3.1. Склад і структура вищої освіти

3.1.1. Рівнева, галузева, типова структуризация вищої освіти

Починаючи з 1997 р., за Міжнародною стандартною класифікацією освіти (МСКО) основними класифікаційними характеристиками вищої (так званої «тре­тинної») освіти є освітні рівні і галузі. Оскільки здобуття освіти, зокрема вищої, здійснюється за відповідними освітніми програмами, що взято за одиницю класи­фікації, то кожна з них насамперед визначається зазначеними параметрами. Отож вища освіта має два рівні - п'ятий і шостий (із семи - від нульового до шостого за МСКО). Ідентифіковано також 25 галузей освіти, перелік яких є відкритим і які об'єднано в десять галузевих груп. Крім того, освітні програми додатково класифі­куються за їхніми типами, тривалістю і ступенями, кваліфікаціями, що надаються.

Як випливає з практики застосування МСКО, тип вищої освіти фактично є третьою (після рівнів і галузей) основною її характеристикою. Так, п'ятий рі­вень поділяється на два типи - А (теоретично базований з призначенням для подальшої освіти або висококваліфікованої роботи) і В (практично спрямова­ний для безпосереднього виходу на ринок праці). Шостий (найвищий) освітній рівень за змістом є наукомістким і поділу на типи А та В не підлягає.

Крім рівнево-галузево-типової характеристики вищої освіти, для її деталь­нішого опису застосовуються додаткові показники: етапи (цикли), які пов'язані з сумарною (включаючи попередню освіту) тривалістю освітньої програми в еквіваленті денного навчання та ступенями, кваліфікаціями, що надаються. Так, п'ятий освітній рівень обох типів може поділятися на два етапи (цикли) -перший і другий. Тобто вища освіта цього рівня передбачає наявність двох ета­пів (циклів), які можуть бути послідовними або інтегрованими (об'єднаними). Освіта за ними веде до освітньо-кваліфікаційного результату - присвоєння від­повідних ступенів, кваліфікацій, а саме: за першим - подібних до американсько­го «бакалавра», за другим та об'єднаним - «магістра». Залежно від типу освіти ступені (кваліфікації) бакалавра чи магістра можуть бути або з наук (характер­но для типу А), або з мистецтв, майстерності (для типу А і В).

Шостому (найвищому) рівню освіти відповідає ступінь (кваліфікація) на кшталт американського доктора філософії. Даний рівень освіти також може бути двоетапним: приміром, у Швеції перший етап приводить до академічного ступеня ліценціата, другий - доктора філософії, хоча існує й одноетапна доктор­ська освіта; у країнах пострадянського простору - Білорусі, Росії, Україні - двом етапам еквівалентна освіта в аспірантурі (з отриманням ученого чи наукового ступеня кандидата наук) та докторантурі (доктора наук). У багатьох інших кра­їнах, найриклад, Північної Америки - Канаді, США - шостий рівень освіти на етапи (цикли) не поділяється.

71

Згідно з критеріями Болонського процесу, метою якого є створення євро­пейського простору вищої освіти, останню поділяють на три цикли: перші два з них відповідають п'ятому рівню за МСКО та першому (бакалаврському) і дру­гому (магістерському) етапам у його межах, третій - шостому (докторському) рівню за МСКО.

Щодо кумулятивної тривалості вищої освіти, то вона обраховується від її початку на базі освіти третього і четвертого рівнів за МСКО, тобто на основі вищої середньої або післясередньої невищої освіти (у розвинених країнах не менше 12-13 років). Так, мінімальна тривалість вищої освіти п'ятого рівня типу А визначена в три роки в еквіваленті денного навчання, хоча типово триває чо­тири і більше років, а типу В - два роки, але зазвичай значно більше.

Згідно із вітчизняним законодавством про освіту та вищу освіту рівнева і галузева структуризація вищої школи України не повністю відповідає міжна­родно прийнятій, а поняття типу вищої освіти взагалі не використовується.

Основні поняття: Міжнародна стандартна класифікація освіти, Бо­лонський процес, рівні, галузі, типи, етапи (цикли), тривалість, сту­пені, кваліфікації вищої освіти, бакалавр, магістр, доктор.

Контрольні запитання і завдання:

1. Охарактеризуйте класифікацію вищої освіти за Міжнародною

стандартною класифікацією освіти.

2. Назвіть цикли вищої освіти, що визначенні згідно з Болонським процесом.

