Іі. Підприємство як основна господарська одиниця макроекономіки. § 1. Соціально-економічні й організаційні форми підприємства, його трудовий колектив.

Підприємство займає центральне місце в народно-господарському комплексі будь-якої країни. Ця первинна ланка суспільного поділу праці. Саме тут створюється національний доход. Підприємство виступає як виробник і забезпечує процес відтворення на основі самооплатності і самостійності.

Від успіху окремих підприємств залежить обсяг утворюваного валового національного продукту, соціально-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволеності в матеріальних і духовних благах населення країни.

Підприємство як самостійна господарська одиниця володіє правами юридичної особи, тобто воно має право вільного розпорядження майном, одержувати кредит, входити в договірні відношення з іншими підприємствами. Воно має вільний розрахунковий рахунок у банку, де знаходяться кошти, що використовуються для розрахунків з іншими підприємствами, на зарплату.

Прийнято вважати, що оптимальними є такі розміри, що забезпечують найбільше сприятливі умови для використання досягнень науки і техніки при мінімальних витратах виробництва і при цьому досягається ефективне виробництво високоякісної продукції.

Підприємство являє собою таку форму організації господарства, при котрій індивідуальний споживач і виробник взаємодіють за допомогою ринку з метою рішення трьох основних економічних проблем: що, як і для кого робити.

При цьому ніхто з підприємців і організацій свідомо рішенням цієї тріади економічних проблем не зайнятий (кожний вирішує в стихії ринку на індивідуальному рівні).

У ринковій системі усе має ціну. Різноманітні види людської праці також мають ціну — рівень зарплати, тариф на послуги. Ринкова економіка для неосознаної координації людей і підприємств через систему цін і ринків. Якщо узяти всі різноманітні ринки, то одержимо широку систему, що стихійно забезпечує рівновагу цін і виробництва шляхом проб і помилок.

По засобах узгодження між покупцями і продавцями (попиту і пропозиції) на кожному з цих ринків ринкова економіка вирішує одночасно всі три проблеми:

1) що робити? — визначається кожнодневне голосуванням за допомогою грошей (шляхом вибору покупцем товару і його покупки);

2) як робити? — визначається конкуренцією між виробниками (кожний ринеться використовувати новітні технології, виграти цінову конкуренцію і збільшити прибуток, знизити витрати виробництва);

3) для кого робити? — визначається співвідношенням попиту і пропозиції на ринках, чинниками виробництва (робоча сила і засоби виробництва).

Ці ринки визначають рівень зарплати, ренти, відсотка і прибутку, тобто джерела, із яких укладаються прибутки . Виробник установлює свої ціни, переміщуючи свій капітал у галузі з високим прибутком і залишаючи нерентабельне виробництво товару. Все це і визначає, що робити. Прибуток тут — вирішальний чинник функціонування ринкового господарства.

Відповідно до форм власності на Україні можуть діяти підприємства таких видів:

1) індивідуальні, засновані на особистій власності і на його праці (без наймання);

2) сімейні, засновані на власності і праці громадян однієї сім'ї, що мешкають спільно;

3) приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили;

4) колективне, засноване на власності трудового колективу, кооперативу або іншого статутного суспільства;

5) державне або комунальне, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

6) державне підприємство, засноване на республіканської (загальнодержавної) власності;

7) спільне, засноване на базі об'єднання майна різних форм власності (змішана форма власності).

У залежності від обсягів виробництва, кількості робітників підприємство може бути малим, середнім, значним. Малі підприємства — чисельністю до 200 працюючих (у промисловості і будівництві), до 50 чоловік (У інших галузях виробничої сфери), до 100 чоловік (у науці), до 25 чоловік (невиробнича сфера), до 15 чоловік (роздрібна торгівля).

Підприємства мають право об'єднувати свою виробничу, наукову і комерційну діяльність і створювати такі об'єднання:

!) асоціація — договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності; асоціація не має права втручатися у виробничу діяльність любого з її учасників;

2) корпорація — договірне об'єднання на основі сполучення виробничих, наукових і комерційних інтересів із делегуванням окремих повноважень, центральним регулюванням діяльності кожного з учасників;

3) консорціум — тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної цілі;

4) концерн — статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі й ін. на основі повної залежності від одного або групи підприємців.

Кожне підприємство для рішення задач, пов'язаних із виробництвом і реалізацією товарів і наданням послуг, повинно бути укомплектовано визначеною кількістю людей, спроможних виконувати ці роботи. Зайняті суспільною працею на підприємстві робітники, інженери і службовці утворять трудові колективи цих підприємств. У політико-економічному розумінні трудовий колектив — це сукупний робітник підприємства й одночасно суб'єкт економічних відношень, що здійснює загальну діяльність у державних, колективних, кооперативних, приватних підприємствах, спрямовану на задоволення як особистих, так і колективних, суспільних потреб.

Трудовий колектив є складною організаційною і соціально-економічною структурою, у якій входять робітники цехів, бригад і інших підрозділів підприємства. Для координації, узгодженості між ними створюється відповідна система управління.

Перехід від командно-адміністративної системи управління до економічних методів на всіх рівнях потребує широкої демократизації всієї системи господарської діяльності, здійснення управління через інтереси, всебічну активізацію робітників — членів трудового колективу. Тому велике значення має впровадження на підприємстві самоврядування.

Ідея самоврядування трудових колективів пов'язана з необхідністю демократизувати систему управління виробничим процесом на підприємстві. Поки трудовий колектив не має достатніх повноважень власника, він лише виступає в ролі хазяїна, не будучи їм реально. І він не стане їм, поки не будуть анульовані всі акти, що закріплюють відчуженість робітника від засобів виробництва.