27. Роль соціального та біологічного чинників у формуванні деліквентної поведінки

Принципова позиція сучасної юридичної психології полягає у визнанні соціального і біологічного в людській природі, які не протистоять, тим більше — не виключають один одного в поясненні поведінки людини, а перебувають у взаємозв'язку та взаємозалежності. Але при встановленні причин конкретної соціальне значимої дії, у тому числі і правопорушення, визначальним є соціальне. Воно активно впливає на індивідуальні особливості людини, детермінуючи зміст, сутність поведінки. Біологічне — лише її динамічна, функціональна сторона, тобто біологічні чинники є умовою дії соціальних причин. Незважаючи на зрозумілість та логічність останнього положення, проблема особистості злочинця залишається дискусійною вже понад сто років. До цього часу є спроби пояснити її з позицій вроджених властивостей особистості. Чим можна пояснити таку живучість біологізаторства? Перш за все — недостатньою вивченістю мотиваційної сторони вчинків людини, глибинних процесів формування її особистості, а також нерозмежованістю понять «злочин» та «поведінка людини, зумовлена розладом психіки, хворобливим станом» при аналогічних формах їх виявлення.

Правосуб'єктність як здатність осудної людини нести кримінальну відповідальність (тобто стати злочинцем) у побутовому розумінні, якправило, не сприймається. Тим часом формалізація суб'єкта злочину за строго визначеними ознаками (віком, осудністю, іншими) має глибокий сенс. Неосудна людина, яка вчинила суспільне небезпечну дію, підлягає примусовому лікуванню (якщо у цьому є необхідність), осудна — покаранню. Вік визначає саму можливість кримінальної відповідальності, оскільки йдеться про здатність людини усвідомлювати соціальну значимість своїх вчинків, а відповідно — їх суспільну небезпеку та забороненість законом.

Здатність людини до вибірковості поведінки не є її біологічною сутністю, вона є сферою свідомості індивідуальності, її моральних та правових засад. Ця здатність (як і кожна інша) може варіювати у досить широких межах. В одних випадках звуження її зумовлене нерозвиненістю (несформова-ністю) соціальних якостей особистості, в інших — їх деформацією та формуванням антисуспільної спрямованості, причому в граничних проявах вона набуває форми готовності діяти злочинно, що притаманне рецидивістам. Одна й та ж життєва ситуація сприймається й оцінюється кожною людиною по-різному. Було б великою помилкою не вбачати тут індивідуальних відмінностей. Особистість злочинця не виникає сама по собі. Вона формується середовищем у широкому розумінні цього слова, тобто комплексом мікро- та макровпливів, що потрапляють на певну біологічну основу, але остання не визначає ні змісту особистості, ні її поведінки. Якщо суворо дотримуватись принципу біологічної, наслідуваної детермінації злочинної поведінки, стає проблемним питання про провину і відповідальність особистості, оскільки наука ще не винайшла ефективних методів корекції природи людини.

Загальновизнаним є твердження, що зовнішній вплив видозмінюється за рахунок внутрішніх умов. Звідси інколи роблять висновок, що са маособистість не може бути причиною злочину. Але такий висновок не беззаперечний. Річ не в тім, що відповідальність за злочин в такому випадку ніби переадресується суспільству, а зі злочинця — знімається. Принцип особистої відповідальності за провину лишається, але людина може бути винуватою лише при певному рівні розвитку свідомості та волі.

У психологічних теоріях особистості біологічному надається сенс «платформи», першооснови. У процесі життєдіяльності, навчання та виховання людина набуває соціальних властивостей, що притаманні тільки їй, і стає індивідуально неповторною. Тобто біологічне — це умова розвитку людини як особистості. Люди розрізняються за своєю конституцією, типом нервової діяльності, задатками, а також внаслідок особливостей соціалізації, формування і становлення особистос-тості та ін. Соціальне і біологічне являють собою інтегративну єдність, яку неможливо розділити.