1.3. Завдання та функції естетики

Вивчення предмету та структури естетики дозволяє розкрити її функції, основопокладаючими з яких є світоглядна, пізнавальна, фор­муюча та методологічна.

У першу чергу естетика необхідна митцю. Вона є світоглядною основою його діяльності. Але митець може і без знань естетики використовувати її закони, опираючись на свою інтуїцію та досвід. Проте таке осягнення, не підкріплене теоретичним узагальненням художньої практики, не дозволяє глибоко та безпомилково вирішити творчі проблеми. Світогляд не тільки керує талантом та майстерністю, він сам формується під їх впливом у творчому процесі. Своєрідність бачення світу, відбір художнього матеріалу визначаються та регулюються світоглядом. При цьому найбільш безпосередньо впливає на творчість той бік світогляду, який виражається в естетичній системі, свідомо чи стихійно реалізується в образах. Естетичні принципи, на які опирається художник, нам цікаві, оскільки свої твори митці, в першу чергу, створюють для людей. Використання в творчості законів естетики сприяє свідомому відношенню до художньої творчості, в якій поєднується обдарованість і навички. Але до естетики звертаються не тільки митці, вона потрібна й реципієнту (читачу, глядачу, слухачу). Мистецтво приносить одне з найвищих духовних переживань – насолоду. Саме ця наука дозволяє людям сформувати естетичні погляди, ідеали, уявлення. Це дає підстави говорити, що естетика займається процесом виховання. Вона виконує й методологічну функцію. Узагальнюючи результати досліджень, наприклад, сфери мистецтвознавства, естетика здійснює зворотній вплив на його розвиток. Вона дає можливість вивчити домінуючі принципи гносеології естетичних об’єктів, визначає шлях їх дослідження.

Із великої кількості різних наук про людину естетика займає особливе місце. Чуттєво-ціннісна природа естетичного знання, його критеріальний характер у відношенні культурних і художніх пошуків, які проводяться, дають підстави відноситися до естетики як специфічної аксіології культури, як до її самосвідомості, що має саме пряме відношення до формування культурно-ціннісних еталонів і пріоритетів. Знаходячись у світі культури, людство існує в розмаїтті естетичних цінностей та антицінностей. Естетичні норми та цінності культури є дуже важливим орієнтиром розвитку людського суспільства, який оберігає його від культурних експансій.

У ХХ ст. здатність культури виходити з-під контролю людини, перетворюватися в стихію нового типу стала очевидною. З’явилася велика кількість загроз для самої екзистенції людини, це й екологічна катастрофа, й вичерпування природних ресурсів, й розповсюдження “маскульта”, шо супроводжується загальним зниженням культурного рівня людей, стандартизацією їх життя, деперсоналізацією особистості. У феномені “масової людини”, яка байдужа до краси, істини та добра, приховані загрози нових війн, масової деструкції, техногенних катастроф.

Наш видатний учений-енциклопедист В.І.Вернадський вважав, що пізнання людиною оточуючого її світу проходить у трьох взаємозбагачуючих напрямках: через науку, мистецтво та релігію. Єдину реальність буття, до пізнання якої прагне людина, образно кажучи, можна уявити у вигляді багатогранного кристалу, одні з граней якого пізнаються наукою, інші – мистецтвом, треті – релігійним досвідом людства. Щоб наблизитися до розуміння цієї реальності, недостатньо розглянути кожну її грань окремо, потрібно ще й зуміти побачити їх взаємне розташування. Пізнання оточуючого світу та поширення свідомості людини проходять неначе по спіралі. Спочатку відбувається накопичення знань та досвіду, потім синтез цих розрізнених знань у єдине уявлення про оточуючий світ, потім, опираючись на це якісно нове уявлення, накопичення більш глибоких знань та досвіду і т.д. У кінці ХХ ст. як раз настав час синтезу. Саме тоді потрібно було поєднати в єдине ціле всі знання та весь досвід людства й отримати, таким чином, якісно нове, розширене уявлення про Світ і закони його Буття. При цьому жоден досвід пізнання людиною єдиної реальності (ні науковий, ні філософський, ні естетичний, ні релігійний) не може бути проігнорований без завдання шкоди цілісному уявленню про Світ.

Таким чином, можна сказати, що проблема предмету специфіки естетики постійно знаходиться в полі зору учених. Наприклад, у ХХ ст. серед дискусій навколо предмету естетики мала місце точка зору, відповідно якій “естетика не повинна вивчати мистецтво, оскільки це – предмет теорії мистецтва, естетика ж – наука про прекрасне, про естетичне як у дійсності, так і в мистецтві”. Ця точка зору не є загальновизнаною, але в останній час вона отримала додатковий смисл і аргументи в силу широкого примінення різноманітних видів прикладної та інформаційно-комунікативної художно-естетичної діяльності, що не є мистецтвом у традиційному смислі слова. Відповідно, якщо мати на увазі не абстрактні структури й не безнадійно закодовані семіотичні системи, а здорове реалістичне мистецтво в умовах глобального розвитку ЗМІ (засобів масової інформації), дизайну, естетизації середовища, а також урахувати успіхи в сфері комп’ютерного та віртуального мистецтва, то чи можна передбачати перспективу розвитку без мистецтва у власному смислі слова.