Взаємодія навчальних закладів і сім’ї

Формування педагогічної культури – це передумова значних успіхів у навчанні та вихованні дітей.

Сутність взаємодії освітньо - виховного закладу і сім’ї полягає в узгодженні та взаємозумовленні спільних дій педагогів і батьків, завдання яких – створювати сприятливі умови для розвитку і виховання дітей.

Основними напрямами взаємодії сім’ї і школи є діяльність органів батьківської громадськості, їхня активна участь у навчально-виховній, позаурочній роботі, педагогічна просвіта батьків (школа молодих батьків), тісна індивідуальна робота вчителя безпосередньо з батьками, чи особами що їх замінюють.

Роль вчителя, особливо класного керівника, першорядна у справі формування взаємозв’язків співробітництва школи і сім’ї.

Основою зближення, встановлення зв’язків між освітньо-виховним закладом і сім’єю повинна стати взаємодовіра і доброзичливість.

Серед основних вимог до побудови системи формування взаємодії школи і сім’ї слід в першу чергу назвати поєднання у змісті педагогічної просвіти надбань народної педагогіки та найновітніших даних психолого-педагогічної філософської та соціологічної наук.

Вивчення сімей учнів – це важлива складова педагогізації батьківської громадськості, унікальна можливість для педагога знайти вірний підхід до батьків і дітей, щоб уникати помилок і конфліктних ситуацій.

Відомо, що співробітництво вчителів і батьків – одна із запорук нормального навчального процесу. Особливо це актуально для молодших класів, де від правильно побудованого трикутника «вчитель-батьки-учень» великою мірою залежить і успіх дитини в навчанні і психологічний комфорт її перебування у школі, і, нарешті, подальший розвиток її особистості. Чим тісніший буде цей контакт, тим краще почуватиметься дитина, тим спокійнішими будуть батьки, тим упевненішим в успіху роботи – учитель. Але як досягти цієї ідилії?

У незапам’ятні радянські часи практикувалося відвідування вчителями учнівських родин без класифікації їх на благополучні і неблагополучні. Варто було б і сьогодні відвідувати сім’ї не лише малозабезпечені, неповні, багатодітні та ін. І практикувати цю роботу слід з віку молодших школярів. Батьки маленьких дітей у «вільному доступі»: приводять, забирають, розпитують. Основне – вміло скористатися цим моментом. Зберегти цю зацікавленість школою, заручитися підтримкою, не відштовхувати, не бути байдужими до їх дітей, полюбити їх. А усе інше докладеться.

Мистецтво педагога полягає в тому, щоб знайти спільну мову з усіма батьками і зробити їх своїми союзниками. Адже як соціологічні дослідження, так і окремі жахливі факти із життя доводять, що часто, в, здавалось би, благополучних сім’ях (повних, забезпечених) виростають діти з девіантною поведінкою, схильні не просто до правопорушень, а й до злочинів (згадаймо справу Дніпропетровських маніяків 2007-2009 рр., Вишгородську трагедію 2009, побиття в Житомирі 2008 р. з летальним кінцем, бійки дівчат в Кременчуку, Килії Одеської обл. 2008 р. і т. д…

Методів діагностики сімейного виховання багато, але, на наш погляд, для системної роботи варто застосовувати такі, як методи документалістики (особиста справа учня, характеристика класного керівника, відомості про учня в класному журналі, зошит психологічного спостереження, і т. ін.), методи опосередкованого вивчення сім’ї (візити педагога додому до учня, спільний з батьками аналіз проблемних ситуацій, що склалися у сім’ї чи школі, участь батьків у житті класу).

Основне завдання в дослідженні сімейного виховання полягає в налагодженні контактів з батьками, ознайомленні з усією родиною учня, побутовими умовами, системою моральних цінностей сім’ї, стосунками батьків і дітей, з’ясуванні, що досягнуто у сімейному вихованні і яка допомога потрібна батьками.

Складаючи характеристику сім’ї вчитель обов’язково повинен врахувати наступне: склад сім’ї (повна, неповна); стиль сімейного виховання (авторитарний, авторитетний, ліберальний, невизначений); причини недоліків сімейного виховання (матеріальне неблагополуччя, відсутність єдиних вимог, дитяча бездоглядність, розбещеність, перекладання обов’язків виховання на школу). Все це дасть змогу досягти найвищих критеріїв сформованості педагогічної культури сім’ї, виховати всебічно розвинуту дитину, у якої буде сформована адекватна самооцінка, потреба гуманних взаємин з іншими людьми.