Програма ранньої допомоги в дошкільній установі системи освіти

Етапи обслуговування дитини та сім'ї. Створена в Санкт-Петербурзі міждисциплінарна, сімейно-центрована програма ранньої допомоги в дошкільному установі системи освіти спрямована на сприяння розвитку дітей від народження до трьох років: а) у яких виявлено критичнее відставання в розвитку в одній з наступних областей: пізнавальний розвиток, розвиток руху, мови і мови, самообслуговування, соціальне і емоційний розвиток, б) які живуть у фізичних чи психічних умовах високої ймовірності затримки в розвитку. У результаті проведеної протягом кількох років експериментальної роботи зі створення програми міждисциплінарна команда співробітників рекомендує наступні етапи обслуговування дитини та сім'ї:

1. Напрямок.

2. Прийом дитини і сім'ї службою.

3. Перша зустріч з батьками: інтерв'ю, заповнення індивідуальної карти

реєстрації дитини і сім'ї.

4. Визначення потреб дитини та родини.

5. Міждисциплінарний визначення сильних і слабких сторін дитини і

сім'ї.

6. Міждисциплінарний обговорення напрями і тривалості ранньої допомоги.

7. Реалізація програми ранньої допомоги: індивідуальне і / або групове

терапевтичне обслуговування дитини та сім'ї.

8. Закінчення програми ранньої допомоги, переклад дитини і сім'ї в інші

програми.

ВНУТРІШНЯ КАРТИНА ЗДОРОВ'Я ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ

Теоретико-методологічні підходи до дослідження внутрішньої картини здоров'я

Важливе місце в загальній проблематиці психології здоров'я займає дослідження внутрішньої картини здоров'я (ВКЗ), яка є своєрідним еталоном здоров'я, які мають складну структуру [13].

Внутрішня картина здоров'я (ВКЗ) - це особливе ставлення особистості до свого здоров'я, яке виражається в усвідомленні його цінності і активно-позитивному прагненні до його вдосконалення. В. А. Ананьєв розглядає ВКЗ як самоусвідомлення і самопізнання людиною себе в умовах здоров'я. Дослідження внутрішньої картини здоров'я має велике практичне значення. Як справедливо підкреслював В. Є. Каган, без розуміння внутрішньої картини здоров'я неможливо зрозуміти внутрішню картину хвороби [6].

Особливий інтерес представляє вивчення внутрішньої картини здоров'я дитини. Досліджень у цьому напрямку вкрай мало, за винятком фрагментарних досліджень зарубіжних і вітчизняних авторів.

Складна структура внутрішньої картини здоров'я дитини вимагає ретельного теоретико-методологічного підходу до її вивчення.

При дослідженні внутрішньої картини здоров'я необхідний системний підхід, передбачає вивчення ВКЗ як складної системи, ланки якої тісно взаємопов'язані й взаємозалежні один від одного.

Принцип системного підходу до ВКЗ дозволяє виділити не тільки її різні рівні та підсистеми, але й основні системоутворюючі чинники, що лежать в основі формування ВКЗ у дитини.

Ще один не менш важливий принцип дослідження ВКЗ - особистісний підхід.

В якості концептуального оформлення структури ВКЗ доцільно використовувати уявлення про особистість як про систему відносин, що формуються в онтогенезі у певних соціально-історичних, економічних та побутових умовах [11]. Відносини представляють собою свідомий, заснований на досвіді виборчий психологічний зв'язок людини з різними сторонами життя;цей зв'язок проявляється в її діях, реакціях, переживаннях. Відносини, характеризують ступінь інтересу, силу емоцій, бажання, потреби і виступають в якості рушійної сили розвитку особистості. Найбільш важливим у структурі відносин є ставлення людини до себе, яке проявляється в самопізнанні, емоційно-ціннісному ставленні до себе.

Соціальна ситуація розвитку - найважливіша характеристика віку, що надає істотний вплив на формування життєвих цінностей, у тому числі і здоров'я.

Принципом вивчення ВКЗ є і вікової підхід. Зовнішні та внутрішні умови розвитку визначають особливості віку дитини як тимчасової характеристики індивідуального розвитку.Якісна своєрідність кожного вікового періоду визначається на основі соціальної ситуації розвитку дитини і провідного виду діяльності. Перехід від однієї провідної діяльності до інший визначає зміну вікового періоду.

Представлені методологічні підходи до ВКЗ мають безперечне значення при психологічному аналізі внутрішньої картини здоров'я дитини.

ВКЗ - складова частина самосвідомості особистості. Усвідомлене ставлення людини до своїх потреб, здібностям, потягам, мотивами поведінки, переживань і думкам неможливо без пильної уваги до свого здоров'я. В одних випадках це може бути адекватне ставлення, в інших - зневага, по-третє - підвищена увага [7]. Особливий інтерес представляє вікової аналіз внутрішньої картини здоров'я,що має важливе значення не тільки в профілактиці захворювання,а й у формуванні гармонійної особистості.

Основний компонент ВКЗ як у дорослих, так і у дітей - ставлення до здоров'я,включає три рівня відображення здоров'я: когнітивний, емоційний і поведінковий.

Когнітивний рівень передбачає уявлення дитини про стан здоров'я, що в значній мірі залежить від його віку та рівня розвитку інтелекту.

Емоційний рівень пов'язаний з різними видами емоційного реагування на здоров'я, що визначається індивідуально-типологічними та індивідуально- психологічними характеристиками дитини, а також особливостями його емоційного реагування на різні життєві ситуації.

