Контрольні питання
Дайте визначення поняттям «інформація», «інформаційна технологія», «інформаційна система», «інформаційний ресурс».
За якими ознаками класифікують інформаційні технології?
Опишіть структуру та зміст інформаційної бази підприємства туристичної галузі.
Які технічні системи відносяться до засобів комунікаційної техніки?
З яких елементів складається інформаційна система підприємства?
Яке призначення забезпечувальних підсистем в інформаційній системі?
Перерахуйте основні напрями застосування інформаційних технологій у туризмі?
Визначте основні причини, що зумовлюють обмежене використання інформаційних технологій вітчизняними підприємствами туристичної галузі?
Надайте коротку характеристику інформаційних джерел системи управління підприємством?
Визначте сферу призначення та проведить класифікацію засобів обчислювальної техніки для забезпечення управління інформаційними ресурсами підприємства.
Розділ 2 технічне забезпечення управління інформаційними ресурсами на підприємствах туристичної галузі
2.1 Сучасне апаратне забезпечення
На сьогоднішній день комп'ютер є, можливо, самим корисним й популярним технічним пристроєм, який присутній практично в кожному будинку і є багатофункціональним та багатозадачним інструментом, успішно застосовуються для роботи практично у всіх сферах людського життя. Діяльність багатьох сучасних фахівців просто неможлива без використання комп'ютерів, які робилять процес виконання завдань більш швидким, простим і, в той же час, продуктивним, дозволяючи за меншу кількість часу виконувати великі обсяги роботи.
Крім того, за наявністю доступу до мережі Інтернет, з’являється можливість ефективно вирішувати багато побутових питань як, наприклад, замовлення квитків до кінотеатру, на концерт, придбання одягу, бронювання місць у готелі та багато чого іншого, що значно спрощує життя людей і економить час, який можна витратити не на турботи і організацію, а на рішення більш важливих справ.
Всі сучасні персональні комп’ютери можна розділити на дві основні групи:
мобільні або переносні;
стаціонарні або настільні.
У свою чергу переносні моделі персональних комп’ютерів діляться на такі види:
ноутбуки;
нетбуки;
планшетні ПК;
кишенькові ПК.
Ноутбук - портативний персональний комп'ютер, в корпусі якого об'єднані типові компоненти ПК, включаючи дисплей, клавіатуру і вказівний пристрій (звичайно сенсорна панель або тачпад), а також акумуляторні батареї. Ноутбуки відрізняються невеликими розмірами і вагою, час автономної роботи ноутбуків змінюється в межах від 1 до 15 годин.
Нетбук (англ. Netbook) - компактний ноутбук з відносно невисокою продуктивністю, призначений в основному для виходу в Інтернет і роботи з офісними додатками. Характеризується невеликою діагоналлю екрану 7-12 дюймів, низьким енергоспоживанням, відносно невисокою вартістю і невеликою вагою. Звичайно у нетбуці відсутній оптичний привід та є вбудована веб-камера з мікрофоном.
Планшетний персональний комп'ютер (планшетний ПК, tablet PC) - повнорозмірний ноутбук, що відноситься до класу ПК, обладнаний сенсорним екраном і дозволяє працювати за допомогою стилуса або пальців, як з використанням, так і без використання клавіатури і миші.
Окремі різновиди інтернет-планшетів почали з'являтися ще на початку 2000-х років, проте широкого поширення набули тільки в 2010 році після випуску планшетника Apple iPad (рис. 2.1).
Рисунок 2.1 - Планшетний комп’ютер iPad 2
Головна відмітна особливість даного сімейства комп'ютерів - це апаратна несумісність з IBM PC-комп'ютерами та встановлений на них різновид мобільних операційних систем, що зазвичай використовуються в смартфонах, таких як:
Apple iOS;
Google Android;
HP webOS;
RIM BlackBerry Tablet OS (на основі QNX Neutrino);
Intel/Nokia MeeGo;
Microsoft Windows CE для MID.
Також на планшетах можуть бути встановлені орієнтовані на хмарні сервіси і веб-додатки ОС, такі як Google Chrome OS або Jolicloud.
Призначення планшету просте: легкість перенесення, презентація та перегляд відео матеріалу, читання книг, інтернет-серфінг, пошта.