3. Розкрийте смисл понять: рівень, галузь, тип, етап (цикл), тривалість, ступінь, кваліфікація вищої освіти.

4. За допомогою електронних ресурсів ознайомтеся з нижченаведеними міжнародними і вітчизняними документами щодо освіти і назвіть розбіжності в міжнародній стандартній класифікації вищої школи

та національній її організації:

• Education at a Glance: OECD Indicators. - http://www.oecd.org.

• International Standard Classification of Education. ISCED 1997 / UNESCO. - www.uis.unesco.org.

• Global Education Digest: Comparing Education Statistics Across the World. - http://www.uis.unesco.org.

• Закон України «Про вищу освіту». - http://zakon.rada.gov.ua.

• Закон України «Про освіту». - http://zakon.rada.gov.ua.

3.1.2. Зв'язок вищої школи з іншими освітніми рівнями і типами

З точки зору вбудованості вищої освіти в систему безперервної освіти має значення рівневе і типове співвідношення вищої школи з іншими освітніми ланками. За Міжнародною стандартною класифікацією освіти (МСКО) вища освіта з огляду на рівневу освітню організацію відноситься до найвищих (5-го і 6-го) рівнів (схема 3.1). Ці рівні надбудовуються над 3-м (вища середня осві­та) і 4-м (післясередня невища освіта) рівнями освітньої системи. Це означає, що доступ до вищої освіти 5-го рівня можливий лише з 3-го або 4-го освітнього рівня, а до 6-го - лише з попереднього 5-го рівня. Проте такий освітній рух регу­люється певними вимогами, серед яких - тип (призначення) освіти.

72

За МСКО освіта, починаючи з 2-го (нижча середня освіта) рівня та на 3-му (вища середня освіта) рівні, поділяється на типи А, В і С, ураховуючи призна­чення освіти з огляду на подальшу долю (тип подальшої освіти або вихід на ринок праці) випускника певного освітнього рівня. Освіта 4-го рівня поділя­ється лише на два типи А і В, 5-го - також на А- і В-типи, а 6-го - взагалі не поділяється, оскільки за змістом більше відповідає лише одному А-типу, який є теоретично орієнтованим, тобто академічним. Натомість В-тип є практично спрямованим, а С-тип - за призначенням безпосередньо орієнтованим на ринок праці, через що освітні програми останнього типу називають заключними.

Тип А 3-го освітнього рівня дає можливість продовження освіти на 5-му рівні за типом А. Причому на тип А освіти можна вступати лише з попереднього за рівнем А-типу, а на 6-й (докторський) освітній рівень - лише з А-типу 5-го рівня (магістерського етапу, у окремих випадках також з бакалаврського етапу цього рівня).

З В-типу 3-го освітнього рівня допускається вступ на 5 рівень освіти ви­ключно на В-тип. З С-типу 3-го рівня вступати на 5-й рівень взагалі неможливо, натомість можна на А- або В-тип 3-го або 4-го рівня освіти. З А-типу 4-го рівня дозволяється вступати на А- чи В-тип 5-го освітнього рівня. В-тип 4-го рівня не дає доступу до 5-го рівня освіти і насамперед призначений для ринку праці.

Основні поняття: рівень освіти, тип освіти, призначення освіти, до­ступ до освіти.

Контрольні запитання і завдання:

1. Охарактеризуйте місце вищої школи в ієрархії освітніх рівнів.

2. До яких освітніх рівнів відносять вищу освіту?

3. Що визначає тип освіти?

4. Назвіть і дайте характеристику типів освіти.

5. Опишіть обмеження у доступі до вищих рівнів освіти, пов'язані з освітні­ми типами.

3.1.3. Вища освіта і освіта дорослих

Відповідно до статті 1 Закону України «Про вищу освіту» термін вища осві­та вживається у такому значенні: вища освіта - рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на по­вній загальній середній освіті і завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.

Система освіти України має складну багаторівневу структуру європейсько­го типу і, зокрема, включає неповну базову та повну вищу освіту, післядиплом-ну освіту (підвищення кваліфікації, перепідготовка, отримання другої вищої освіти), аспірантуру, докторантуру. Така система освіти створює для людини можливість вибору навчальної програми відповідно до своїх розумових здібнос­тей та потреб. Фактично це є передумовою створення в Україні системи освіти протягом усього життя, важливим елементом якої є підсистема освіти дорослих. Вона покликана забезпечити громадянам можливість отримати освіту будь-де,

74

у будь-якому віці, за будь-якою навчальною програмою. Це може бути програ­ма, по завершенню якої особа отримує кваліфікацію та диплом про перепідго­товку або така, що не надає кваліфікацію і закінчується видачею сертифікату чи посвідчення.

