§ 2. Внутрішньогосподарська структура підприємства й оборот його виробничих фондів.

Головна задача підприємства — задовольняти в будь-чим суспільної потреби даного регіону, одержуючи при цьому прибуток, за рахунок котрої і задовольняються соціальні й економічні інтереси даного колективу і власника майна підприємства.

Кожне підприємство, фірма, об'єднання незалежно від форм власності діє на основі господарського (комерційного) розрахунку. Принципи госпрозрахунку:

1) самофінансування;

2) самозабеспечення;

3) матеріальна зацікавленість;

4) економічна відповідальність;

5) свобода господарської діяльності;

6) конкуренція між товаровиробниками, контроль за їхньою господарською діяльністю.

Комерційний розрахунок — це економічна категорія товарного виробництва, що відбиває складну систему економічних відношень, що виникають у процесі використання засобів виробництва, реалізації продукції, при розподілі і використанні отриманого доходу, прибутку.

Перехід до ринкових відносин господарювання загострює проблему пошуку шляхів підвищення стабільності роботи підприємств. Найбільше важливим що стабілізує й одночасно з цим мало вивченим чинником є створення внутрішньогосподарської (щодо підприємства) інфраструктури, що відповідає сучасним вимогам, що висуваються до умов і характеру праці, взаємозв'язку інтересів окремих робітників і колективів, соціально-психологічній обстановці. Недостатнє поділення уваги цим вимогам як при створенні нових, так і в процесі організації функціонування діючих підприємств призводить до того, що оснащення підприємств високопродуктивним устаткуванням часто характеризується низькою економічною ефективністю.

Аналіз досвіду роботи розквітаючих фірм у розвитих країнах призводить до висновка, що їх стабільно високі результати визначаються забезпеченням взаємодії технологічних, організаційних і соціальних елементів виробництва, що досягається завдяки реалізації нової концепції розвитку економіки. Основу цієї концепції складає орієнтація управління на людину, на відміну від застосовуваних довгий час методів, при яких головними об'єктами управління були комплекси машин і технологічні процеси.

Інтеграція технологічних, організаційних і соціальних процесів досягається шляхом створення внутрішньогосподарської соціальної інфраструктури, основу якої складає набір чинників, що формуються в результаті виконання комплексу соціальних вимог. По своїй економічній природі структура підприємства являє собою складову частину виробничих сил суспільства, що виконує функції забезпечення умов ефективного розвитку даної виробничої системи.

З метою забезпечення ефективного функціонування об'єктивних і суб'єктивних чинників виробництва (засобів виробництва і робочої сили) дві складові частини внутрішньогосподарської структури підприємства варто розглядати окремо: власне виробничу (покликану забезпечити умови для нормального функціонування об'єктивних чинників) і соціальну. Остання являє собою частина засобів виробництва, умов праці і побуту, спроможних забезпечити раціональну організацію трудової діяльності, підвищення фахового рівня робітників, охорону і зміцнення їхнього здоров'я, задоволеність працею і його результатами, можливість працювати з повною віддачею.

Як відомо, у будь-якому процесі виробництва незалежно від його суспільної форми беруть участь матеріальні й особисті чинники виробництва — засоби виробництва і люди.

З матеріально-технічної сторони виробничі фонди підприємства характеризуються визначеною структурою. Так, виробничі фонди розділяються на продуктивні і фонди обертання, на основні й оборотні фонди, на грошову, продуктивну і товарну частини, а основні фонди — на активну і пасивну частини і т.д. Матеріально-технічна структура підприємства різноманітна в залежності від галузі, технічного прогресу і є важливим показником розвитку продуктивних сил суспільства.

Соціально-економічна природа підприємства визначається формою власності на виробничі фонди. Власність може бути державною, комунальною, приватною, колективною, змішаною, акціонерною. Виходячи з цього, виробничими фондами варто вважати речовинні й особисті чинники виробництва, що знаходяться у власності або розпорядженні підприємства і служать матеріальною основою його виробничої діяльності.

Виробничі фонди знаходяться в постійному прямуванні. Вони проходять три стадії, змінюють три форми — грошову, продуктивну і товарну — і в кожній із них виконують відповідну функцію.

Перша стадія кругообігу лежить у перетворенні грошових фондів у продуктивні, тобто в засоби виробництва і виробничий персонал. Ця стадія лежить у купівлі засобів виробництва і найманні робітників і відбувається на ринку.

Друга стадія кругообігу виробничих фондів лежить у перетворенні продуктивних фондів у готову продукцію, товар. Ця стадія відбувається в сфері виробництва. На стадії кругообігу виробничі фонди функціонують у продуктивній формі, тобто у виді засобів виробництва і виробників.

Третя стадія кругообігу виробничих фондів лежить у перетворенні товару в гроші. Вона відбувається в сфері обслуговування. На третин стадії продуктивні фонди переходять у форму товару. Від товару, купленого на першій стадії, цей товар відрізняється як своєю натуральною формою, так і вартістю, тому що він включає, крім вартості робочої сили і вартості витрачених засобів виробництва, ще і додаткову вартість.

Кругообігом виробничих фондів називається їхнє прямування, у процесі якого вони проходять три стадії, три форми й у кожної їх них виконують відповідну функцію.

Структура виробничих фондів на підприємстві.