Кишеньковий персональний комп'ютер (КПК, англ. Personal Digital Assistant) - портативний обчислювальний пристрій, що характеризується широкими функціональними можливостями. Спочатку КПК призначалися для використання в якості електронних органайзерів. На даний момент класичні КПК практично повністю витіснені комунікаторами - КПК з модулем стільникового радіозв'язку. КПК особливо ефективні при наявності модуля GPS (глобальна система позиціонування) і спеціальних програм для планування маршрутів.
В даний час набули великого поширення смартфони (рис. 2.2), які представляють собою різновид КПК з вбудованим модулем мобільного зв'язку. Смартфони відрізняються від звичайних мобільних телефонів наявністю досить розвиненої операційної системи, відкритої для розробки програмного забезпечення сторонніми розробниками. Установка додаткових програм дозволяє значно поліпшити функціональність смартфонів і комунікаторів в порівнянні зі звичайними мобільними телефонами.
Рисунок 2.2 -Смартфон HTC One X
Персональний комп’ютер (ПК) – це універсальна технічна система, що складається з декількох основних вузлів та спроможна чітко виконувати визначену послідовність операцій певної програми. Будь-який комп’ютер має у своїй основі такі базові вузли, які достатні для виконання всіх основних задач:
процесор (CPU), що визначає обчислювальну потужність пристрою;
материнська плата, яка пов'язує процесор, пам’ять і карти розширення;
оперативна пам’ять RAM;
жорсткий диск HDD, на якому зберігається інформація, і знаходяться всі програми;
відеокарта VGA-card, яка забезпечує виведення і прискорення 2D- і 3D-графіки;
оптичний привід для читання або запису CD/DVD-дисків.
Системна (материнська) плата є основою системного блоку і визначає всю архітектуру ПК (рис. 2.3).
Рисунок 2.3 – Компоненти системної плати
Характеристиками системної плати є:
розмір плати (форм-фактор);
тип процесорів, що підтримується, та відповідний тип роз’єму під процесор;
chipset - набір сверхвеликих мікросхем, на яких реалізована вся архітектура плати;
тип та число слотів шини розширення (3xISA, 4xPCI, AGP).
тип та об’єм динамічної пам’яті та наявність відповідних роз’ємів під модулі пам’яті;
об’єм і тип кеш-пам’яті.
Центральний процесор (CPU, від англ. Central Processing Unit) — це основний робочий компонент комп’ютера, який виконує арифметичні і логічні операції, задані програмою, управляє обчислювальним процесом і координує роботу всіх пристроїв комп’ютера.
Рисунок 2.4 – Мікропроцесори фірм-виробників Intel та AMD
Центральний процесор у загальному випадку містить у собі:
арифметико-логічний пристрій;
шини даних і шини адрес;
регістри;
лічильники команд;
кеш — дуже швидка пам’ять малого об’єму (від 8 до 512 Кбайт);
математичний сопроцесор чисел з плаваючою точкою.
Фізично процесор або мікропроцесор являє собою інтегральну схему — тонку пластинку кристалічного кремнію прямокутної форми площею всього декілька квадратних міліметрів, на якій розміщені схеми, що реалізують всі функції процесора. Кристал-пластинка зазвичай вміщується у пластмасовий або керамічний плоский корпус і з'єднується проводками з металевими штирями, щоб його можна було приєднати до системної плати комп’ютера.
В обчислювальній системі може бути декілька паралельно працюючих процесорів. Такі системи мають назву багатопроцесорні.
В характеристиках комп’ютера процесор висувають на перше місце, оскільки він у найбільшому ступені визначає продуктивність комп’ютера. Тому при покупці звертають увагу саме на нього, а потім підбирають решту пристроїв: чипсет, оперативна пам’ять, системна плата та інші.
Основні характеристики процесорів:
- тактова частота;
- розрядність;
- розмір кеш-пам’яті процесора;
- технологічний процес;
- процесорний роз’єм і тип корпуса.
Микропроцесор виконує певні операції (запис, читання, обробку даних) в точно відведені одиниці часу (такти), що необхідно для синхронізації процесу. Обробка інформації тим швидша, чим вище тактова частота. Вимірюється вона у МГц (MHz, мегагерци) і ГГц (GHz, гігагерци). Розрізняють частоту ядра процесора (внутрішня) і частота системної шини (зовнішня).
Зовнішня тактова частота (частота шини процесора) формується генератором імпульсів на системній платі та визначає продуктивність ядра CPU. Шиною процесора проводиться обмін даними між ЦП, пам’яттю і іншими пристроями.
