Основи економічного районування.
Економічне районування - це науково обґрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці. Економічне районування сприяє раціональній територіальній організації господарства.
Економічний район — це територіальне цілісна частина народного господарства країни, яка має такі ознаки:
спеціалізація - спеціалізація району на певних виробництвах і послугах відповідає його географічному розташуванню, природним, економічним і соціальним умовам та спирається на раціональний поділ праці з іншими районами;
комплексність - взаємопов’язаність найважливіших складових економічної й територіальної структур району;
керованість - наявність певних галузевих і територіальних структур, які є матеріальною основою взаємопов’язаності складових частин, що дозволяє розглядати район як цілісну систему та організаційний осередок територіального управління народним господарством.
Основними видами економічного районування є:
Галузеве районування – передбачає врахування інтересів лише однієї або кількох галузей (металургійний район, агропромисловий комплекс). Серед галузевих виокремлюють райони:
за сукупністю природних умов і ресурсів;
демографічними ознаками (природним рухом населення, особливостями формування і використання трудових ресурсів);
сукупністю промислових, аграрних, транспортних і будівельних об’єктів;
сукупністю об’єктів невиробничої сфери (культура, освіта, рекреація).
Інтегральне районування – охоплює все господарство, як єдине ціле.
Результатом економічного районування є виокремлення економічних районів, що є об’єктивним процесом, який ґрунтується на територіальному поділі праці і виявляється у спеціалізації окремих територій держави на виробництві певних видів продукції і послуг. Певну роль в утворенні економічних районів відіграють природні умови і ресурси.
Адміністративно – територіальний поділ України
Адміністративно-територіальний поділ - це поділ території держави на певні частини з метою організації управління на місцях. Управління здійснюється органами державної влади, які створюються в адміністративно-територіальних одиницях усіх рівнів - селах і селищах, районах, містах, областях.
Адміністративно-територіальний поділ формується на загальноукраїнському рівні з урахуванням економічних, соціальних, історичних та національних особливостей розвитку конкретних територій, специфіки розселення.
Адміністративно-територіальний поділ України
Україна являє собою унітарну державу, територія якої розділена на адміністративно-територіальні одиниці.
Територіальні одиниці розрізняються за трьома ознаками:
за географічними ознаками вони поділяються на регіони (АР Крим, області, райони, міста-регіони Київ і Севастополь) та населені пункти (міста, селища, села);
за своїм статусом на адміністративно – територіальні одиниці (області, райони) та самоврядні територіальні одиниці (міста, селища, села).
за місцем у системі адміністративно – територіального устрою України на: територіальні одиниці первинного рівня (міста без районного поділу, райони у містах, селища, села), середнього рівня ( райони, міста з районним поділом) і вищого рівня ( АР Крим, області, міста Київ і Севастополь).
У систему адміністративно-територіального поділу входять Автономна Республіка Крим, 24 адміністративні області, Київ і Севастополь – міста державного підпорядкування.
Адміністративна область — це частина території України, яка має чітко визначені кордони й систему місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Середня площа області в Україні складає 24 тис. км2. Найбільші за площею — Одеська (33,3 тис. км2).
Більшість областей України мають вихід до державного кордону. Цілком внутрішніми є Хмельницька, Черкаська, Кіровоградська. Полтавська, Дніпропетровська область. П'ять областей мають вихід до Чорного й Азовського морів.
Кожна область поділяється на адміністративні райони, усього їх нараховується 490 - у середньому 19 районів на одну область. У всіх областях існують міста обласного значення, більше їх у східних областях.
У 1991 р. Верховна Рада України прийняла рішення про відновлення автономії Криму. Автономна Республіка Крим має свою Верховну Раду, Конституцію, прапор; татарське населення має свій владний орган - меджліс.
Особливий статус державного підпорядкування мають міста Київ і Севастополь.
Столиця — головний адміністративний центр держави, її назва і статус закріплені Конституцією України. Основна функція столиці - керування політичним, соціальним, культурним і економічним життям країни.
Адміністративно – територіальний поділ покликаний забезпечити ефективну систему управління в кожній частині країни.