Планування профілактичних та протиепідемічних заходів.

У широкому розумінні слово планування є складовою загального циклу управління, або, інакше, воно є однією з його загальних функцій поряд з організацією, контролем та регулюванням. Планування передбачає постановку мети конкретної діяльності у вигляді кількісних та якісних показників, яких необхідно досягнути протягом певного періоду. Таким чином. Планування – початковий та одночасно ключовий етап єдиного циклічного процесу управління, зокрема, протиепідемічною системою.

Принципи раціонального планування.

1.наукова обґрунтованість у поєднанні з економічною ефективністю;

2.матеріальне та кадрове забезпечення в необхідному обсязі;

3.виокремлення головних ланок плану;

4.поєднання галузевого та територіального планування;

5.поєднання перспективного та поточного планування;

6.поєднання централізованого планового керівництва та залучення ініціативи виконавців та інших зацікавлених осіб та установ ( розробників, виконавців).

7.перевірка виконання плану.

Види планів профілактичних Та протиепідемічних заходів першого рівня управління

Назва плану	Періодичність складання
Комплексний проблемно-тематичний план органа управління	5 років, 1 рік
Проблемно - тематичний план профільного епідеміолога	5 років, 1 рік.
Програмно -цільові плани (на підставі спеціально прийнятого рішення)	В залежності від потреби виконання запланованих заходів
Функціонально- галузевий план епідеміологічного відділу	3 місяці.
Функціонально-галузевий план профільного епідеміолога	3 місяці
План-графік спеціаліста (керівника)	1 місяць

Крім цього складаються також плани щодо конкретного вирішення окремих проблем (плани заходів ліквідації окремих осередків інфекційних захворювань, план заходів щодо попередження заносу особливо небезпечних інфекцій тощо)..

В останні десятиріччя ХХ століття широке визнання отримали поняття «клінічна епідеміологія» та «доказова медицина». Клінічна епідеміологія – це дослідження, присвячені діагностиці, поширенню, природному перебігу, лікуванню та профілактиці захворювань, які ґрунтуються на епідеміологічних методах. В свою чергу доказова медицина – це наукове обґрунтування лікарських рішень з використанням епідеміологічного методу дослідження. Тобто епідеміологія (епідеміологічний метод) є методологією доказової медицини.

При прийнятті рішень про проведення клінічних втручань різні типи досліджень мають різну цінність («ієрархію доказовості»). «Золотим стандартом» клінічного епідеміологічного дослідження вважають рандомізоване контрольоване дослідження (РКД), правила проведення якого визначаються спеціальними протоколами. Рівень доказовості того чи іншого типу епідеміологічного дослідження від найвищого до найнижчого розташовується в такому порядку:

1. – систематичний огляд (метааналіз) РКД; окреме РКД; систематичний огляд когортних досліджень;

2. – окреме якісне когортне дослідження (або низькоякісне РКД з Р < 80 %); систематичний огляд досліджень «випадок-контроль», окреме високоякісне дослідження типу «випадок-контроль»;

3. – дослідження серії випадків і низькоякісні когортні дослідження та низькоякісні дослідження типу «випадок-контроль»;

4. – думки експертів, які не піддавалися критичній оцінці, або засновані на результатах пробного дослідження або на загальних «основних принципах» («так має бути, тому що інакше не може бути»).

До категорії понять, які кількісно характеризують прояви епідемічного процесу, відносять такі: ендемічна захворюваність, екзотична захворюваність, епідемічна захворюваність і спорадична захворюваність, епідемія і епідемічний спалах.

Ендемічна захворюваність (ендемія) – рівень захворюваності, що постійно реєструється на певній території і є властивим для цієї території у зв’язку з наявністю резервуара інфекції. Якщо резервуаром є тварини, то має місце ензоотія, яка в свою чергу може визначати рівень ендемічної захворюваності серед людей.

Екзотична захворюваність – та, що не властива для певної місцевості, тобто занесена з іншої території, для якої вона властива.