Якщо говорити в цілому про існуючі на сьогодні типи навчальних про­грам, то їх найбільш чітка систематизація визначена Міжнародною стандарт­ною класифікацією освіти (МСКО) 1997 р. Нею встановлено сім освітніх рівнів, 25 освітніх галузей, два типи освітніх програм для вищої освіти: А - академічний (теоретично базований) та В - професійний (практично спрямований). Крім цього встановлено також академічні ступені вищої освіти. Вища освіта віднесена до 5-го і 6-го рівнів, 0-4 рівні позначають програми дошкільної та середньої за­гальноосвітньої школи. 6 рівень - це найвищий рівень освіти - наукомісткий.

Введені на сьогодні в Україні освітньо-кваліфікаційні рівні бакалавра і магі­стра належать за цією класифікацією до 5-го освітнього рівня, науковий ступінь кандидата наук можна віднести до 6-го рівня освіти. Програми вищих навчаль­них закладів України, які пропонувалися до 1996 p., носили бінарний характер, одночасно передбачаючи академічну та професійну підготовку. Тому проблема введення кваліфікаційного рівня бакалавра із тривалістю навчання 3-4 роки ще досі не вирішена, - навчальних годин в межах 60 річних кредитів не достатньо, аби зберегти фундаментальну (тобто академічну) підготовку та забезпечити професійно-практичну підготовку і присвоїти кваліфікацію. До цього часу бага­то вищих навчальних закладів не формують нову програму навчання бакалавра, а розглядають бакалаврську програму як просте відокремлення 4-х років раніше чинних бінарних 5-ти річних програм. За таких обставин роботодавці не сприй­мають випускників такого бакалаврату як завершену кваліфікаційну програму і не надають можливості працевлаштуватися. Проте така проблема існує у біль­шості країн - учасниць Болонського процесу.

До системи вищої освіти в Україні віднесені також коледжі, технікуми та училища, що пропонують навчальні програми підготовки фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст». Частина таких програм узго­джена з програмами підготовки бакалавра, що надає випускникам з дипломом молодшого спеціаліста можливість продовжити навчання і отримати диплом бакалавра у скорочені терміни (скорочення на 1-1,5 роки залежно від спеці­альності). Як правило, такі програми пропонують коледжі, технікуми і педучи­лища, що є структурними підрозділами університетів, академій та інститутів. За міжнародною класифікацією такі програми можна віднести до професійних програм вищої освіти короткого циклу.

Великого значення для задоволення освітніх потреб населення у сучасно­му суспільстві набуває утворення системи безперервної освіти протягом усьо­го життя. За кордоном застосовується спеціальний термін - Long Life Learning (LLL). Розширення спектру програм за інтересами та кола осіб, які бажають учи­тися на різних рівнях, за різними програмами і не обов'язково для професійного зростання, привело до утворення поняття «освіта дорослих». її мета - досягнен­ня людської досконалості у будь-якій сфері життєдіяльності на основі опану­вання і розвитку культурного досвіду, здобутого попередніми поколіннями.

Освіта дорослих охоплює практично все населення і передбачає створення умов для безперервного навчання на всіх вікових етапах відповідно до потреб

75

безперервного розвитку духовної і матеріальної культури суспільства на основі постійного вдосконалення людських здібностей і таланту.

У багатьох країнах стало традицією проведення тижнів дорослих. В Україні перший такий захід було проведено у 2000 р. за тематикою: освіта дорослих -для безпеки життя, демократії, свободи совісті і віри, збереження роду, землі, води.

Провідна роль у повсякденній роботі з надання освітніх послуг широким верствам населення належить українському товариству «Знання».

Ключовим елементом освіти дорослих є післядипломна освіта. У статті 10 Закону України «Про вищу освіту» дається таке визначення: «Післядипломна освіта — спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного до­свіду. Післядипломна освіта створює умови для безперервності та наступності освіти і включає: перепідготовку - отримання іншої спеціальності; спеціаліза­цію - набуття особою здатностей виконувати окремі завдання та обов'язки, які мають особливості, в межах спеціальності; стажування - набуття особою досві­ду виконання завдань та обов'язків певної спеціальності».

