Наркоманії

Наркоманія (грец. narkotikos - приголомшуючий і mania - безумство, шаленство) – «ейфорікоманія» - це неконтрольований потяг до речовин, що впливають на центральну нервову систему, викликаючи стан штучного психологічного та фізичного благополуччя, аналгезії, сп’яніння аж до наркотичного сну.

Наркоманія - "біла смерть" - вже давно оцінена ООН як глобальне явище. Сьогодні воно охопило майже 100 млн. людей. Перше місце за розповсюдженістю займає США, де майже половина населення, старшого 12 років, хоча б раз спробувала наркотики. Географічний розподіл вживання наркотичних речовин в Європі різноманітний: в об’єднаному Королівстві, Ірландії, Італії, Чехії і Данії - продукти з коноплі; ЛСД та екстазі, амфетамін в об’єднаному Королівстві; синтетичні засоби - в Ірландії, регіонах Західної частини Тихого океану; опіум, канабіс, кхат - в країнах Близького Сходу. В країнах Центральної Америки поширене зловживання летючими розчинниками, в Південно-Східній Азії вживають комбінації кількох наркотиків.

Глобальна загроза наркоманії призвела до створення міжнародних інституцій, які отримують інформацію з більшості країн світу та розробляють заходи боротьби з наркотиками. Ще в 1971 році був організований цільовий фонд ООН для боротьби з наркотиками. В рамках ООН функціонують міжнародні Комісії з наркотичних препаратів і міжнародна Рада контролю над наркотичними речовинами. Всі ці інституції в співробітництві з ВООЗ регулярно проводять міжнародні конференції, приймають відповідні міжнародні конвенції.

За даними МВС України, міжнародна наркомафія зараз активно вивчає можливість використання території держави як самостійного ринку та шляху збуту наркотичних засобів і бази для їх подальшого транспортування в Європу. Вже зараз активно працюють "афганський" та "балканський" маршрути. Щоб запобігти цьому, з 1993 р. в структурі МВС були створені самостійні підрозділи для боротьби з незаконним обігом наркотичних речовин, при Кабінеті Міністрів - Національна координаційна рада. Але, як свідчить світовий досвід, політика заборони наркотиків не досягає мети - тотального звільнення суспільства від них.

Учені всього світу намагаються виявити причини вживання наркотиків, механізми, які лежать в основі формування наркотичної залежності. При цьому висловлюються різні точки зору: одні зазначають переважну роль біологічних факторів у розвитку наркоманії, інші надають перевагу виключно зовнішнім фак­торам - умовам виховання і оточенню.

У суто психологічному плані й основі тяги до наркотиків є прагнення до зниження напруги і почуття тривоги, до втечі від проблем, пов’язаних з дійсністю. У багатьох випадках до вживання наркотиків призводять поганий настрій, невпевненість у собі, особливо у психічно неврівноважених підлітків. Повторне вживання наркотику закріплює звичку, механізмом формування якої є умовний рефлекс.

Механізм формування звички та пристрасті (залежності) до наркотиків і токсичних засобів, включаючи алкоголь і нікотин, реалізується на рівні регуляції обміну речовин у клітинах, насамперед нервових, а саме, регуляції виділення та нейтралізації так званих нейромедіаторів - речовин, які відповідають за збудження і гальмування як в окремих клітинах, так і в нервовій системі організму. Відомо, що ця звичка дуже швидко оволодіває людиною, глибоко проникає в її сутність, стає складовою його характеру. Притаманна людям слабкої волі та психічно неврівноваженим, схильним штучно піднімати настрій і працездатність, впевненість у собі виражається у прагненні знайти джерело натхнення у нарко­тиках.

Виникнення наркоманії пов’язане з ілюзорним «стимулюючим» ефектом, яким володіють наркотики. Виявлено, що чим більший ейфорійний ефект мають наркотичні речовини, тим швидше розвиваються звикання і пристрасть до них.