Спорадична захворюваність – реєстрація поодиноких (спорадичних) випадків захворювань. Інколи під спорадичною захворюваністю розуміють низький рівень захворюваності (міжсезонна захворюваність) в певні періоди року на відміну від більш високого рівня, що регулярно реєструється в періоди її підйому (сезонна захворюваність).

Епідемічна захворюваність – поняття за змістом протилежне спорадичній захворюваності (перевищення спорадичної захворюваності). Будь-яка екзотична захворюваність також кваліфікується як епідемічна. В свою чергу епідемічна захворюваність проявляється у вигляді: а) епідемічного спалаху (короткочасний і як правило локальний підйом захворюваності), б) епідемії (відносно тривалий підйом захворюваності в масштабах країни або її регіону), в) пандемії (континентальне чи глобальне поширення захворюваності на надзвичайно високому рівні).

Точні кількісні критерії цих понять в більшості випадків відсутні. Наприклад, захворюваність на дифтерію, вища за 0,1 на 100 тис. населення, захворюваність на епідемічний паротит, вища за 1,0 на 100 тис. населення, та захворюваність на менінгококову інфекцію, більша за 5,0 на 100 тис. населення, є епідемічною (критерії, рекомендовані ВООЗ).

Крім захворюваності, кількісними проявами епідемічного процесу вважаються показники поширеності, смертності, летальності. Кількісні прояви епідемічного процесу вивчаються в багаторічній та річній динаміці.

Якісні прояви епідемічного процесу вивчаються на основі застосування: а) типових ознак (вік, приналежність до організованого колективу, професії, статі, етнічної групи, національності), б) групових ознак (густота населення, скупченість населення, «людність», ступінь комунального благоустрою, водопостачання), в) індивідуальних ознак (рівень імунітету, щепленість), г) ознак, що відображають проведення протиепідемічних заходів (проводили або не проводили протиепідемічні заходи, якість проведення) та д) ознак, що відображають розподіл захворюваності по територіям (за адміністративним та географічним принципом, а також за медичним обслуговуванням території, закріпленої за конкретним медичним закладом).

Для аналізу рівня і структури захворюваності, смертності, летальності населення, втрат працездатності тощо використовують як дані первинного документального обліку інфекційних хвороб (статистичні форми, звітність), так і дані вибіркових досліджень (наприклад, мікробіологічний та серологічний моніторинги у системі епідеміологічного нагляду за окремими нозологічними формами). При цьому вибіркове дослідження може бути одномоментним (поперечним) або тривалим (поздовжнім, проспективним). Дані облікових та звітних форм характеризуються простотою та доступністю їх отримання, а накопичення даних вибіркових досліджень може бути пов’язане з певними, іноді значними витратами матеріальних і людських ресурсів, але останні є більш точними.

Статистичні спостереження та вимірювання. Формулювання первинних гіпотез про чинники ризику захворюваності може ґрунтуватись на дослідженні статистичного (кореляційного) зв’язку (асоціації) між інтенсивністю дії можливого чинника ризику захворюваності і самим рівнем захворюваності, але наявність причинно-наслідкового зв’язку між дією чинника і рівнем захворюваності визначають (доводять або спростовують) за допомогою інших прийомів епідеміологічного методу – аналітичного та експериментального.

Скринінгові дослідження. Скринінгові дослідження призначені для виявлення людей із захворюваннями на ранніх стадіях хвороби, до їх звернення за медичною допомогою. Скринінг не є повноцінною діагностичною процедурою і передбачає проведення додаткових досліджень. Особи, у яких при скринінговому дослідженні знаходять відхилення від норми, зазвичай обстежуються далі для підтвердження або уточнення ймовірного діагнозу і можливого раннього лікування. Важливою вимогою є використання тестів, які можна швидко виконати в широких масштабах. Існують різні типи скринінгових досліджень і кожен з них має конкретну мету:

• масовий скринінг охоплює все населення;

• багатопрофільний, або багатостадійний скринінг передбачає одномоментне використання різних скринінгових тестів;

• цілеспрямований скринінг проводять з групою осіб, які наражаються на дію специфічного чинника, наприклад працівників ливарного виробництва;

• пошуковий, або профілактичний скринінг поширюється на пацієнтів, які звертаються до лікаря з приводу тих чи інших проблем.

