20.2. Визначення груп сортів буряків за забарвленням проростків

Сортову групу буряків (цукрові, кормові, столові) визначають за кольором проростків. Насіння пророщують таким чином. Дві проби по 100 клубочків у кожній висівають у кристалізатори, заповнені зволоженим грунтом або кварцовим піском. Глибина загортання насіння — 0,5 см, відстань між ним — 2 см. Пророщують його у темряві при температурі 20—30°С протягом п'яти діб. На шосту добу кристалізатори виносять на денне розсіяне світло на 3—4 год. На сьому добу визначають забарвлення проростків. Для цього їх виймають з грунту, старанно очищають, розкладають на чорній пластинці групами залежно від забарвлення. На підставі підрахунку встановлюють відсоток сортової чистоти.

Сортові групи буряків мають такі ознаки:

Цукрові буряки, як правило, мають 80 % рожевих проростків, з інтенсивнішим забарвленням під сім'ядолями. Решта проростків зеленувато-білі. Підземна частина їх не забарвлена.

Кормові білі мають тільки білі або зеленувато-білі проростки.

Напівцукрові рожеві утворюють проростки з рівномірним інтенсивним забарвленням, яке не поширюється на підземну частину.

Кормові жовті або оранжеві сорти мають проростки тільки з жовтими стеблами, біля основи яких забарвлення стає інтенсивнішим. Підземна частина забарвлена слабо.

У кормових червоних сортів проростки карміново-червоні, забарвлення стебел біля основи інтенсивніше. Підземна частина ясно-червона.

Столові сорти утворюють проростки, в яких підземна і надземна частини стебел і корінець забарвлені в інтенсивно-червоний або малиновий колір.

Сортотипи цукрового буряку мають таку класифікацію:

Е — високоврожайний тип, вихід цукру реалізується за рахунок високого врожаю коренеплодів.

N — нормальний тип, вихід цукру реалізується як урожайністю так і цукристістю.

Z — високоцукристий тип, вихід цукру реалізується за рахунок високого вмісту цукру.

У нових гібридах селекціонерам вдалось подолати негативну кореляцію між урожайністю і вмістом цукру.

У нашій країні створені високоцінні сорти і гібриди цукрових буряків. Усі вони належать до однієї різновидності — з білим кольором поверхні та м'якоті коренеплоду.

В Україні найпоширеніші сорти цукрових буряків врожайно—цукристого напряму. Серед них такі: Білоцерківський однонасінний 45, Білоцерківський ЧС 90 (чоловічо-стерильний), Верхняцький ЧС 63, Іванівський ЧС 33, Український ЧС 70, Уладівський однонасінний 35, Ювілейний, Ялтушківський однонасінний 64, Ялтушківський ЧС 72 тощо.

20.3. Методи оцінки врожайності коренеплодів

Визначення густоти посіву буряків

За показниками густоти і середньої маси коренеплоду перед збиранням визначають приблизний розмір очікуваного врожаю, відповідно до цього складають план його збирання.

Для визначення густоти посіву по двох діагоналях поля намічають 20–30 точок (залежно від розміру поля) з однаковою відстанню між ними. Від кожної точки по довжині рядка вимірюють рулеткою відстань 22,2 м і на цьому відрізку підраховують усі рослини. Склавши кількість рослин на всіх відрізках, вираховують середню їх кількість. Кількість коренеплодів на 1 га визначають множенням середньої їх кількості на 1000.

Такий розрахунок виходить ось із чого. Загальна довжина бурякових рядків на 1 га при ширині міжрядь 45 см становить приблизно 22,2 тис. м, а відрізок 22,2 м – 0,001 га. Тому обчислена середня кількість рослин у рядку завдовжки 22,2 м покаже кількість рослин на 1 га у тисячах штук.

Визначення біологічного врожаю цукрових буряків і його структури

Біологічний урожай визначають напередодні збирання буряків. Одночасно визначають коефіцієнт переведення останньої в залікову врожайність коренеплодів.

Біологічну врожайність коренеплодів та гички на площі 50–100 га з достатньою точністю можна визначити по 13 пробах, з яких 9 розміщують по діагоналях і 4 – по осьових лініях бурякового поля. Крайні проби по діагоналях розміщують на попередньо визначеній відстані від 50 до 100 м від країв поля. Проби беруть на одному рядку завдовжки 2,22 м, у більшу сторону поля, на якому всі коренеплоди викопують, ретельно очищають від землі, зрізують гичку так, щоб діаметр зрізу на головці становив 25–30 мм. Видаляють також хвостову частину коренеплоду діаметром зрізу не більше 10 мм. Коренеплоди і гичку зважують окремо з точністю до 10 г.

За масою коренеплодів (гички) всіх проб визначають біологічну врожайність за формулою: У_б = 10∙У / n, де У_б – біологічна врожайность, т/га; У – загальна маса коренеплодів або гички із всіх облікових проб, кг; n – кількість проб (n = 13).

Залікова маса буде відрізнятися від біологічної врожайності на 7–9 % і більше, в тому числі нормовані відходи головок коренеплодів у гичку – 5 %, допустимі втрати дрібних частин коренеплодів збиральними машинами – 1,5 та навантажувачами – 0,5 %, втрати від прив’ялювання за першу добу зберігання викопаних коренеплодів у польових кагатах 1,5 – 2 %. У виробничих умовах різниця між біологічною врожайністю і заліковою масою може досягати 15 – 18 %, особливо при роботі машин на забур’янених полях при підвищеній або зниженій вологості ґрунту, а також на ділянках із схилами вище 3^о. Допустимі агровимогами втрати гички – близько 10 %.