Внутрішня тактова частота визначає у значній мірі швидкість роботи процесора. Вана указує, скільки елементарних операцій (тактів) мікропроцесор виконує в одну секунду. Дана частота указується в прайс-листах фірм, що продають процесори.
Розрядність даних розрізняють внутрішню і зовнішню.
Внутрішня розрядність даних – це кількість біт, які одночасно можуть оброблятися процесором (існує 16, 32, 64 – розрядні процесори).
Зовнішня розрядність даних - це кількість біт, якою може обмінюватися процесор з іншими елементами материнської плати (наприклад, 386SX: 32-бітна внутрішня розрядність і 16-бітна зовнішня, 386DX: 32-бітна розрядність внутрішня і зовнішня)
На даний момент більшість мікропроцесорів є 64-розрядними.
Для прискорення роботи процесора використовується власна кеш-пам’ять. Кеш процесора – пам’ять швидкого доступу, в якій тимчасово зберігається інформація, що часто використовується. Ця пам’ять значно підвищує продуктивність обчислень. Кеш характеризується обсягом і частотою роботи. Існує два різновиди кеша процесора:
1) що розташовувався раніше на материнській платі, а зараз в корпусі процесора кеш першого рівня (L1)
2) вбудований у ядро процесора кеш другого рівня (L2). Зараз всі процесори мають інтегрований кеш L2, що працює на частоті процесора.
Технологічний процес включає у себе площу розміщення одного транзистора на мікросхемі процесора і визначає розміри CPU та надійність роботи. Наприклад, процесор AMD Athlon Thunderbird включає у себе 37 млн транзисторів, що розміщені на пластині площею у 120 мм2. Якщо розділити площу на кількість транзисторів, то отримуємо 0,35 мікрометрів.
Тип процесорного роз’єму найчастіше визначається характеристиками ядра. Зараз випускаються: Intel Core 2 - восьме покоління мікропроцесорів архітектури x86 випущене корпорацією Intel, основане на зовсім новій процесорній архітектурі, яка називається Intel Core. Процесори представлені моделями Solo (одноядерні), Duo (двоядерні – кеш пам’ять 2-го рівня до 6Мб, системна шина з частотою до 1333 МГц), Quad (чотирьохядерні – кеш-пам’ять 2-го рівня до 12Мб, загальна частота до 2,66 ГГц) та Extreme (чотирьохядерні з високою швидкістю і розблокованим множником – кеш-пам’ять другого рівня до 12Мб, загальна частота до 3ГГц). В архітектурі Core 2 ставка робиться не на підвищення тактової частоти, а на покращення інших параметрів процесорів, таких як кеш, ефективність і кількість ядер.
Що стосується сімейства AMD64, виробником пропонується:
процесор AMD Opteron – сервера та робочі станції (4-ядерний Barcelona);
процесор AMD Athlon 64 – настільні станції і ноутбуки (2-ядерні Toledo, Windsor).
Компанія AMD також розширює лінійку процесорів для мобільних ПК AMD Turion 64, що підтримують одночасне виконання 32 - і 64-розрядних додатків і розроблених спеціально для мобільних обчислень. У процесорі ML-42 частота процесора дорівнює 2,4 ГГц, об'єм кеш-пам'яті другого рівня становить 1 Мб, а максимальне тепловиділення - 35 Вт.
Постійне підвищення швидкодії процесорів і багатозадачні операційні системи суттєво піднімають вимоги і до інших компонентів комп’ютера. Найважливішим з них є пам’ять (оперативна та постійна).
Оперативна пам’ять є найважливішим елементом комп’ютера (рис. 2.5). Саме із неї процесор бере програми і вихідні дані для обробки, в неї він записує отримані результати. Назва “оперативна” ця пам’ять отримала тому, що вона працює дуже швидко, однак дані в ній зберігаються тільки поки включений комп’ютер. Часто для оперативної пам’яті використовують позначення RAM (random access memory, тобто пам’ять з довільним доступом). Оскільки елементарною одиницею інформації є біт, то оперативну пам’ять можна розглядати як деякий набір елементарних клітинок, кожна з яких здатна зберігати один інформаційний біт.
