- •1.Науково-методологічні підходи до змісту функції природи у життєдіяльності людини та розвитку суспільства.
- •2.Науково-методологічні підходи до поняття екологічної кризи та її причин в Україні.
- •3.Наукові підходи до шляхів вирішення екологічних проблем за допомогою і в рамках екологічного права.
- •4.Наукові концепції взаємодії суспільства і природи та їх вплив на формування науки екологічного права.
- •5.Концепція сталого розвитку і правові форми її втілення у міжнародному праві та праві України.
- •6.Поняття та механізм реалізації державної екологічної політики України (за науковими працями проф. В.І. Андрейцева).
- •7.Формування та реалізація державної екологічної політики України в програмних документах.
- •8.Правові проблеми реалізації в Україні екологічної складової концепції сталого розвитку (за науковими працями проф. Г.І. Балюк).
- •10.Формування наукових положень про предмет і метод екологічного права.
- •9.Науково-правові засади становлення екологічного права України.
- •11.Теоретико-правові аспекти принципів та функції екологічного права.
- •12.Особливості сучасного екологічного права України та перспективи його розвитку (за науковими працями проф. Г.І. Балюк).
- •13. Перспективи розвитку екологічного права в ххі сторіччі (за науковими працями проф. Н.Р. Малишевої).
- •14.Сучасні проблеми систематизації екологічного, земельного та аграрного законодавства України (за матеріалами Круглого столу і повідомленням доц. Е.В. Позняк та к.Ю.Н. Н.Л. Ільїної).
- •15.Актуальні проблеми кодифікації національного та міжнародного екологічного права (за науковими працями проф. Ю.С. Шемшученка).
- •17. Еколого-правова наукова школа Інституту держави і права ім.. Корецького (персоналії та наукові доробки).
- •18. Еколого-правова наукова школа Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» (м. Харків) ( персоналії та наукові доробки).
- •19.Еколого-правова наукова школа Національного університету «Одеської юридичної академії» (персоналії та наукові доробки).
- •20.Еколого-правова наукова школа Львівського національного університету імені Івана Франка (персоналії та наукові доробки).
- •21.Становлення та розвиток інституту екологічних прав людини у законодавстві України (за публікаціями українських вчених).
- •22.Правові проблеми екологічного підприємництва (за науковими працями проф. А.Г. Бобкової).
- •23.Тектолого-правові (управлінські) аспекти забезпечення сучасної екологічної політики держави (за науковими працями проф. В.І.Андрейцева).
- •24.Правові проблеми екологічного контролю (за науковими працямипроф. М.В.Краснової, доц. Е.В. Позняк, доц. Т.О. Коваленко та ін.).
- •25.Проблеми юридичної відповідальності за екологічні правопорушення в контексті сталого розвитку (за науковими працями проф. Г.І. Балюк).
- •26.Проблеми компенсації шкоди за екологічним законодавством України (за науковими працями проф. М.В. Краснової).
- •27.Консолідуюча роль земельного законодавства у розвитку системи природноресурсового права (за науковими працями проф. В.І.Андрейцева).
- •28.Колізії в правовому регулюванні земельних відносин в Україні (за науковими працями проф. А.М. Мірошниченка, доц. Коваленко т.О.).
- •30.Проблема юридичного визначення лісу як об'єкта правового регулювання та відмежування його від об'єктів інших поресурсових галузей.
- •31. Проблеми постійного і тимчасового користування лісами (за науковими працями доц. Т.Г. Ковальчук).
- •32. Перспективи розвитку гірничого права.
- •33.Особливості предмету та об'єктів водного права України.
- •34. Атмосферне повітря як особливий об'єкт правового регулювання: поняття, юридичні ознаки, особливості правового режиму.
- •35. Наукові підходи до формування природоохоронного (ландшафтного) права у системі екологічного права України.
- •36.Екологічна мережа як новітній об'єкт екологічного права України – соціально-правові та екологічні передумови визнання та регулювання.
- •37.Правові форми та види використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
- •38. Актуальні проблеми становлення і розвитку права екологічної безпеки в Україні
- •39.Поняття та ознаки екологічної безпеки як правової категорії.
- •40.Правові проблеми радіаційної безпеки в Україні (за науковими працями проф. Г.І. Балюк г.І., к.Ю.Н. О.В. Сушик, к.Ю.Н. О.Ю.Кронди).
33.Особливості предмету та об'єктів водного права України.
Право водокористування являє собою право конкретного суб'єкта користуватися, володіти, а в певних випадках і розпоряджатися наданим йому у визначеному порядку відповідним водним об'єктом у межах, передбачених водним законодавством. Отже, кожен водокористувач повинен здійснювати свої права і обов'язки в межах, встановлених правовими приписами. Держава як власник водних ресурсів зацікавлена в раціональному використанні всіх водних об'єктів, розташованих на території України. Правове регулювання водокористування обумовлено об'єктивними екологічними факторами.
