6. Правочини та цивільно-правові угоди

Правочин — це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК). Поняття правочин у Цивільному кодексі України тотожне терміну угода, що містився у ЦК 1964 р.

Приклади правочинів: заповіт, договір купівлі-продажу, страхування, кредитний договір, договір позички, дарування та ін.

Дво- чи багатосторонні правочини мають назву «договори». Віднесення правочинів до договорів пов'язано з тим, що для вчинення останніх необхідні не тільки вольові дії сторін, а й погодженість цих дій, яка досягається завдяки договору.

Умови дійсності правочинів.

Правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для його чинності:

1. законність змісту правочину— не повинен суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам громадянського суспільства;

2. здатність суб'єкта правочину на його вчинення — особа повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Так, фізичні особи з повною цивільною дієздатністю мають право вчиняти будь-які правочини. Неповнолітні особи віком від 14 до 18 років мають право самостійно вчиняти лише правочини, що прямо визначені законом. Вчинення інших правочинів може здійснюватися неповнолітніми лише за згодою їх батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

Юридичні особи приватного права в Україні мають загальну правоздатність, тому можуть вчиняти будь-які правочини, за винятком тих, які за своєю природою можуть бути вчинені виключно фізичною особою (наприклад, заповіт, прийняття спадщини), або тих, що потребують отримання спеціальної ліцензії, тощо;

3) вільне волевиявлення учасників правочину та його відповідність внутрішній волі — формування волевиявлення має бути вільним від чинників, що могли б викривити уяву особи про зміст правочину (обман) або створити бачення наявності внутрішньої волі зі її відсутності (погроза, насилля);

4) відповідність форми вчинення правочину вимогам закону – може вчинятися усно або письмово.

Усно можуть бути вчинені право чини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, наприклад, купівля особою речі в магазині, що супроводжується одночасною сплатою ціни речі та її передачею покупцю. Закон зобов’язує продавця видати особі, яка сплатила за товар чи послугу, документ (товарний чек, квитанцію тощо), що підтверджує підставу сплати та суму одержаних коштів. Наприклад, квитанція про паркування машини на стоянці свідчить про укладення правочину між водієм машини та адміністрацією автостоянки. Якщо машина під час паркування була пошкодження не з вини водія, така квитанція може розглядатися судом як юридичний факт. Не можуть бути вчинені в усній формі право чини, щодо яких потрібне нотаріальне посвідчення або державна реєстрація, а також право чини, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність, наприклад, довіреність, договір застави, договір страхування;

5) спрямованість правочину – на реальна настання правових наслідків, наприклад, набуття права власності або права користування майном, виникнення повноважень представництва;

6) захист інтересів малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей – право чини, що встановлюються батьками (усиновлювачами), не можуть суперечити інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей , наприклад, батьками не може бути вчинений право чин щодо продажу квартири, в якій вони проживають з дітьми, без наявності на те згоди органів опіки і піклування.

Цивільно-правові договори.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір – найбільш поширений вид право чинів.

Зміст договору становлять умови, що визначають на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, що є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Позицію укласти договір може зробити кожна зі сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною у раз її припинення. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано в рекламі або інших пропозиціях.

У процесі виконання договору можуть виникнути обставини, що потребують внесення змін до договору або навіть його розірвання. Відповідно до ст. 651 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.