Мета аналітичних епідеміологічних досліджень в охороні здоров’я полягає в оцінюванні гіпотез про умови (чинники ризику), які висуваються в ході описово-оціночного дослідження, і визначенні напрямів профілактики у відповідності не тільки з територіями, групами й часом ризику, але й можливими (гіпотетичними) чинниками ризику. У медичній науці, покликаній збагачувати «наявне знання», аналітичні епідеміологічні дослідження спрямовані на обґрунтування й перевірку нових наукових гіпотез про причини й умови виникнення та поширення окремих захворювань, а також обґрунтування й перевірку нових напрямів профілактики.

Гіпотези (наукові, практичні) формулюються на основі не тільки даних дескриптивної епідеміології, але й у процесі теоретичних і клінічних досліджень. Характер гіпотез визначається рівнем знань і світоглядом як суспільства в цілому, так і конкретного дослідника або наукового колективу. Не завжди видається можливим чітко розмежувати етапи формулювання й перевірки гіпотез. У ході перевірки вихідних гіпотез формулюються нові гіпотези, що підлягають також перевірці.

Виділяють два основних аналітичних епідеміологічних прийоми дослідження: 1) когортне дослідження і 2) дослідження типу «випадок-контроль».

Когортне дослідження. В епідеміологічних дослідженнях когорта – це група осіб з епідеміологічною ознакою. У когортному дослідженні визначають інтенсивні показники захворюваності в когортах, які наражаються на дію чинника ризику (досліджувана група) та не наражаються на його дію (контрольна група). Прикладом такого дослідження може бути спостереження протягом 44 міс. за особами віком 50-69 років, коли було встановлено, що показник захворюваності на рак легенів (на 100 тис. населення) склав серед когорти курців 127,2 на 100 тис. населення, а в когорті осіб, що не палять – 12,8 на 100 тис. населення. При оцінюванні статистичної значущості виявилося, що різниця в інтенсивних показниках свідчить про невипадковість розходжень показників. Однак при цьому варіанті дослідження потрібно довести рівність умов для груп порівняння по всіх ознаках, крім тієї, що оцінюється (у даному випадку – паління).

В епідеміологічній діагностиці когортні дослідження на основі зібраних даних про захворюваність, що мала місце, називають ретроспективним епідеміологічним дослідженням. Дослідження з оцінюванням захворюваності в динаміці проводиться в ході проспективного епідеміологічного дослідження. За результатами когортного дослідження виявляється безпосередній і відносний ризик захворювання.

Безпосередній (додатковий або атрибутивний) ризик – це різниця показників захворюваності в осіб, що піддавалися і не піддавалися дії чинника ризику. У прикладі, наведеному вище, безпосередній ризик занедужати на рак легенів у випадку паління становить

127,2-12,8=114,4 на 100 тис. курців у віці 50-59 років.

Відносний ризик (коефіцієнт ризику) – це відношення показників захворюваності в групі осіб, що піддаються дії чинника ризику, до показника у осіб, що не піддаються впливу цього чинника. У розглянутому прикладі він становить

127,2/12,8 = 9,94 рази.

Тобто ризик захворювання на рак легенів серед курців у 10 разів вище, ніж серед осіб, що не палять.

Також можна розрахувати так званий популяційний додатковий ризик. Він є добутком безпосереднього (додаткового) ризику та поширеності чинника ризику в даній популяції.

Дослідження «випадок-контроль». Для багатьох захворювань поява нових випадків відбувається досить рідко. Це може призвести до труднощів в організації когортного дослідження, зокрема, у зв’язку із значною (протягом років) тривалістю такого дослідження Але цієї проблеми можна уникнути, якщо використати інший тип аналітичного дослідження – «випадок-контроль». Дослідження цього типу ґрунтується на співставленні інформації про наявність дії досліджуваного чинника серед хворих і не хворих на дану хворобу осіб. Схематично таке дослідження можна представити у вигляді табл. 1.

Таблиця 1