільного перебування, що, наприклад, іноді відбувається при госпіталізації.

Р. Шпіц (R. Spitz, 1945) описав аналітичну депресію (грец. ana - приставка, що означає протилежну дію; klino - нахилятися), яка виникає у дітей 6-9 місяців життя після розлуки з турботливою матір'ю. При цьому з'являється субдепрессивна симптоматика: дитина стає сумною, плаксивою, менш активною, у неї знижується апетит, порушується сон. Поступово дратівливість і плаксивість наростають, спілкування з оточуючими, іграшки перестають цікавити. Через 1,5-2 місяці відзначається розгорнута депресивна симптоматика: малюк перестає плакати, відмовляється вставати з ліжка, може годинами нерухомо лежати на животі або в позі ембріона з відкритими очима, не звертаючи уваги на оточення. Вираз обличчя дитини байдуже, встановити з ним контакт нелегко.Іноді виникає «ауто еротична активність »(Langmeier J., Matejcek Zd. 1984). З'являються соматовегетативні дисфункції: диспептичні явища, втрата у вазі, епізодичні підйоми температури тіла, шкірні висипання. У дітей підвищується сприйнятливість до інфекцій, вони часто хворіють, причому, як правило, захворювання беруть затяжний перебіг. При поверненні матері симптоматика аналітичної депресії поступово редукується.

Несприятливе протікання вагітністі, важкі пологи, незадовільні відносини в системі «мати - дитя» можуть бути причинами виникнення відразу ж після пологів або протягом першого місяця життя так званої дитячої депресії. Цьому може сприяти усвідомлюване чи несвідоме неприйняття дитини матір'ю, її невпевненість у своїх силах, висока тривога, подружня дисгармонія і т. п. Все це може призвести до розвитку невротичної депресії у жінки, відзначається, за даними різних авторів, у перші два тижні після пологів у 15,50% жінок.Як правило, це транзиторний синдром невротичної депресії, відомий в англомовній літературі під назвою blues (синдром «смутку породіль ») (Yalot ID, 1968; Щеголева І. Ю., 2000). Його характерні риси - сльозливість, почуття тривоги, незрозумілою печалі, порушення сну. Хворобливі симптоми виникають відразу після пологів, досягають максимуму на 3-7-й день. Новонароджені діти дуже чутливі до емоцій матері та індукують їх.

Не менш важливою причиною виникнення дитячої депресії може служити дефіцит емоційних зв'язків дитини і матері, пов'язаний з її зайнятістю (Навчання, робота).

Дитяча депресія характеризується неможливістю дитини досягти стану комфорту. На його обличчі постійна гримаса невдоволення, він постійно кричить.Йому ніяк не зайняти зручного положення на руках матері, він тягнеться до її грудей, але тут же її випльовує. Для того щоб малюк заснув, його необхідно подовгу качати на руках. Сон неспокійний, чуйний (так званий «сон вовка»). Він супроводжується зойками, плачем, частими (до 30 разів за ніч) пробудженнями (Козловська Г. В., 1999). У таких дітей виражені соматовегетативні порушення: зригування, нестійкий стілець, підйоми температури без видимої причини, попрілості і висипання на шкірі.

У середньому дитяча депресія триває близько 1-1,5 місяці. Вона загрожує афективними розладами та у дитини, і у матері в майбутньому. При її виявленні у дитини абсолютно необхідна психотерапевтична допомога матері, а часто - сімейна психотерапія. Однією з найважливіших психотерапевтичних завдань при цьому є корекція прихильності дитини і матері. Розвиток психічних і моторних функцій дітей Д. Боулбі пов'язував з розвитком способів досягнення близькості до матері.Близькість забезпечує безпеку, дозволяє займатися дослідницькою діяльністю, навчатися, адаптуватися до нових ситуацій. Таким чином, потреба в близькості - базова потреба дитини.

Ще у віці до року дитина вміє визначати таку відстань до матері, на якій вона здатна пхиканням дати їй знак про свої потреби і отримати допомогу, тобто відстань, на якій вона знаходиться в стані відносної безпеки.