Особа, яка успішно пройшла перепідготовку, отримує документ про вищу освіту - диплом про перепідготовку з присвоєнням кваліфікації, в інших ви­падках - відповідний документ про післядипломну освіту: посвідчення, довідку тощо. Зразки цих документів затверджуються Міністерством освіти і науки.

Післядипломна освіта здійснюється навчальними закладами післядиплом-ної освіти або структурними підрозділами вищих навчальних закладів відпо­відного рівня акредитації. Однак наведені норми законодавства ще не набули свого розвитку, особливо при визначенні статусу особи з дипломом про пере­підготовку щодо працевлаштування, тому не зрозуміло, чи має вона такі самі права, що і спеціаліст з дипломом про здобуття вищої освіти вперше. Можливо, це питання знайде своє вирішення в процесі розбудови системи безперервної освіти з використанням кредитно-трансферної системи.

Серед проблем - вузький спектр навчальних програм післядипломної освіти, що пропонуються університетами України. Одна з причин - відсут­ність належної взаємодії з роботодавцями та проблеми розвитку виробничих

галузей.

Основні поняття: освіта дорослих, безперервна освіта, освіта упро­довж життя, післядипломна освіта.

Контрольні запитання і завдання:

1. Розкрийте смисл поняття безперервна освіта.

2. Яке місце в освітній системі належить освіті дорослих?

3. Як ви розумієте освіту упродовж життя?

4. Охарактеризуйте післядипломну освіту.

5. Які типи освітніх програм за класифікацією МСКО ви знаєте?

76

3.2. Стандарти вищої освіти 3.2.1. Місія і цілі вищої освіти

За міжнародною стандартною класифікацією вищій освіті відповідають два найвищих із семи освітніх рівня. Це означає, що вища школа в освітній рівневій піраміді є завершальною ланкою формальної освіти і приводить до найвищих ступенів, кваліфікацій. Тобто вища освіта покликана максимально розвинути особистість, ґрунтовно підготувати її до входження в ринок праці та самостійне суспільне життя, а відтак сприяти соціально-культурному прогресу. Для реа­лізації цієї своєї місії вища школа має досягати конкретних освітніх цілей, або результатів, - формування певних якостей у її здобувачів. Такі набуті якості узагальнено називають компетентностями. Як конкретні цілі компетентності нормуються, стандартизуються. Унормовуються і процеси та процедури досяг­нення таких цілей, а також засоби діагностики (оцінювання) отриманих резуль­татів, виражених у термінах компетентностей.

Основні поняття: місія, цілі, результати освіти, стандартна класи­фікація, стандартизація, компетентності.

Контрольні запитання і завдання:

1. Як ви розумієте місію?

2. У чому полягає місія (призначення) вищої освіти?

3. Охарактеризуйте особистісний і соціальний аспект місії вищої освіти.

4. Що виступає цілями вищої освіти?

5. Розкрийте смисл компетентності.

6. Чи можна оцінити компетентності?

3.2.2. Компетентнісний підхід до освітніх результатів. Загальні та специфічні компетентності

Останнім часом у межах Болонського процесу розробляється методологія з настроювання систем вищої освіти, що спирається на принцип формулюван­ня кваліфікацій кожного (бакалаврського, магістерського, докторського) освіт­нього циклу у вигляді результатів у термінах компетентностей (так званий компетентнісний підхід). При цьому використовуються кредити Європейської системи трансферу і накопичення кредитів (ECTS) для визначення навчально­го навантаження студентів, необхідного для досягнення освітніх результатів.

Компетентність визначається як динамічне поєднання знань, розуміння, цінностей, умінь, інших здатностей. Розрізняють загальні і специфічні (пред­метні) компетентності. Саме розвиток компетентностей проголошено метою освітніх програм. Компетентності формуються і оцінюються в межах кожної ор­ганізаційної одиниці освітньої програми. Результати навчання (очікувані показ­ники знань, розуміння, цінностей, умінь, здатностей до виконання) та критерії їх оцінювання визначають вимоги до надання кредитів. Кредит - успішно ви­конане навчальне навантаження певного обсягу в часі (25-30 год). Організація освітньої програми (набір і послідовність освітніх одиниць та їхня кредитна вага) є ключовим чинником її якості та значущості.