Постійна пам’ять (англ. ROM, Read Only Memory — пам’ять тільки для читання) — енергонезалежна пам’ять, використовується для зберігання даних, що ніколи не потребують зміни. Зміст пам’яті спеціальним чином “зашивається” у мікросхему BIOS при її виготовлені для постійного зберігання. Із постійної пам’яті можна тільки зчитувати.
Рисунок 2.5 – Плата оперативної пам’яті
BIOS (Basic Input/Output System) – це базова система введення-виведення. BIOS являє собою систему, що складається з великої кількості утиліт, призначених для автоматичного розпізнання встановленого на комп’ютер обладнання, його настройки і перевірки функціонування.
У склад цієї системи входять різні програми введення-виведення, які забезпечують взаємодію між операційною системою, прикладними програмами з одного боку та пристроями, що входять до складу комп’ютера (внутрішніми і зовнішніми) з іншого.
Виклик програм BIOS, як правило, здійснюється через програмні або апаратні переривання. При включенні питання комп’ютера BIOS тестують (POST - Power-On-Self-Test) компоненти системи - процесор, пам’ять, приводи дисків, клавіатуру тощо.
BIOS реалізована у вигляді мікросхеми, встановленої на материнській платі комп’ютера. Зазначимо, що назва ROM BIOS у теперішній час не зовсім коректна, оскільки "ROM" передбачає використання постійних запам’ятовуючих пристроїв, а для зберігання кодів BIOS в теперішній час застосовують в основному перепрограмовані запам’ятовуючі пристрої. Найбільш перспективною для зберігання системи BIOS є флеш-пам’ять (змінні карти пам’яті). Вона дозволяє модифікувати функції для підтримки нових пристроїв, що підключаються до комп’ютера.
Носії, що використовують флеш-пам’ять, складають багато чисельний клас портативних носіїв цифрової інформації і застосовуються у переважній більшості сучасних цифрових пристроях. Різні типи карт флеш-пам’яті все частіше використовуються у цифрових камерах, кишенькових комп’ютерах, аудіоплеєрах, мобільних телефонах та в інших портативних електронних системах.
Використання чипів флеш-пам’яті дозволяє створювати мініатюрні і дуже легкі енергонезалежні змінні карти пам’яті, що характеризуються до того ж низьким енергоспоживанням. Важливою перевагою карт на основі флеш-пам’яті є також їх висока надійність, обумовлена відсутністю рухомих частин, що особливо критично у випадку зовнішніх механічних впливів: ударів, вібрацій тощо.
Основний недолік таких носіїв — висока вартість самих карт, хоча у спостерігається тенденція до значного зниження цін на змінні карти флеш-пам’яті.
Найпоширенішими типами флеш-карт сьогодні є CompactFlash (CF), SmartMedia (SM), Securе Digital (SD), MultiMediaCard (MMC) і Memory Stick (MS), які відрізняються один від одного інтерфейсами, габаритами, швидкістю читання/запису і максимально можливою місткістю.
Принципова різниця між флеш-пам’яттю та RAM полягає у тому, що флеш це енергонезалежна пам’ять, здатна протягом необмеженого часу зберігати інформацію за відсутності зовнішнього живлення.
Накопичувачі на дисках — пристрої, що служать для введення/виведення та зберігання інформації в комп’ютері та переносу її між ними. За способом запису та зчитування інформації на носій дискові накопичувачі можна підрозділити на:
накопичувачі на флопі-дисках (гнучкі магнітні диски);
накопичувачі на жорстких магнітних дисках (вінчестери);
накопичувачі на магнітооптичних дисках;
накопичувачі на оптичних дисках (CD-ROM, DVD-ROM тощо);
накопичувачі на магнітній стрічці (стримери) та інші.
Накопичувачі на жорстких магнітних дисках (англ. HDD — Hard Disk Drive) — це найбільш масовий запам’ятовуючий пристрій великої місткості, у якому носіями інформації є круглі алюмінієві пластини — платери, обидві поверхні яких покриті шаром магнітного матеріалу (рис. 2.6). Використовуються для постійного зберігання інформації — програм і даних.
Накопичувачі на жорстких дисках мають такі основні характеристики:
об’єм (місткість), 2- 3 Тб;
швидкість оберту диску (вимірюється у обертання/хв). Звичайно сучасні жорсткі диски мають швидкість обертання від 5400 до 10000 об/хв. Чим вище швидкість обертання, тим вище швидкість обміну даними;
кількість секторів на доріжці;
час пошуку/переключення головок між циліндрами;
кеш-пам’ять.
