4. Виборча система в Україні. Види референдумів.

Виборча система — це сукупність норм, що закріплюють виборчі права громадян України, основні принципи виборчого права, організацію виборів до представницьких органів держави, взаємовідносини виборців з депутатами.

Утворені в результаті виборів органи чи обрані посадові особи дістають право при виконанні своїх суспільних функцій виступати від імені відповідної сукупності людей і наділяються повноваженнями приймати загальнообов'язкові рішення. За допомогою виборів формується значна частина органів державної влади та місцевого самоврядування.

Характеризуючи вибори й референдум, Конституція України вказує, що вони є формами безпосередньої демократії, через які народ здійснює своє волевиявлення (ст. 69). А у статті 71 закріплюється, що вибори до органів державної влади та місцевого самоврядування є вільними й відбуваються на основі принципів загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Принципи виборчого права:

Вибори депутатів є рівними — наявність у виборців однакової кількості голосів, що в сучасних умовах означає: «один виборець — один голос». Виборець може використати свій голос лише на одній виборчій дільниці. Голосування за інших осіб чи передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється.

Вибори депутатів є прямими — громадяни, беручи участь у виборах, віддають свої голоси безпосередньо «за» чи «проти» кандидата на виборну посаду будь-якого рівня.

Вибори депутатів є вільними — забороняється будь-який тиск на виборців з метою примусити їх голосувати не у відповідності зі своїми переконаннями, а так, як цього бажають інші особи чи структури.

Голосування на виборах є таємним — вимагає недопущення будь-якого спостереження та контролю за волевиявленням виборців.

Термін референдум у перекладі з латини означає «те, що мас бути повідомлене».

Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» (1991 р.) визначає референдум як спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з найважливіших питань загальнодержавного і місцевого значення (ст. 1).

Референдум і вибори мають спільний метод здійснення — голосування, але відрізняються за своїм предметом. Вибори проводяться для визначення особи, яка, з точки зору більшості виборців, найдостойніша займати виборну посаду. Завдання референдуму— вирішення важливих питань, не пов'язаних із наданням юридичної сили мандатам якихось осіб. Це можуть бути затвердження, зміна чи скасування законів, вирішення проблем територіального устрою в межах держави тощо.

Референдуми поділяються на певні види. Розрізняють імперативний і консультативний, конституційний і законодавчий, обов'язковий і факультативний референдуми.

Імперативний і консультативний референдуми відрізняються за юридичною силою їхніх результатів. Акт, ухвалений імперативним референдумом, набуває найвищої юридичної сили й не потребує затвердження ніякими іншими суб'єктами. Консультативний референдум ставить за мету виявлення точки зору населення з приводу якогось питання, яка, проте, не має обов'язкової юридичної сили для органів держави.

Конституційний референдум вирішує питання щодо прийняття Конституції чи внесення до неї поправок. Так, Конституція Російської Федерації була прийнята шляхом референдуму у 1996 р.

Шляхом законодавчого референдуму приймаються закони, присвячені регулюванню важливих сторін суспільного та державного життя країни.

Обов'язковий референдум проводиться для вирішення питань, які, згідно з Конституцією, можуть бути розв'язані тільки шляхом референдуму. Так, Конституція України визначає проведення обов'язкового всеукраїнського референдуму при вирішенні питань про зміну території України (ст. 73) та про внесення змін до І, III і XIII розділів Основного Закону (ст. 156).

Факультативний референдум проводиться для прийняття: а) законів шляхом всенародного голосування; б) рішень загальнодержавного рівня з найбільш актуальних питань державотворення. Так, у Португалії такі референдуми проводяться з будь-якого важливого питання загальнонаціонального значення за винятком фінансових. В Україні такий вид референдуму відсутній.

Всеукраїнський референдум може призначатися Президентом України з народної ініціативи для вирішення якогось конкретного питання, якщо цього вимагають не менше як три мільйони громадян України, які мають право голосу. Для того, щоб ця вимога набула обов'язкової сили для Президента, необхідно, аби підписи громадян на підтримку референдуму були зібрані не менше як у двох третинах областей України й не менш як по 100 тис. підписів у кожній з них.

Як і в багатьох інших державах, в Україні для прийняття законопроектів, що стосуються податків, бюджету чи амністії, проведення референдуму не допускається.

5. Система органів державної влади в Україні. Завдання і функції Української держави реалізуються через діяльність відповідних державних органів, правовий статус яких закріплюється в Конституції України, інших нормативно-правових актах.

За ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених конституцією межах і відповідно до законів України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада.

Лише вона має повноваження ухвалювати закони, які є актами найвищої юридичної сили в державі. Ніякі інші державні органи не мають права приймати закони. Повноваження Верховної Ради України визначаються у ст. 85 Конституції України.

