3. Структура дисципліни.

Структура регіональної економіки за О.Г.Гранбергом охоплює такі сфери дослідження:

• теорію, методологію і методи (основні теорії та концепції просторової організації виробництва і суспільства; методи регіонального економічного аналізу – регіональну діагностику; моделювання регіонального розвитку і розміщення економіки та ін.).

• регіональні проблеми розвитку;

• регіональну динаміку і трансформацію економічного простору та інвестицій, зайнятості й доходів населення, зовнішньоекономічної діяльності та ін.;

• визначення неоднорідності економічного простору (ранжирування і класифікацію регіонів за рівнем і тенденціями розвитку);

• виокремлення проблемних регіонів розвитку (відсталих – слаборозвинених, депресивних – з тенденціями до погіршення розвитку, прикордонних та ін.);

• проблеми державного регулювання регіонального розвитку;

• зарубіжний досвід, його інструменти економічного регулювання (спеціальні економічні зони; регіональний розвиток і наднаціональну регіональну політику Євросоюзу тощо);

• регіональну економічну політику країни (економічні механізми регулювання регіональної політики, програми регіонального розвитку).

До вище перерахованого слід додати ще дослідження стану природно - ресурсного потенціалу й екологічних проблем регіонального розвитку; соціальних проблем і рівня регіональної інфраструктури, особливостей формування ринків товарів і послуг, праці; впливу процесів міжнародної інтеграції і глобалізації на розвиток регіонів.

4. Теоретико - методологічні основи «Регіональної економіки».

Регіональна політика в країнах Західної Європи почала формуватися в період Великої депресії 1929–1933 років як інструмент державного регулювання економіки, коли глибока економічна криза охопила майже весь світ. У високорозвинених країнах Європи та США виникла серйозна проблема диспропорцій у розвитку окремих регіонів. Це загрожувало існуванню політичних еліт держав Західної Європи, вносило соціальну напругу в суспільне життя. Тому постало питання виділення коштів із державного бюджету для подолання диспропорцій у територіальному розвитку таких країн як Великобританія, Франція, Німеччина, Італія та ін.. Найдовшу історію регіональної політики має Великобританія понад 70 років. У більшості ж країн Західної Європи така політика почала втілюватися в життя після Другої світової війни.

Термін «регіональна наука» був введений американським вченим У. Айзардом, завдяки якому у 1954 р. в США була заснована асоціація тієї ж назви «Regional Science Association» з центром у Філадельфії. У його розумінні «регіональна наука - це нове міждисциплінарне поле в системі соціальних наук. Її увага сконцентрована на просторових вимірах людської діяльності...».

Термін «регіональні дослідження» виник у 1965 р. у зв'язку із заснуванням у Великобританії Асоціації регіональних досліджень, почав видаватися і журнал «Regional Studies». Дослідження регіонального розвитку набувають практичного спрямування. Завдяки працям таких дослідників як І. Г. фон Тюнен, А. Вебер, Т. Паландер, Г. Хоутеллінг, В. Кристаллер, А. Льош, А. Куклінський, П. Робсон, Г. Річардсон зросло значення регіонального планування. Особлива увага приділялася вивченню ресурсного потенціалу кожного регіону.

Серед радянських економістів слід згадати М. М. Некрасова, який у 1975 році випустив книгу «Регіональна економіка», що містила традиційні характеристики регіонів країни та проблем їхнього розвитку. З українських дослідників найбільш помітний внесок у розробку регіональної економіки зробив В. А. Поповкін, який у 1993 році видав книгу «Регіонально-цілісний підхід в економіці».

На сьогодні регіональна економіка як навчальна дисципліна, що посідає місце на стику суспільної (соціально-економічної) географії та економіки, та як напрям наукових досліджень, зокрема для потреб державного управління, набула значного поширення в більшості країн. У сучасних європейських регіональних дослідженнях виділяють такі рівні регіональної політики:

1. відносини між органами центральної влади та регіонами;

2. державне втручання в розвиток окремих територій з метою подолання суттєвих регіональних відмінностей в умовах життя та підприємництва;

3. власна політика регіонів: соціальна, економічна, промислова, демографічна та ін.