Рисунок 2.6 – Накопичувач на жорстких магнітних дисках
Інший вид накопичувачів - накопичувачі на оптичних дисках, принцип дії яких такий: точно сфокусований лазерний промінь відбивається від поверхні пластмасового диска. Інформація записується у вигляді поглиблень на спіральній доріжці. Відбите модульоване світло потрапляє у фотоприймач і потім перетворюється у стандартний сигнал. На диску дані записуються на дуже вузьку (у 100 разів тонше людської волосини) спіральну доріжку, повна довжина якої складає 5 км. Будь-який диск має прозору полікарбонатну підложку, яка надає йому жорсткості, металевий шар, що відображає промінь, та захисний шар акрилового пластику (на ньому друкується етикетка). Технологія лазерних дисків розвивається в декількох напрямах. Це CD і DVD-носії.
Контролер (адаптер) — пристрій, який пов’язує внутрішні та зовнішні пристрої комп’ютера з центральним процесором, звільняючи процесор від безпосереднього управління функціонуванням даного обладнання.
Контролери існують для всіх пристроїв, що не розташовані на материнській платі. Розглянемо найважливіші та часто використовувані контролери.
Відеокарта (відеоконтролер) — це електрона плата, яка обробляє відео дані (текст і графіку) і управляє роботою дисплея: посилає в дисплей сигнали управління яркістю промінів і сигнали розгортки зображення (рис. 2.7).
Відеоконтpолеp відповідає за виведення зображення з відео пам’яті, pегенеpацію її змісту, формування сигналів розгортки для монітору і обробку запитів центрального пpоцесоpа.
Аудіоадаптер (аудіокарта або звукова плата) - це спеціальна електронна плата, яка дозволяє записувати звук, відтворювати його і створювати програмними засобами за допомогою мікрофону, навушників, динаміків, вбудованого синтезатора та іншого обладнання.
Рисунок 2.7 – Відеокарта Gigabyte NX79T256GT-RH
Мережна карта (мережний адаптер) - це плата розширення, що вставляється у роз’єм материнської плати комп’ютера, яка служить для підключення комп’ютера до мережі.
Зовнішні пристрої підключаються до системної плати через спеціальні роз’єми – порти. Розрізняють такі типи портів:
послідовний (COM) служить для підключення до комп’ютера достатньо "повільних" пристроїв (миші, модеми тощо). Роз’єми послідовних портів можуть бути двох типів: 25-контактні і 9-контактні;
паралельний (LPT) служить для підключення до комп’ютера більш "швидких" пристроїв (принтера або сканера);
порт PS/2 служить для підключення клавіатури або миші;
ігровий (MIDI) служить для підключення джойстика, руля та інших ігрових пристроїв;
USB порт – високошвидкісна шина і порт для підключення найрізноманітніших пристроїв, який зараз призваний замінити решту.
Не останню роль у роботі менеджера туристичного агентства грають периферійні пристрої, використання яких дозволяє розширити базові можливості ПК. До базових периферійних пристроїв відносять принтери, сканери, багатофункціональні пристрої, плотери тощо.
Принтери (від англ. printer - друкар) - пристрій, призначений для виведення на папір або плівку підготовленої на ПК текстової або графічної інформації.
Основні характеристики принтерів:
технологія друку (струменева, лазерна, матрична та інші);
роздільна здатність (якість друку) - максимальна кількість точок на дюйм, яку здатний надрукувати принтер (наприклад, 1200 х 2400 dpi);
швидкість друку – вимірюється кількістю надрукованих сторінок на хвилину;
формати паперу, що підтримуються; найчастіше друк відбувається на папері формату A4, тому практично всі принтери мають його підтримку;
тип підключення (інтерфейс) - LPT, USB тощо;
витратні матеріали - чорнильні стрічки, картриджі з чорнилами, порошкові тонери та інше.
Матричний принтер створює зображення на папері із окремих маленьких точок ударним способом. У матричному принтері зображення формується на носії друкуючої головкою, що являє собою набір голок, які приводяться у дію електромагнітами. Головка розташовується на каретці, що рухається за направляючими поперек аркуша паперу; при цьому голки у заданій послідовності наносять удари по паперу через стрічку з фарбою, аналогічну тій, що застосовується у друкарських машинках і звичайно впаковану у картридж, тим самим формуючи точкове зображення. Для переміщення каретки звичайно використовується ремінна передача, рідше - зубчаста рейка або гвинтова передача. Приводом каретки є кроковий електродвигун.