Однією з умов розвитку наркомани є відсутність спеціальних знань у люди­ни і нерозуміння тієї великої небезпеки, яку таїть у собі вживання наркотиків, чи то через цікавість, чи як снодійного. Близько 50-80% усіх наркоманів вперше спробували наркотики виключно через цікавість.

Розвиваються три основні клінічні феномени вживання наркотиків:

1) психічна залежність, яка полягає в тому, що людина не може прожити без наркотику. З часом психічна залежність зростає і відповідно збільшуються дози наркотику;

2) фізична залежність, яка полягає в тому, що в результаті більш чи менш три­валого прийому наркотик стає частиною обміну речовин, і організм уже не здат­ний обходитися без нього. Якщо наркоман припиняє вживати наркотики, він відчуває сильні фізичні муки. Виникає особливий психічний і фізичний стан, який називається абстинентним синдромом. Щоб ліквідувати прикмети абстиненції, наркоман приймає щораз більші дози наркотику;

3) зростання витривалості (толерантності) до приймання наркотику, тобто наркомани зі стажем приймають набагато більші дози наркотику, ніж на початковому етапі.

Психічна залежність характерна для всіх різновидів наркоманії й токсико­манії, чого не можна впевнено сказати про фізичну залежність, яка не завжди виявляється досить чітко. Психічна залежність переважно виникає раніше, ніж фізична, її прояв стійкий і тривалий, вона важко піддається лікуванню і є основ­ною причиною відновлення приймання наркотиків після проведеного лікування, тобто рецидиву хвороби. У зв’язку з цим «стрижневою» і обов’язковою прикме­тою наркоманії слід вважати саме психічну залежність. Наркоманія як тяжкий хворобливий стан і набута звичка обов’язково призводить до психічної і фізичної деградації людини і в кінцевому підсумку - до смерті. Наркоманія виникає тоді, коли наркотик стає необхідним супутником людини у повсякденному житті. Без уживання наркотику вона втрачає сон, апетит, не може нормально працювати, у неї зникає бажання спілкуватися з оточуючими, пропадає добрий настрій.

При постійному, вживанні наркотиків виникає хронічне наркотичне отруєн­ня, яке спричинює розлад функцій багатьох органів і систем організму, особливо центральної нервової системи. Тому наркоманія вважається хронічним нервово-психічним захворюванням. Вона поступово призводить до психічного розладу, пов’язаного зі звуженням кола зацікавлень, швидкої зміни настрою, зниження працездатності, погіршення пам’яті і втрати почуття відповідальності.

Кожний різновид наркоманії зумовлює в організмі людини специфічні зміни.

Існує певна психологічна характеристика індивіда, схильного до наркоманії. Утруднена соціальна адаптація приводить його до вживання наркотиків, за допо­могою яких він хоче досягти відчуття відповідності між своїми вимогами і мож­ливостями самовираження, реалізувати поставлену перед собою мету. Щоб підтримувати ілюзорну рівновагу, він знову й знову приймає наркотики, і так поступово опиняється в зачарованому колі: негативний емоційний стан - наркотик - поглиблення негативного емоційного стану - збільшення дози наркотику.

Однією з причин поширення наркоманії є швидке збільшення кількості нар­котичних речовин, завдяки появі нових стимулюючих, заспокійливих та інших засобів, які прямо діють на психіку людини і отруюють організм.

Проблема наркоманій та токсикоманій багатогранна і пов’язана з стражданнями та трагічною загибеллю людини. Наслідки її різноманітні.

Наслідки наркоманії для суспільства

• втрати сотень і тисяч доль, нерозпізнаних і нерозкритих талантів;

• вбивства, пограбування, крадіжки заради отримання грошей на наркотики;

• соціальна деградація та зубожіння вживачів наркотиків і колосальні прибутки наркоділків - нерівноцінний перерозподіл коштів у суспільстві і поглиблення прірви між бідними та багатими;

• підвищення соціальної напруги, нестабільності та розширення криміно­генного середовища.

Демографічні наслідки:

• висока смертність;

• народження вже перинатально наркозалежних дітей, від матерів, які вжи­вали наркотики.

