§ 2. Закон України про підприємництво.

Дійсний Закон визначає загальні правові, економічні і соціальні початки здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами і юридичними особами на території України, установлює гарантії свободи підприємництва і його державної підтримки.

Підприємництво — це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг і заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:

громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;

юридичні особи усіх форм власності, установлених Законом України “ПРО власність”.

У відношенні юридичних осіб і громадян, для яких підприємницька діяльність не є основний, що наполяже Закон застосовується до тієї частини їхньої діяльності, що за своїм характером є підприємницькою.

Дозвіл на здійснення підприємницької діяльності видається Кабінетом міністрів України або уповноваженим їм органом у термін не більш 30 днів із дня одержання заяви. Відмова про видачу дозволу видається в той же термін і є актом письмової форми.

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

- вільний вибір видів діяльності;

- притягнення на добровільних початках до здійснення підприємницької діяльності майна і засобів юридичних осіб і громадян;

- самостійне формування програми діяльності і вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, установлення цін відповідно до законодавства;

- вільне наймання робітників;

- притягнення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних і інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

- вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

- самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютного виторгу за своїм розсудом.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється по заявочному принципі протягом не більш 15 днів. Орган, що здійснює реєстрацію, зобов'язаний протягом цього терміна видати посвідчення про реєстрацію і подати відомості у відповідну податкову інспекцію й в органи державної статистики.

Свідчення про державну реєстрацію суб'єкта підприємництва служить підставою для відкриття рахунків у заснуваннях банків по місцю реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності або в будь-яких інших заснуваннях банків за згодою сторін. Банк зобов'язаний відчинити банківський рахунок і в триденний термін повідомити про це податкову інспекцію.

Для здійснення підприємницької діяльності підприємець має право містити з громадянами договори про використання їхньої праці. При висновку трудового договору підприємець зобов'язаний забезпечити умови й охорону праці, його оплату не нижче встановленого в державі мінімального прожиткового рівня, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне і медичне страхування і соціальне забезпечення відповідно до чинного законодавства.

Підприємець зобов'язаний не заподіювати збитку навколишньому середовищу, не порушувати що охороняються законом права й інтереси громадян, підприємств, установ, організацій і держави.

Діяльність підприємця припиняється:

за власною ініціативою підприємця;

на підставі рішення суду або арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством України;

у випадку витікання терміна дії ліцензії;

по інших підставах, передбаченим законодавчими актами України.

Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівного права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних і інших ресурсів.

Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищаючи споживачів від проявів недобросовісної конкуренції і монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності. Органи державного управління будують свої відношення з підприємцями, використовуючи:

- податкову і фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і відсотків по державних кредитах; податкових пільг; цін і правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу; розмірів економічних санкцій;

- державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні й інші норми і нормативи;

- науково-технічні, економічні і соціальні, державні і регіональні програми.