Поведінковий рівень пов'язаний з актуалізацією діяльності дитини щодо збереження здоров'я. Це більш високий рівень ставлення до здоров'я і вимагає активної діяльності суб'єкта, спрямованої на збереження і підтримку свого здоров'я.

Ставлення дитини до свого здоров'я - це частина його Я-концепції. У сучасній психології Я-концепція розглядається як багаторівнева система, щоскладається з трьох основних блоків:

• описовий (образ «Я»);

• «Отношенческом» (відношення до себе або до окремих своїх якостей);

• самооценочной (прийняття себе).

Я-концепція як інтегроване поняття включає не тільки подання індивіда про себе в сьогоденні, але й те, що він про себе думає, як дивиться на свою діяльність і можливість розвитку в майбутньому [4]. Як зазначає Берні, виділення описової та оціночної складових дозволяє розглядати Я-концепцію як сукупність установок, спрямованих на самого себе. Стосовно до Я-концепції виділяються три головні елементи установки:

1. Когнітивна складова установки (образ «Я»), що включає уявлення індивіда про самого себе.

2. Емоційно-оцінна складова - це самооцінка. Афективна оцінка образу «Я» може різнитися за інтенсивністю як у дитини, так і у дорослого. Так, конкретні риси образу «Я» можуть викликати більш- менш сильні емоції, пов'язані з їх прийняттям або осудом.

3. Потенційна поведінкова реакція, тобто ті конкретні дії, які можуть бути викликані образом «Я» і самооцінкою .

Я-концепція особистості - важливий регулятор поведінки у відповідних умовах. Вона включає в себе дві великі підсистеми: особистісну і соціальну ідентичність. Особистісна ідентичність відноситься до самовизначення в термінах фізичних, інтелектуальних і моральних особистісних рис. Соціальна ідентичність визначається приналежністю людини до різних соціальних категорій: раси, національності, класу, статі і т. д. Поряд з особистісної ідентичністю соціальна ідентичність виявляється важливим регулятором самосвідомості та соціальної поведінки.

Адекватно усвідомлене і послідовне емоційно-ціннісне ставлення особистості до себе є центральною ланкою її внутрішнього психічного світу, що створює єдність і цілісність. Емоційно-ціннісне ставлення особистості до себе виникає на основі переживань, включених до раціональні моменти самосвідомості. Різноманітні почуття, емоційні стани, пережиті людиною в різний час, у різних життєвих обставинах у зв'язку з роздумами про себе, розуміння самого себе і т. д. становлять той емоційний «Фонд» особистості, який надалі має суттєвий вплив на гармонізацію особистості, на особливості її поведінки.

У психології традиційно розрізняє два види образу «Я»: Я-реальне і Я-ідеальне. Образ і оцінка свого Я привертають індивіда до певної поведінки; тому глобальну Я-концепцію можна розглядати як сукупність установок індивіда, спрямованих на самого себе. Автор виділяє такі основні складові Я-концепції:

1. Реальне «Я» - установки, пов'язані з тим,як індивід сприймає свої актуальні здібності, ролі, свій актуальний статус,тобто з його уявленнями про те,який він насправді.

2. Дзеркальне (соціальне) «Я» - установки,пов'язані з уявленнями індивіда про те,як його бачать інші.

3. Ідеальне «Я» - установки, пов'язані з уявленнями індивіда про те, яким він хотів би стати.

Ідеальне «Я», на відміну від реального, складається з цілого ряду уявлень, що відбивають потаємні сподівання і прагнення індивіда. Ці уявлення бувають відірвані від реальності.Як зазначає Хорні, велика розбіжність між реальним і ідеальним «Я» нерідко веде до депресії. Ідеальне «Я» пов'язано із засвоєнням культурних ідеалів, уявлень і норм поведінки, які стають особистими ідеалами завдяки механізмам соціального підкріплення.

Реальне «Я» дозволяє приймати рішення і брати на себе відповідальність за них. Воно веде до справжньої інтеграції та здорового почуттю цілісності, тотожності (Хорні К., 1998).

Отже, орієнтуючись на концепцію Бернса, розглянемо когнітивні, емоційно- оціночні та поведінкові складові образу «Я» у дитини.

Когнітивний компонент включає в себе знання дитини про свої можливості, в тому числі і фізичних. Це і сприйняття дитини свого зовнішнього вигляду, свого тіла, своїх фізичних якостей (сила, витривалість, спритність і пр.) Когнітивний компонент не тільки формує уявлення дитини про самому собі, але і включає ставлення дитини до себе, відображає його рівень самоповаги.

Розвиток цього компонента образу «Я» в значній мірі залежить від соціального оточення дитини, особливостей її виховання та життєвого досвіду.

Емоційно-оцінний компонент (самооцінка) відбиває результати порівняння знань дитини про себе з іншими дітьми. Онтогенез оціночних образів «Я» пов'язаний з формуванням у дитини диференційованих узагальнених знань про себе в процесі діяльності та спілкування з оточуючими.Афективна оцінка уявлень дитини про свої можливості може володіти різною інтенсивністю. Конкретні негативні або позитивні характеристики образу «Я» можуть викликати в нього більш-менш сильні емоції, пов'язані з їх прийняттям або засудженням.

Поведінковий компонент образу «Я» включає в себе конкретні дії, які можу бути викликані образом «Я» і самооцінкою. Це дуже важливий компонент в адаптації дитини до навколишньої дійсності. Образ «Я» і ставлення дитини до здоров'я різні на різних вікових етапах