Медичні:

• погіршення стану здоров’я населення;

• розповсюдження небезпечних хвороб - СНІД, гепатит;

• збільшення рівня психічної патології;

• підвищення потреби в спеціалізованій стаціонарній медичній допомозі.

Економічні:

• втрати суспільства, пов’язані зі зменшенням кількості працездатного та репродуктивного населення за рахунок наркоманів;

• витрати на утримання інвалідів;

• витрати на організацію спеціалізованої медичної допомоги.

Наркотики спрямовані проти майбутнього, бо переважна кількість людей стає наркоманами в молодому, навіть у підлітковому віці. Молодь знаходиться під загрозою наркотизації ще й завдяки психофізіологічним особливостям - ризикова поведінка і бажання перевірити існуючі норми та заборони суспільства, спроба "перестрибнути" в дорослий світ тощо. Наркомани живуть недовго - до 35 років, бо виснаження організму призводить до ураження основних систем (серцево-судинної, дихальної). Серед них найбільша кількість травм і самогубств. Протягом останнього десятиліття наркоманів частіше уражує ВІЛ-інфекція, вони швидко помирають від СНІДу.

Наркоманія стосується всіх сторін життя людини. Страждає психіка - розвивається емоційна нестабільність, "тупість", апатія, депресія, дратівливість; знижуються інтелектуальні здібності (пам’ять, увага, логічне мислення), звужується коло інтересів, відчуття обов’язку, настає моральна деградація, відбуваються зміни фізичного стану - ураження печінки, серцево-судинної системи, прогресуюче виснаження, кахексія, маразм.

Формується наркотична залежність поступово, спочатку психічна, а потім фізична. Явище патологічного звикання до наркотику супроводжується синдромом абстиненції, тобто спробою організму компенсувати нестачу наркотичної речовини. Він може призвести до смерті наркомана. Механізми звикання, толерантності та абстиненції різноманітні, пов’язані з адаптацією організму до токсичного агента, яка врешті виснажує всі системи та призводить до патології.

Основними чинниками, що сприяють поширеності наркоманії в усьому світі є соціальні, біологічні та психологічні.

До соціальних відносять кризові періоди розвитку країн - дестабілізація суспільства, періоди стагнації, "занепаду ідеалів".

Основними біологічними чинниками є вік і стать. Найризикованішим є вік 13-19 років. Серед чоловіків наркоманія зустрічається частіше, ніж у жінок (3:1). Останнім часом вона швидкими темпами розповсюджується серед жіночого населення.

Групи чинників, що сприяють виникненню наркоманій:

• соціальні;

• медико-біологічні;

• психофізіологічні.

Соціальні чинники - спосіб життя, порушення взаємодії особистості та навколишнього середовища, зубожіння, непевність у майбутньому, низький освітній та культурний рівень, неповна чи конфліктна сім’я, безробіття та інші, що призводять до "соціальної дезадаптації".

Медико-біологічні чинники обумовлені особливостями обміну речовин, зокрема швидкістю та якістю дезінтоксикацій цих процесів, вадами в роботі печінки, нирок, систем кровообігу та дихальної.

Психофізіологічні чинники, впливають на швидкість виникнення наркотич­ної залежності. Насамперед у споживача наркотику формується психологічна залежність (ще до фізичної), яка не піддається медикаментозному лікуванню. Вона ж є і останнім симптомом на шляху до одужання.

Експерти ВООЗ виділили 4 психологічні типи особистості, схильних до наркоманійної залежності:

• інфантильні, що легко підкоряються чужій волі;

• з вразливою психікою, невпевнені в собі, сором’язливі, які вважають себе неповноцінними, з підвищеною втомлюваністю;

• емоційно нестабільні, схильні до депресій, плаксиві, з потягом до негайного задоволення;

• дратівливі, запальні, не здатні втримати гнів, схильні до ризику і гострих відчуттів.