Право водокористування можна розглядати у вузькому і широкому розумінні. Воно може виступати як суб'єктивне право, яке включає ряд правомочностей, і як правовий інститут, що охоплює принципи водокористування та права і обов'язки водокористувачів. У процесі фактичної реалізації суб'єктивного права виникає водне правовідношення. Право водокористування посідає одне з центральних місць, враховуючи, що води надаються державою тільки в користування (ст. 6 Водного кодексу України; далі — ВК України). Тому будь-яка господарська та інша діяльність суб'єктів повинна здійснюватися в межах норм права, встановлених державою.
Право водокористування має відповідні об'єкти, під якими розуміють сформовані природою або створені штучно елементи навколишнього середовища, де зосереджуються води (ст. 1 ВК України).
Об'єктом права виступає найчастіше відокремлена ділянка водного об'єкта, надана конкретному водокористувачу в користування для певної мети. Його індивідуалізуючими ознаками є місцерозташування і розміри водного об'єкта. Особливістю водних об'єктів є те, що їх розміри не нормуються в правовому порядку. Розміри визначаються в кожному конкретному випадку з урахуванням мети водокористування та інших факторів. До об'єктів права водокористування не належать води, які знаходяться в атмосфері, ґрунті, вода у живих тканинах, а також вода, відокремлена від природного середовища, наприклад, вода, яка потрапила з водоймища до водопроводів, резервуарів та інших ємностей, перетворюється на звичайну товарно-матеріальну цінність.
Конкретний перелік водних об'єктів наведено у ст. 3 ВК України, а саме: поверхневі води: природні водойоми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойоми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море. При цьому такий водний об'єкт, як річки, у свою чергу, підрозділяється на великі, середні і малі (ст. 79 ВК України).
Залежно від правового режиму водні об'єкти поділяються на водні об'єкти загальнодержавного і місцевого значення (ст. 5 ВК України).
34. Атмосферне повітря як особливий об'єкт правового регулювання: поняття, юридичні ознаки, особливості правового режиму.
Атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища. Як природний об'єкт воно являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень. Критерієм розподілу атмосферного повітря (як природного об'єкта) та іншого повітря є природний, непорушний зв'язок повітря з довкіллям.
Закон України від 16 жовтня 1992 року «Про охорону атмосферного повітря» (далі Закон) не регулює відносини з приводу повітря жилих, виробничих та інших приміщень. До атмосферного повітря також не належить повітря, яке знаходиться у компресорах, балонах тощо. Цей Закон спрямований на збереження та відновлення природного стану атмосферного повітря, створення сприятливих умов для життєдіяльності, забезпечення екологічної безпеки та запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище. Відносини з приводу повітря, яке знаходиться в межах приміщень, у ємностях, регулюється санітарним, цивільним, житловим та іншим законодавством.
В Конституції України передбачено, що атмосферне повітря є об'єктом права власності Українського народу, а кожний громадянин має право користуватися цими природними об'єктами права власності народу відповідно до закону (ст. 13 Конституції України). Пояснюється це тим, що екологічні суспільні відносини щодо використання атмосферного повітря не потребують узагальнюючого правового регулювання і врегульовані лише тією мірою, в якій це необхідно для підтримання та забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливих умов для життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу його на здоров'я людей та довкілля.
Слід розрізняти використання атмосферного повітря і право користування ним. Перше поняття належить до еколого-економічного явища, а друге слід розглядати як юридичну категорію. Обидва ці поняття згадуються в екологічному законодавстві. У статті 33 Закону встановлено, що порушення прав громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище розглядається як правопорушення. З цього випливає, що кожний громадянин має право користування екологічно безпечним атмосферним повітрям.
Право використання атмосферного повітря реально існує, хоча і не закріплено в останній редакції Закону «Про охорону атмосферного повітря».
Приналежність атмосферного повітря з урахуванням його особливостей також здійснюється у двох правових формах: на праві власності і праві використання. Право власності на атмосферне повітря вперше офіційно закріплене у ст. 13 Конституції України.
Охорона атмосферного повітря — це система заходів, пов'язаних із збереженням, поліпшенням та відновленням стану атмосферного повітря, запобіганням його забрудненню та зниженням його рівня, впливу на нього хімічних сполук, фізичних та біологічних чинників.
Об'єкт охорони та права користування атмосферним повітрям слід розуміти у широкому і вузькому значенні.
Суб'єктами охорони та права користування атмосферним повітрям є підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні фізичні та юридичні особи.
Для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та довкілля здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин (ст. 11 Закону). До найбільш поширених забруднюючих речовин належать: оксиди азоту, свинець та його сполуки, формальдегід та інші. А до небезпечних забруднюючих речовин — метали та їх сполуки; органічні аміни; хлор, бром та їх сполуки; фреони тощо.