Вибори до Верховної Ради України згідно із законом України «Про вибори народних депутатів України» від 08.12.2004 р. проводяться за пропорційною системою, тобто депутати обираються за виборчими списками від політичних партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі.

Якщо ж ідея щодо необхідності проведення певних законотворчих робіт виникає в інших суб'єктів, вони також можуть звертатися до Верховної Ради з відповідними пропозиціями, але ці звернення не будуть обов'язковими для розгляду в парламенті на відміну від випадків, коли такі ідеї надходять від суб'єктів, наділених правом законодавчої ініціативи.

Ухвалений Верховною Радою України закон підписує її Голова й невідкладно направляє його Президентові України, який протягом 15 днів підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом.

Закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (ст. 94).

Офіційним оприлюдненням закону вважається його опублікування в офіційних виданнях України.

Органи виконавчої влади в Україні — це органи, які реалізують державну владу у формі організації виконання законів.

Вищим виконавчим органом у державі є уряд, який, як правило, формується шляхом призначення. Спосіб його призначення зумовлений формою правління, політичними та історичними особливостями країни.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади (ст.113). Центральні органи виконавчої влади: міністерства, державні комітети та органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (такі, як СБУ, Податкова адміністрація, Антимонопольний комітет та ін.).

Кабінет Міністр України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією.

Місцеві органи виконавчої влади: місцеві державні адміністрації, діяльність яких регулюється Конституцією (ст. 118) та Законом України «Про місцеві державні адміністрації» (1999 р.). Діяльність Кабінету Міністрів регулюється Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

В Україні посаду Президента було засновано Законом від 5 липня 1991 р. У Конституції України Президентові присвячено V розділ, в якому встановлюється порядок обрання Президента (ст. 103), його повноваження (ст. 106) та основи його відносин з іншими складовими частинами державного механізму.

Конституція України визначає Президента як главу держави, який виступає від її імені. Президент України є також гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102).

Судова влада — незалежна гілка державної влади, яка має захищати права і свободи громадян, інтереси держави і суспільства, забезпечувати додержання законності та справедливості шляхом застосування законів до конкретних життєвих ситуацій. Засади здійснення правосуддя в Україні:

1. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

2. Право на судовий захист. Усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їхніх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, на участь у розгляді своєї справи. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні правом на судовий захист нарівні з громадянами та юридичними особами України.

3. Рівність перед законом і судом. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

4. Правова допомога при вирішенні справ у судах. Кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні його справи в суді. Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, передбачених законом, правову допомогу надають також інші особи. У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безоплатно.

5. Гласність судового процесу. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду своєї судової справи. Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальним законом. Учасники судового розгляду та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові нотатки. Проведення в залі судового засідання фото-і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання допускаються з дозволу суду. Розгляд справи у закритому судовому засіданні допускається за рішенням суду у випадках, передбачених процесуальним законом.

6. Обов'язковість судових рішень. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи у суді, ухвалюється іменем України і є обов'язковим до виконання на всій території України

7. Право на оскарження судового рішення. Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне оскарження судового рішення.

8. Колегіальний та одноособовий розгляд справ. Справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у випадках, визначених процесуальним законом, — також судом присяжних. Розгляд справ в апеляційному порядку, а також в інших випадках, передбачених законом, здійснюється судом колегіально у складі не менше трьох професійних суддів.

9. Самостійність судів і незалежність суддів. Суди здійснюють правосуддя самостійно. Судді при здійсненні правосуддя незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону. Органи та посадові особи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, громадяни та їх об'єднання, а також юридичні особи зобов'язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї. Гарантії незалежності суддів забезпечуються забороною втручання в здійснення правосуддя ,встановленням відповідальності на неповагу до суду та суддів, визначеними законом заходами забезпечення особистої безпеки суддів, їхніх сімей та майна тощо.

10. Недоторканність суддів. Недоторканність суддів і народних засідателів та присяжних на час виконання у суді їхніх обов'язків гарантується Конституцією України, Законом України«Про статус суддів» та іншими законами.

11. Державна мова судочинства. Згідно зі ст. 10 Закону України «Про судоустрій України» судочинство в Україні здійснюється державною мовою. Застосування інших мов у судочинстві дозволяється у випадках і порядку, визначених законом.

Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів (господарські, адміністративні) є відповідні вищі суди. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди (ст. 125).

Основні засади судочинства (ст. 129):

1. законність;

2. рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини

4. змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

4. підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

4. забезпечення обвинуваченому права на захист;

5. гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

6. забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

7. обов'язковість рішень суду.

Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України (ст. 147).

Конституційний Суд України складається з 18 суддів. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по 6 суддів Конституційного Суду України. Суддя Конституційного Суду України призначається строком на дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк.