Сюрреалізм

Художньою течією у межах модернізму, яка продовжила – слідом за кубізмом, футуризмом, дадаїзмом, експресіонізмом – тенденцію пошуку “справжньої реальності” став сюрреалізм (з фр. surréalisme – надреальність). Його представниками є: Бретон, Ф.Супо, А.Массой, Х.Міро, С.Далі, Р.Магрітт, І.Голль, І.Тангі та ін. Термін “сюрреалізм” був уперше використаний Г.Аполлінером у 1917 р. Культурним прецедентом, який оцінювався в ретроспективі як передтеча сюрреалізму, виступає французький журнал “Література”, який очолював Бретон, Супо та Л.Арагон. Першим сюрреалістичним твором став роман Бретонка та Супо “Магнітні поля”. У 1924 році виходить перший номер журналу “Сюрреалістична революція” та перший “Маніфест сюрреалістів”, написаний Бретоном. Як і попередні напрямки модернізму, сюрреалізм сконцентрований на проблемі реальності буття на противагу оманливому буттю. Експресіонізм та кубізм шукали таку реальність у моделях альтернативних світів і структурних одиницях світобудови, які фіксують буття, “як воно повинне бути” (П.Пікассо); футуризм – у динаміці руху; “магічний реалізм” як програма подолання побуту за допомогою “замовляння його коханням”: А.Канольд, К.Гросберг, К.Мензе; ріджіоналізм – в етнічно забарвлених соціокультурних середовищах (Т.Бентон, Г.Вуд, Дж.Керрі). На відміну від цього, сюрреалізм орієнтує пошук істиної реальності на принципово нову сферу. Перш за все він фіксує істинність як свободу. У межах сюрреалізму істинна реальність можлива як реальність свободи, і набуття істиності мислитися сюрреалізмом як “прорив свободи”.

Оформлення стратегії сюрреалізму знаменує собою радикальний поворот у модерністських пошуках істинного буття, локалізуючи їх не в онтолого-метафізичній (“можливі світи” кубізму, наприклад, чи футуристичні моделі майбутнього), але в психологічній сфері. За визначенням Бретонка, сюрреалізм дійшов до психології. Філософським підґрунтям сюрреалістичної концепції свободи виступають: інтуїтивізм Бергсона (перш за все, ідея позадискурсивності істинного пізнання), теорія творчості Дільтея (частково, трактування ролі фантазії в художньому осягненні істини), психоаналітична концепція класичного фрейдизму (в першу чергу, тлумачення підсвідомості як сфери реалізації істинної свободи поза диктату “супер – Его”), а також традиційна для модернізму програмна парадигма інфанталізму, що заснована на презумпції “безпосередньої дитячої геніальності” (починаючи від експресіоністичної установки на “варварську безпосередність” і тезу В.Кандинського про “безсвідому геніальність” дитини), та успадкувавши від дадаїзму негативізм у відношенні диктату мови над свідомістю (Т.Тцара). Зони істинного буття чи зони свободи естетична концепція сюрреалізму вбачає в таких феноменах, як: 1) дитинство: “саме в дитинстві, в силу відсутності всякого примусу, перед людиною відкривається можливість прожити декілька життів одночасно…Кожен ранок діти просипаються у повній безтурботності. Їм все доступно, найгірші матеріальні умови здаються їм чудовими. Ліси світлі…” (Бретон); 2) сон: “Коли ж прийде час логіків та філософів-сновидців? Я хотів би знаходитися в стані сну, щоб довіритися іншим сплячим, подібно тому, як я довіряюсь усім, хто читає мене і при цьому не спить, а потім, щоб покінчити у цій стихії з правлінням свідомих ритмів власних думок” (Бретон); 3) інтуїція: “Як ви хочите зрозуміти мої картини, якщо я сам їх не розумію, коли створюю? Той факт, що я в цей момент, коли пишу, не розумію свої картини, не означає, що ці картини не мають ніякого смислу, навпаки. їх смисл настільки глибокий, складний, пов’язаний, довільний, що не піддається простому логічному аналізу” (Далі).

Фундаментальним критерієм свободи дитинства, сну та інтуїції є їх свобода від будь-яких видів дискурса, в тому числі – від мовного. В силу цього, за формулюванням Голля, сюрреалістичне мистецтво свідомо та програмно виражає себе безпосередньо та інтенсивно. Сюрреалізм заперечує засоби, що опираються на абстрактні поняття з “інших рук”: логіку, естетику, граматичну ефективність, гру слів тощо. Сюрреалізм знову відкриває природу, первинні відчуття.

У ранньому сюрреалізмі (“епоха снів”) використовувався метод випадкового зіткнення слів та обігрування обмовок у дусі класичного психоаналізу (поезія), техніка frottage, décollage та fumage (живопис); проте вже Ернст у книзі “По той бік живопису” постулює необхідність “напівавтоматичних процесів” у художній техніці, які задаровують волю, розум, смак художника, та здатні створити приголомшливе відтворення думок і бажань. Далі артикулює цей метод як стихійний метод свідомої ірраціональності, яка базується на систематизованій та критичній об’єктивації проявів божевілля. Бретон називає метод сюрреалізму “методом вільних асоціацій” та “методом психічного автоматизму”.

Художня еволюція сюрреалізму приводить до оформлення несюрреалізму (американська версія сюрреалізму); “магічного сюрреалізму” (амортизуючого ті аспекти безсвідомого, які пов’язані з лібідо: Л.Фінн, Ф.Лабісс); “католицького сюрреалізму” (другий “Маніфест сюрреалізму” Бретонка і третій – Р.Десноса, який постулює тезис “вірити в надреальне – означає заново прокладати шлях до Бога”; художня практика пізнього Далі) та “фігуративний сюрреалізм” (який має тенденцію зближення з мистецтвом рор-аrt). Проте якщо сюрреалізм як художня школа має свої хронологічні межі і може вважатися вичерпаним до кінця 1950-х, то сюрреалізм як художній принцип входить у скарбницю світового мистецтва, залишаючись незмінно актуальним і відкриваючи перед художньою сферою принципово нові горизонти вираження внутрішнього світу особистості.