Якщо мати виявляється або здається дитині недоступною, активізується діяльність малюка, спрямована на відновлення близькості. Страх втратити мати може викликати паніку. Якщо потреба в близькості часто не задовольняється, то і в присутності матері дитина перестає відчувати себе в безпеці.

Тільки при розвиненому почутті безпеки дитина поступово збільшує відстань, на яку спокійно відпускає мати. Д. Боулбі підкреслює важливість відчуття безпеки та розвитку «ego» дитини. Якщо «доглядаюча персона» визнає і намагається задовольнити потребу дитини в комфорті та безпеці, у дитини знижується рівень базальної тривоги, росте впевненість у своїх силах і його діяльність спрямовується на пізнання навколишнього світу. В іншому випадку рівень тривоги високий, зростає, а діяльність дитини спрямована на спроби забезпечення безпеки.

Теоретичні положення Д. Боулбі були блискуче підтверджені експериментами М. Ейнсфорт (М. Ainsforth, 1978). Спостерігаючи дітей перших місяців життя, вона намагалася визначити, яким чином особливості взаємин з матір'ю проявляються в процесі годування грудьми, в плачі дитини і в ігрових моментах.

У результаті досліджень встановлено, що взаємини матері і дитини складаються протягом перших трьох місяців життя і визначають якість їх прихильності до кінця року і в подальшому.Сприятливо на розвиток дитини впливають матері, рухи яких синхронні рухам немовляти під час спілкування з ним, емоції експресивні, контакти з дитиною різноманітні. Спілкування ж дітей з ригідними матерями, які рідко беруть їх на руки, стримуючими свої емоції («матері з дерев'яними особами»), навпаки, не сприяє розвитку психічних функцій дитини. Те ж можна сказати і про спілкування дітей з матерями, відрізняються непослідовною, непередбачуваною поведінкою.

Експериментальним шляхом М. Ейнсфорт вдалося виділити три типи поведінки дітей, які формуються під впливом спілкування з матір'ю:

Тип А. уникає прихильність зустрічається приблизно в 20-21,5% випадків.

Характеризується тим, що на догляд з кімнати матері, а потім на її повернення дитина не звертає уваги, не шукає з нею контакту, продовжує гру. Він не йде на контакт з нею навіть тоді, коли мати починає з ним загравати. Дітей з подібною поведінкою називають індиферентними.

Тип В. Безпечна, або надійна, прихильність зустрічається частіше за інших (65-66%). Характеризується тим, що в присутності матері дитина відчуває себе комфортно.Якщо вона йде, дитина починає турбуватися,розбудовується, припиняє дослідницьку діяльність. При поверненні матері шукає контакту з нею і, встановивши його, швидко заспокоюється, знову продовжує свої заняття.

Тип С.Амбівалентна прихильність зустрічається приблизно в 10-12,5% випадків. Навіть у присутності матері дитина залишається тривожним. При її відході тривога зростає. Коли вона повертається, малюк прагне до неї, але контакту чинить опір. Якщо мати бере його на руки, він виривається. Пізніше був виділений ще один тип прихильності.

Тип D. Дезорганізована прихильність зустрічається приблизно в 5-10% випадків. Цей тип прихильності вважається патологічним і характеризується тим, що дитина, побачивши що повернулася мати, застигає або тікає від неї.

Якщо проведення експерименту неможливо, так як дитина уважно стежить за матір'ю, при найменшій спробі вийти з кімнати хапає її і не відпускає від себе, говорять про сімбіотичний тип прихильності.

Роботи Д. Боулбі і М. Ейнсфорт поставили під сумнів основні принципи біхевіоризму. Грунтуючись на принципах оперантного обумовлення та формування реакції, біхевіористи, що зробили великий вплив на педагогіку, рекомендували матерям «не привчати дітей до рук», так як це, з їхньої точки зору, гальмувало дослідницьку діяльність.

Щоб дитина росла здоровою і добре розвивався, щоб він радував мати, не можна розлучати матір і дитину після пологів. Слід допомогти їй освоїти навички годування Младеном та догляду за ним. Все це буде сприяти становленню протодіалога між матір'ю і дитиною, взаємодії в системі «мати-дитя» і формуванню безпечної, надійної прихильності.