Звіти комісії ООН з наркотичних засобів свідчать, що зловживання ними менше поширене в країнах Східної Європи. За офіційними даними, розповсюдженість наркоманій незначна (близько 0,5-1 %). Рівень ураження населення України приблизно 0,1 %. Наркотизація зачепила всі її регіони. Загалом на обліку з приводу вживання наркотичних засобів в 1997 році перебувало близько 64 тис. осіб (54,5 тис. - наркомани, а 9,1 тис. - епізодичне вживання), але в 1999 році на обліку було більше 68 тис. наркоманів, а захворюваність стано­вила 20,8 нa 100 тис. населення. За оцінками МВС України, реальна кількість наркоманів у 10-12 разів більша від офіційно зареєстрованої. Найбільш уражені Дніпропетровська, Донецька, Запорізька області, регіон Чорноморського басейну (Одеська, Миколаївська, Херсонська області, АР Крим), великі промислові центри (Київ, Львів, Харків, Кривій Ріг). В Україні вживають різні наркотики:

• кустарні вироби з макової соломки;

• кустарні препарати з коноплі;

• ліки: медпрепарати, а також кустарно-вироблені наркозасоби з них. Швидкий розвиток "наркосервісу" дає змогу прогнозувати невпинне змен­шення вживання кустарних виробів.

Останнім часом наростає використання героїну, кокаїну, екстазі та інших "важких" наркотиків.

Поширюється ін’єкційна наркоманія та наркоманія з використанням синте­тичних препаратів останнього покоління, особливо в місцях скупчення молоді (школи, дискотеки, спортклуби).

Діагноз «наркоманія» ставлять лише тоді, коли захворювання виникло від вживання засобів, внесених до офіційного списку наркотичних речовин. Якщо захворювання викликане вживанням засобів, не внесених у перелік наркотичних речовин, ставлять діагноз «токсикоманія».

Одним з небезпечних видів наркоманії є токсикоманія, пов’язана з вживанням речовин, що є у вільному продажу і не віднесені до наркотичних. Часто токсикоманами стають алкоголіки, особи похилого віку, підлітки, почи­наючи вдихати пари хімічних речовин, препарати побутової хімії і закінчуючи алкоголем у поєднанні з транквілізаторами. Захворюваність та поширеність токсикоманій швидко зростають.

Щодо особливостей розповсюдження токсикоманії в Україні, слід зазначити зміну соціального статусу типового токсикомана. Якщо 10 років тому вона була поширеною серед найбідніших прошарків населення, переважно чоловіків, то сьогодні до них долучилися підлітки із сімей з високим рівнем забезпеченості.

Сьогодні злочинним світом сформована та діє система прилучення молоді до наркотиків. На початковому етапі приймають "легкі" та доступні стимулятори на дискотеках, які створюють ілюзію "безпеки" - під дією "фентезі" підліток почуває себе дужим, витривалим, веселим і може без втоми протанцювати ніч і більше. Розвиток звикання до дії наркотичної речовини штовхає на пошук інших препаратів. На другому етапі приймають більш важкі препарати, що пролонгують час дії хімічних речовин. Дози та частота вживання наростають. Відмовитись від них вже майже неможливо. Настає третій етап - вживання опіатів, які швидко викликають біологічну залежність. Життя без наркотику стає фізично неможливим.

Максимальні рівні ураженості наркоманією реєструють в Дніпропетровській, Донецькій, Миколаївській, Одеській областях; токсикоманією - в Миколаївсь­кій, місті Києві, Автономній республіці Крим (0,4; 0,4 та 0,3 на 10 тисяч). У Волинській, Рівненській, Харківській та Тернопільській областях контингенти хворих на токсикоманії мінімальні.

Захворюваність на наркологічні розлади в Україні загалом має рівень 2,07 на 10 тис., а на токсикоманії - 0,03 на 10 тис. населення. Максимальні рівні реєструють у Дніпропетровській, Донецькій, Одеській областях (відпо­відно 4,77; 2,98; 3,94 на 10 тис. населення). Захворюваність на токсикоманії максимальна в Донецькій області (0,09 на 10 тис.).

Як видно з викладеного вище, протягом останніх років в Україні склалася загрозлива ситуація щодо поширення наркоманії.