77

Основні базові організаційні вимоги до програм такі:

- опис профілю (загальна характеристика) програми;

- визначення цілей програми, результатів навчання в термінах компетентностей;

• визначення загальних і специфічних компетентностей, що мають бути сформовані;

• формування та опис академічного змісту (тематики) і організації (на­вчальні дисципліни, модулі, їх кредити і послідовність) програми;

• визначення освітніх одиниць та форм навчальної діяльності, спрямова­них на досягнення запланованих результатів;

• визначення адекватних результатам підходів і методів навчання, викла­дання і оцінювання;

• створення системи оцінювання, забезпечення та підвищення якості про­грами на основі зворотного і прогнозного зв'язку.

Для з'ясування актуального набору компетентностей методологія настро­ювання використовує переважно емпіричний шлях із застосуванням методів опитування і консультацій із зацікавленими сторонами (студентами, випускни­ками, роботодавцями, викладачами). Нині у такий спосіб виявлено ЗО загальних компетентностей та специфічні компетентності в 9 предметних областях (ділове адміністрування, європейські студії, історія, математика, медсестринська спра­ва, науки про землю, освітні науки, фізика, хімія).

Загальні компетентності розділені на три групи: інструментальні, міжосо-бистісні та системні. До інструментальних віднесено 10 компетентностей: здат­ність до аналізу і синтезу; здатність до організації і планування; базові загальні знання; базові знання з професії; письмові та усні комунікаційні вміння рідною мовою; знання другої мови; елементарні комп'ютерні вміння; вміння управляти інформацією (здатність знаходити й аналізувати інформацію з різних джерел); здатність розв'язувати проблеми; здатність приймати рішення.

Вісім міжособистісних компетентностей - здатність до критики і самокрити­ки; уміння працювати в команді; міжособистісні вміння; вміння працювати в між­дисциплінарній команді; здатність взаємодіяти з експертами в інших предметних областях; здатність сприймати різноманіття міжкультурних відмінностей; здат­ність працювати в міжнародному контексті; дотримання етичних цінностей.

Здатність застосовувати знання на практиці; дослідницькі вміння; здатність до навчання; здатність до адаптації до нових ситуацій; здатність до генерації нових ідей (творчості); лідерство; розуміння культур та звичаїв інших країн; уміння працювати автономно; здатність до розроблення проектів та управлін­ня ними; здатність до ініціативи та підприємництва; відповідальність за якість; прагнення до успіху - складають 12 системних цінностей.

Процес уточнення та ідентифікації компетентностей, передусім у предмет­них областях, триває. При цьому важливим є пошук їх ядра, базового набору. Залишаючи в стороні умовність наведеної класифікації загальних компетент­ностей, а подекуди і адекватність їх формулювання, слід визнати їх надзвичайно велику системоутворювальну роль у проектуванні освітніх програм і відповід­ного навчального процесу. Компетентності відкривають шлях до гнучкості, авто­номності, різноманітності в розробленні освітніх програм, що із застосуванням спільної термінології ведуть до певних порівнюваних результатів, чітко визна-

78

чених та співставлюваних академічних ступенів і кваліфікацій, а відтак стають контрольними параметрами.

Водночас більш системно і науково обґрунтовано можна було б визна­чити та згрупувати компетентності на основі культурно-інформаційної теорії освіти, враховуючи п'ять фундаментальних видів людської діяльності, а також психічні механізми та інформацію, що її (діяльність) супроводжують і забез­печують. Таким чином можна теоретично дійти висновку про існування п'яти основоположних видів компетентностей: інтелектуально-знаннєвих, творчо-інноваційних, ціннісно-орієнтаційних, діалого-комунікаційних, художньо-творчих. Можна спрогнозувати, що емпіричні та теоретичні висновки щодо компетентностей будуть взаємно перевірені та узгоджені.

Саме принцип опертя на результати навчання та компетентності створює необхідні умови для забезпечення орієнтації освітніх програм на особистість студента. Тобто акцент у навчанні закономірно зміщується з того, що знає, хоче і може викладач, на те, що потрібно студентові. Адже освітня програма відтепер має бути зорієнтована на студента, результати його навчання, формування ком­петентностей, що є надійним способом порівняння програм. Орієнтація навчаль­ного процесу за циклами веде за собою використання поняття рівня навчання та його опису (дескриптора). У зв'язку з цим у рамках Болонського процесу роз­роблено перелік таких дескрипторів, відомих як Дублінські дескриптори, які отримали схвалення міністрів, відповідальних за вищу освіту.