Не дивлячись на те, що технології матричного друку часто сприймаються як застарілі, матричні принтери як і раніше знаходять застосування там, де потрібний недорогий масовий друк на багатошарових бланках (наприклад, на авіаквитках) або під копірку, а також у випадках, коли потрібно виведення значної кількості суто текстової інформації без пред'явлення особливих вимог до якості одержуваного документа (друк товарних чеків, етикеток, ярликів, даних з систем управління і вимірювання); додаткова економія при цьому досягається за рахунок використання дешевого фальцьованого або рулонного паперу.
Ще однією перевагою матричного друку є високий ресурс як самого принтера (8 млн рядків) так і друкарської головки (30 млн символів).
До недоліків можна віднести таке: високий рівень шуму, низка швидкість та якість друку в графічному режимі, тільки чорно-білий друк.
Струменевий принтер є подальшим розвитком ідеї матричного принтера, тому в його конструкції збережено багато з елементів попередника. Головним елементом струменевого принтера є друкарська головка, що складається з великої кількості сопел, до яких підводяться чорнила (рідкі). Зображення на носії формуються із точок. Чорнила подаються до сопел за рахунок капілярних властивостей і утримуються від витікання за рахунок сил поверхневого натягу рідини. У головку вбудований спеціальний механізм, що дозволяє викидати з сопла мікроскопічну крапельку чорнила. У залежності від будови цього механізму розрізняють приналежність принтера к тому або іншому класу. В струменевих принтерах використовується один з двох методів викидання чорнильних капель:
п’єзоелектричний (Epson);
метод газових бульбашок (Canon, НР).
Струменеві принтери бувають завжди кольоровими, дозволяють отримувати півтонові зображення високої якості, однак має малу швидкість друку у порівнянні з лазерними.
При тривалому простої принтера (тиждень і більше) відбувається висихання залишків фарбника на соплах друкуючої головки, що вимагає її очищення. Принтер має можливість автоматичної або примусової очистки сопел із відповідного розділу настройки драйверу принтера. Для зменшення вартості друку і зменшення інших характеристик принтера застосовуються систему безперервної подачі чорнил.
Лазерний принтер — один із видів принтерів, що дозволяють швидко створювати високоякісні відбитки тексту і графіки на звичайному папері. Формування зображення відбувається шляхом безпосереднього сканування лазерним променем фоточутливих елементів принтера.
Процес лазерного друку складається з п’яти послідовних кроків:
Зарядка фотовалу, тобто нанесення рівномірного електричного заряду на поверхню фотобарабану, що обертається.
Лазерне сканування — процес проходження негативно зарядженої поверхні фотовалу під лазерним променем. Промінь лазеру відхиляється дзеркалом, що обертається, і, проходячи через розподільчу лінзу, фокусується на фотовалі. Лазер активізується тільки у тих місцях, на які з магнитного валу у подальшому має потрапити тонер. Під дією лазеру ділянки фоточутливої поверхні фотовалу, які були засвічені лазером, становляться електропровідними, і частина заряду на цих ділянках «стікає» на металеву основу фотовалу. Тим самим на поверхні фотовалу створюється електростатичне зображення майбутнього відбитку у вигляді "рисунка" із ділянок з менш негативним зарядом, чим загальний фон.
Накладення тонеру – негативно заряджений ролик при подачі тонеру надає йому негативний заряд і подає його на ролик проявки. Тонер, що знаходиться в бункері, притягується до поверхні магнітного валу під дією магніту, з якого виготовлена серцевина валу. Під час обертання магнітного валу тонер, що знаходиться на його поверхні, проходить через вузьку щілину, утворену між дозуючим лезом і магнітним валом. Після цього тонер входить в контакт з фотовалом і притягується на нього в тих місцях, де зберігся негативний заряд. Притягнутий до фотовалу тонер рухається на ньому далі, поки не стикається з папером.
Перенесення тонеру – безпосередньо під місцем контакту фотовалу з папером на ролик переносу (коронатор) подається позитивний заряд, який переноситься на папір у місці контакту. Частинки тонеру, увійшовши у зіткнення з позитивно зарядженим папером, переносяться на нього і утримуються на поверхні за рахунок електростатики. Закріплення тонеру відбувається у пічці за рахунок нагріву (180—220 °C) і тиску.