Подальший прогноз є несприятливим. Особливе занепокоєння викликає зростання кількості споживачів серед підлітків і молоді, поглиблення криміналізації, незадовільна ефективність медичної допомоги, вкрай обмежене використання сучасних методів їх психосоціальної реабілітації та адаптації.

З числа виявлених і поставлених на облік лікується не більше 25 %.

Основною ланкою лікувально-профілактичної допомоги є наркологічний дис­пансер. Це організаційно-методичний центр з надання соціальної та медичної допомоги хворим на алкоголізм, наркоманію, токсикоманію.

Враховуючи необхідність максимального наближення наркологічної допомоги населенню, диспансер може розгортати частину своїх структурних підрозділів (кабінети, пункти, відділення) в психіатричній мережі та в інших медичних закладах різних рівнів надання лікувально-профілактичної допомоги. Можливо, що для наркологічної допомоги найбільш доцільним є розширення структури диспансеру за рахунок спеціалістів, що допомагають хворому в детоксикації (нарколог, психіатр), подоланні наркотичної психічної залежності, та у видужанні (психологи, психотерапевти, соціальні працівники). Удосконалення лікування пов’язане з застосуванням немедикоментозної терапії - гіпербаричної оксигенації, ентеросорбції, краніо-церебральної гіпотермії, магніторезонансної терапії, розробленої та впроваджуваної Українським науково-дослідним інсти­тутом соціальної та судової психіатрії. Особливо ефективним є застосування цих методів при лікуванні хворих на опійну наркоманію.

Діяльність нових об’єднань "Анонімних наркоманів" теж дуже доцільна. Безцінним є досвід хворих, які вилікувались від згубної пристрасті.

Найбільш ефективними методами боротьби є не заборонні, обмежувальні, а тривалі загальнодержавні та громадські заходи щодо формування здорового способу життя, спрямовані в першу чергу на дітей, підлітків і молодь.

Для наукового розв’язання цієї проблеми вченими Інституту педіатрії, акушерства та гінекології Академії медичних наук України разом з Академією педагогічних наук України, Національною академією внутрішніх справ, Київсь­ким гуманітарним інститутом розроблено та затверджено міжгалузеву науково-методичну програму превентивного виховання неповнолітніх. До її виконання залучені Республіканський центр медичної генетики, Український центр соціальних служб для молоді, лабораторія превентивного виховання Інституту проблем виховання. Інститут змісту та методів навчання Міністерства освіти України та різні вищі медичні навчальні заклади - Тернопільська медична академія, Івано-Франківський, Луганський медичні університети, Запорізький університет.

За допомогою спеціальних медико-соціальних і генетичних методик виявля­ються діти та підлітки груп ризику, ведеться просвітницька робота серед школярів старших класів.

Успіхи в боротьбі з наркоманією можливі. Як свідчать фахівці, гостроту проблеми можна значно зменшити при об’єднанні зусиль всіх державних і громадських структур особливо в створенні освітніх програм для різних про­шарків населення, в т. ч. з максимальним ризиком зловживання наркотичними засобами (підлітків, учнів ПТУ, студентів).

В Україні розроблено Національну програму профілактики наркоманії та захворювання на СНІД на 1998-2000 роки. Вона включає кілька розділів: медичний, соціальний, психологічний, юридичний. Такий комплексний підхід до проблеми є найбільш ефективним.

Програма передбачає заходи профілактики зловживання наркотиками:

• запровадження в систему дошкільного та шкільного валеологічного виховання методик антинаркоманійного навчання, створення системи психо­логічних і педагогічних впливів на особистість дитини з метою оволодіння навичками протистояння негативному впливу навколишнього середовища;

• організація постійного спостереження за динамікою немедичного вживання наркотиків, здійснення аналізу цього явища та коректив відповідних профілактичних заходів;

• розробка сучасних профілактичних програм для різних соціальних груп населення;

• підготовка фахівців з реалізації профілактичних програм;

• співпраця з міжнародними організаціями з профілактики наркоманії з метою інтеграції кращих зразків світового досвіду в національну практику.