Ключовим моментом у концепції організації навчальної діяльності, підпо­рядкованої досягненню конкретного результату, вираженого в термінах компе­тентностей, стає вироблення механізму визначення навчального навантаження в термінах часу для досягнення спланованого результату. Такий механізм, що спирається на поняття кредиту як часу, потрібного типовому студенту для до­сягнення очікуваного результату, пропонує ECTS. За цією системою кредит виступає інтегральним показником трудомісткості освітніх програм, їх курсо­вих (дисциплінарних) чи модульних одиниць і нараховується студенту лише за успішно виконану навчальну роботу.

Краще зрозуміти роль кредитів можна в їх системному розгляді серед осно­вних елементів освітніх програм, якими є:

• очікувані результати;

• необхідне число кредитів та їх розподіл за освітніми одиницями та вида­ми навчальної діяльності для отримання кваліфікації, яка здобувається;

• зміст і послідовність освітніх одиниць (навчальних дисциплін, модулів);

• методи навчання, викладання, оцінювання.

Так, для отримання академічного ступеня (кваліфікації) бакалавра в се­редньому потрібно 180-240 кредитів (60 на рік), магістра - 60(90)-180, докто­ра - 180-240 кредитів. Крім перенесення із однієї освітньої програми в іншу, кредити можуть накопичуватися за будь-який період навчання. Виявляється також зв'язок між навантаженням (навчальним), методами (навчання, викла­дання, оцінювання) і результатами (навчання). Кредити як своєрідна «єдина валюта» - простий, чіткий і зрозумілий для студентів, викладачів, роботодавців спосіб вимірювання навчального навантаження студента в одиницях (годинах) часу, що потрібний для успішного виконання певної освітньої одиниці, а також інструмент розроблення, реалізації, удосконалення освітніх програм різних ци-

79

клів і спрямувань та форм навчання (повної, або очної, і неповної, або заочної). До речі, вплив національних, інституційних, предметних і дисциплінарних (мо­дульних) умов і традицій навчання зумовлюють розмаїття відповідних систем у досягненні певних, стандартизованих результатів.

Основні поняття: компетентності, загальні і специфічні (предметні) компетентності, групи компетентностей, освітній результат, кре­дити ECTS.

Контрольні запитання і завдання:

1. Дайте визначення компетентності.

2. Чим відрізняються загальні та специфічні (предметні) компетентності?

3. На які групи поділяють загальні компетентності?

4. Розкрийте сутність компетентнісного підходу до визначення результатів освіти?

5. Яку роль в організації вищої освіти, досягненні її результатів відіграють кредити ECTS?

3.2.3. Стандартизація вищої освіти

Згідно зі стандартизованими параметрами, визначеними Міжнародною стандартною класифікацією освіти для вищої школи (рівень, галузь, тип, трива­лість, ступінь, кваліфікація), а також міжнародно визнаними компетентностями (загальними і специфічними) законодавчо формуються національні стандарти освіти, включаючи вищу.

Принципово новим у сучасному освітньому законодавстві України стало введення норм щодо державних стандартів освіти, які встановлюють вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки, і є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм одержання освіти. Державні стандарти освіти розробляються окремо з кожно­го освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Вони підлягають перегляду не рідше як один раз на 10 років. Державні стандарти слугують наданню якісної освіти громадян.

Законом України «Про вищу освіту» визначено систему стандартів вищої освіти. Цю систему складають державний стандарт, галузеві стандарти та стан­дарти вищих навчальних закладів. Стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти та професійної підготовки, а також якості освітньої діяль­ності вищих навчальних закладів.

Державний стандарт містить складові: перелік кваліфікацій; перелік на­прямів та спеціальностей; вимоги до освітніх рівнів; вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Галузеві стандарти містять: освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників; освітньо-професійні програми підготовки; засоби діагностики якості вищої освіти.

Стандарти вищих навчальних закладів включають: варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик, освітньо-професійних програм, за­собів діагностики, навчальні плани, програми навчальних дисциплін. Вищі навчальні заклади визначають спеціалізації за спеціальностями, за якими здій­снюється підготовка фахівців.

80

Основні поняття: міжнародна стандартна класифікація освіти, дер­жавні стандарти, система стандартів вищої освіти, галузеві стан­дарти, стандарти вищих навчальних закладів.

Контрольні запитання і завдання.

1. Які стандарти запроваджено Міжнародною стандартною класифікацією освіти?

2. Дай визначення державного стандарту за вітчизняним законодавством.

3. Охарактеризуйте систему стандартів вищої освіти в Україні.

4. Розкрийте поняття галузевих стандартів та стандартів вищих навчальних закладів.