Лазерні принтери мають високу швидкість друку, оскільки промінь лазеру може переміщатися значно швидше, ніж друкарська головка. Вони більш економніші. Отримані відбитки дуже якісні – не бояться вологи, стійкі до стирання і вицвітання.
Сублімаційний принтер (термосублімаційний принтер) — принтер, що друкує зображення на щільних твердих поверхнях шляхом нанесення твердотільного (як правило кристалічного) барвника на поверхню паперу. Термосублімаційний друк основується на явищі сублімації, переході речовини із твердого стану в газоподібний, оминувши рідкий стан. На даний момент принтер звичайно використовуються для друку зображень на пластикових картах і на CD, DVD.
Сканер – електромеханічний пристрій для переведення графічної інформації різного характеру з двомірної поверхні у комп’ютерний вид для подальшого редагування або виведення на друк.
Основні характеристики сканерів:
оптична роздільна здатність - максимальна кількість точок на дюйм, яку здатний сприйняти сканер. Вимірюється у dpi (точки на дюйм) або ppi (пікселі на дюйм);
насиченість кольорів (глибина сканування, роздільна здатність) – кількість біт, якими сканер кодує зображення. Повнокольорними вважаються зображення з глибиною кольору у 24 біта, по вісім біт на кожну з трьох складових RGB;
швидкість сканування (кількість сторінок на хвилину);
динамічний діапазон (динамічна щільність) - це характеристика оригіналу, що дорівнює десятинному логарифму відношення світла падаючого на оригінал, до світла відображеного. Діапазон може приймати значення від 0.0 (біла поверхня) до 4.0 (чорна). Звичайна кольорова друкована фотографія має діапазон - 2,5 або менше. Недорогий сканер - 2,0 - 2,5;
інтерфейс - LPT, USB;
тип сканування (планшетні, сторінкові, проекційні, барабанні);
формат (А3, А4 і А5);
можливість двостороннього сканування.
Менеджеру туристичного агенства достатньо мати планшетний сканер формату А4. Він дозволяє вводити як тексти, так і рисунки (фотографії). Розпізнання відсканованого матеріалу звичайно відбувається з використанням програми ABBYY FineReader.
Копіювальний апарат — це пристрій, призначений для отримання копій документів, фотографій, рисунків та інших двомірних зображень на папері і інших матеріалах. На відміну від поліграфічних машин може використовуватися для виготовлення малих тиражів книг, брошур тощо.
Основні характеристики копіювальних апаратів:
формат оригіналу і копії;
швидкість копіювання;
вартість копіювання;
продуктивність;
рекомендований обсяг копіювання (ресурс).
У копіювальних апаратах найбільш поширений електрографічний метод друку. Для великих тиражів використовується трафаретний метод. Також (у факсимільних апаратах і недорогих кольорових ксероксах) використовується метод струменевого друку і метод термодруку. Решта методів отримання зображення поширення не отримали або були витіснені з ринку копіювальної техніки.
Факсимільні апарати призначені для передачі різних документів телефонною мережею. Сьогодні важко уявити собі сучасний офіс без факсимільного апарату, який окрім свого основного завдання може виконувати роль телефонного апарату, автовідповідача, найпростішого копіювального апарату, а іноді ще й сканера та принтера. Головне достоїнство телефаксів полягає в простій і швидкою відправленні будь-якого документа в будь-яку точку земної кулі, тому незважаючи на бурхливий розвиток електронних засобів зв'язку, таких як Інтернет, електронна пошта тощо, факсимільні апарати залишаються одним з найбільш важливих сучасних засобів зв'язку.
У роботі менеджера функції принтера, сканера, копіювального апарату та факсу можуть замінити багатофункціональні пристрої (комбайни), які суміщують у собі функції цих пристроїв.
Веб-камера — цифрова відео або фотокамера, здатна у реальному часі фіксувати зображення, призначені для подальшої передачі мережею Інтернет (у програмах типу Skype, Instant Messenger або у будь-якому відеододатку).
Шредер (англ. shredder — подрібнювач, кромсатель) використовується для подрібнення паперу у дуже дрібні смужки або крихітні шматочки. Призначенні для зниження приватних або конфіденційних документів: рахунків, банківських виписок та інших документів, які можуть буть використані у шахрайстві або для крадіжки особистих даних.