Вона закладе підвалини для зменшення рівня незаконного попиту на наркотики.

Матеріали для самоконтролю:

А. Завдання для самоконтролю (тести):

1. Шкідливі звички це

А. Тривале і систематичне вживання алкоголю зумовлює фізичну і психічну залежність від нього, патологію внутрішніх органів, порушення обміну речовин, центральної і периферичної нервової системи, алкогольні психози, соціальну деградацію індивіда.

Б. Дії та вчинки, що перетворилися на потребу і тому регулярно виконуються.

В. Звички, що завдають шкоду довкіллю.

Г. Неконтрольований потяг до речовин, що впливають на центральну нервову систему, викликаючи стан штучного та фізичного благополуччя, аналгезії, сп’яніння аж до наркотичного сну.

Д. Звички, що зменшують шкідливий вплив техногенно-забрудненого середовища на людину.

2. Алкоголізм це -

А. Тривале і систематичне вживання алкоголю зумовлює фізичну і психічну залежність від нього, патологію внутрішніх органів, порушення обміну речовин, центральної і периферичної нервової системи, алкогольні психози, соціальну деградацію індивіда.

Б. Вживання алкогольних напоїв не частіше 1 разу на місяць, нерегулярно, в невеликих кількостях.

В. Вживання алкоголю в кількості 1 – 2 доз 6 – 8 разів на рік.

Г. Вживання алкоголю в дозі, яка у здорової людини викликає стан легкого сп’яніння, не помітного для оточуючих.

Д. Вживання алкоголю під час вагітності та годування дитини груддю.

3. При вживанні алкоголю, його максимальна концентрація визначається в

А. Крові. Б. Нервовій тканині. В. Шлунково кишковому тракті.

Г. Спинномозковій рідині. Д. Печінці.

4. Токсичний ефект алкоголю зумовлений

А. Етиловим спиртом. Б. Ацетальдегідом.

В. Активацією алкогольдегідрогенази. Г. Оцтовою кислотою.

Д. Порушенням утворення білків крові (альбумінів і глобулінів).

5. Порушення роботи нервової системи і внутрішніх органів спостерігається при вживанні алкоголю:

А. Одноразовому, епізодичному, систематичному.

Б. На побутовому рівні.

В. Не частіше 3 разів на місяць за соціально-детермінованими звичаями.

Г. Спорадичному.

Д. Яке супроводжується абстинентним синдромом.

6. При якій концентрації алкоголю в крові спостерігається алкогольне отупіння?

А. 0,04 – 0,05 %. Б. 0,1 %. В. 0,2 %. Г. 0,6 – 0,7 %. Д. 0,3 %

7. У законодавстві, медичній практиці багатьох країн кількість вживання алкоголю вимірюється дозами, тобто

А. Тою кількістю алкоголю, яку окремо взята людина може випити за один раз.

Б. Мінімальною кількістю етилового спирту, яка у здорової людини викликає стан алкогольного отупіння.

В. Мінімальною кількістю етилового спирту, яка у здорової людини, при епізодичному вживанні може викликати нестримний потяг до алкоголю.

Г. Мінімальною кількістю етилового спирту, яка у здорової людини викликає стан легкого сп’яніння, не помітного для оточуючих.

Д. Кількість алкоголю при якій виключається кора головного мозку і людина втрачає контроль над собою.

Тема 6

Безпека харчування як складова безпечної життєдіяльності людини

1. Актуальність теми: Повноцінне і безпечне харчування є однією з найважливіших умов забезпечення оптимальної життєдіяльності та високої працездатності людини. Її життя неможливе без регулярного вживання їжі, яка необхідна для забезпечення енерговитрат організму, процесів росту та відновлення тканин, нормального функціонування усіх фізіологічних систем. Нераціональне харчування призводить до дуже несприятливих для здоров'я наслідків і навіть до виникнення важких гострих та хронічних захворювань аліментарної природи. Для майбутнього лікаря дуже важливо знати причини розвитку та механізми попередження даних захворювань.