Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
psikhologiya_ekzamen.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
478 Кб
Скачать
☆

Теорія ієрархії потреб Маслоу

В основу теорії Маслоу покладено такі засадничі ідеї: люди постійно відчувають певні потреби; явно виражені потреби, що їх відчувають люди, можна об’єднати в окремі групи; потреби, якщо їх не задоволено, спонукають людину до дій. Задоволені потреби більше не справляють мотивувального впливу на людину; якщо одну потребу задоволено, то на її місце стає інша — незадоволена; як правило, людина має одночасно кілька різних потреб, що взаємодіють; процес задоволення потреб відбувається знизу вгору. Потреби, які перебувають ближче до основи «піраміди», потребують першочергового задоволення;

39. характеристика самоактуалізованих людей

Самоактуалізація – діючий процес, коли здібності людини застосовуються повноцінно, творчо, радісно. Говорячи про самоактуалізацію, Маслоу зауважував, що люди повинні бути тими, ким вони можуть бути. Але більшість людей часто не бачить свого потенціалу, вони не знають про його існування, не розуміють необхідності самовдосконалення. Вони схильні сумніватися, боятися своїх здібностей, тим самим зменшуючи шанси для самоактуалізації – комплекс Іони.

Сутність трансперсональної психології полягає в тому, що кожен індивід, окрім звичайного, має більш глибоке та істинне „Я”, яке відчуває при трансперсональних станах свідомості.

Комплексом Іони Маслоу називає небажання індивіда реалізувати свої природні здібності. Подібно до того, як Іона намагався уникнути відповідальності пророка, багато людей теж намагаються уникнути відповідальності, боячись використати свої можливості. Вони ставлять перед собою незначні цілі, не прагнуть досягти великого успіху й проявити себе.

Маслоу стверджував, що самоактуалізуючі люди, яких він вивчав, не були досконалими і вільними від більшості недоліків. Сильне захоплення кар’єрою або своїми власними цінностями могло зробити таких людей жорстокими в досягненні своїх цілей; їх діяльність могла зачепити почуття і потреби інших. Самоактуалізуючі люди могли довести свої незалежність до крайнощів. Але їм також притаманні проблеми звичайних людей: почуття провини, тривожність, конфліктність тощо.

Самоактуалізація (від лат. actualis — дійсний, справжній), самореалізація — прагнення людини до якомога повнішого виявлення і розвитку своїх особистісних можливостей. У деяких напрямках сучасної західної психології самоактуалізація висувається на роль головного мотиваційного фактора, на противагу біхевіоризму і фрейдизму, за якими поведінкою особистості рухають біологічні сили.

Самоактуалізація припускає наявність сприятливих соціально-історичних умов. Це безперервна реалізація потенційних можливостей, здібностей і талантів, як звершення своєї місії, або покликання, долі тощо, як повніше пізнання і, отже, прийняття своєї власної початкової природи, як невпинне прагнення до єдності, інтеграції, чи внутрішньої синергії особистості.

Проблематику самоактуалізації активно розробляв А. Маслоу. Він вважав, що самоактуалізація є найвищою потребою людини, відповідно до «піраміди потреб». Відповідно до його теоретичних положень, людина здатна до задоволення більш високих (з піраміди) потреб тільки після того, як задоволені нижчі. Отже, щоб людина змогла самоактуалізуватися, їй спочатку необхідно задовольнити всі інші потреби відповідно до піраміди.

Дослідження самореалізації можна знайти в роботах таких вчених як Адлер, який пише про прагнення до влади, Карл Юнг — до індивідуації, Еріх Фромм — про продуктивний характер, Карл Роджерс — увага до клієнта.

Дослідження самореалізації часто проводяться в контексті питання про почуття власної гідності, сенсу життя, усвідомлення, розуміння цілей і цінностей в житті. Ці дослідження інтегрують в собі такі напрямки психології, як психологія особистості, психологія мотивації, соціальна психологія розвитку, андрагогіка.

40.самосвідомість та «я-концепція»

Усвідомлене ставлення людини до своїх потреб і здібностей, потягів і мотивів поведінки, переживань і думок називають самосвідомістю особистості.

В основі самосвідомості лежить здатність відокремлювати себе від власної життєдіяльності. Ця здатність виникає в спілкуванні при формуванні свідомості, мислення, розуміння (див. розділ "Розвиток психіки та свідомості"), ставлення до свого буття, вона опосередкована спільною діяльністю, що сприяє формуванню певного уявлення про себе, свою здатність до суспільно значущих дій та вчинків.

Уявлення про себе (суб'єктивний образ свого "Я") виникає під впливом оцінного ставлення інших людей при співвіднесенні мотивів, мети і результатів своїх вчинків та дій з соціальними нормами поведінки, які прийняті в конкретному суспільстві.

Результатом процесів самосвідомості є "Я-концепція" особистості.

"Я-концепція" - це динамічна система уявлень людини про себе, яка включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших особливостей; самооцінку та суб'єктивне сприймання зовнішніх чинників, які впливають на особистість.

"Я-концепція" є системою настанов, яка включає три структурні елементи:

1) когнітивний - образ "Я", який характеризує зміст уявлень про себе;

2) емоційно-оцінний, афективний, що відображає ставлення до себе загалом чи до окремих боків своєї особистості, діяльності й проявляється в системі самооцінок;

3) поведінковий, який характеризує прояви перших двох елементів у поведінці.

"Я-концепція" формується під впливом життєвого досвіду людини, насамперед стосунків у сім'ї, проте досить рано вона сама набуває якості активності й починає впливати на інтерпретацію цього досвіду, на мету особистості, систему її очікувань та прогнозів щодо свого майбутнього, на оцінку своїх досягнень і тим самим на її ставлення до самої себе.

Центральним компонентом "Я-концепції" є самооцінка особистості.Самооцінка - це та цінність, значущість, якої надає собі індивід загалом та окремим рисам своєї особистості, діяльності, поведінки.

Самооцінка виконує регуляційну і захисну функції, впливає на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її стосунки з іншими людьми. Відображаючи рівень задоволення чи незадоволення собою, самооцінка створює основу для сприймання власного успіху чи неуспіху в діяльності, досягнення мети певного рівня, тобто рівня домагань особистості.

Рівень домагань особистості - це прагнення до досягнення мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною. В основі рівня домагань лежить самооцінка (чи своїх можливостей, потенціалу в окремій сфері, чи себе як особистості загалом).

Самооцінки розвиненого індивіда утворюють складну систему, яка включає в себе як загальну самооцінку (вона відображає рівень самоповаги, прийняття чи неприйняття себе), так і часткові, що характеризують ставлення до окремих сторін своєї особистості, вчинків.

Самооцінка може мати різний рівень усвідомлення. її характеризують за такими параметрами:

1) за рівнем виділяють високу, середню та низьку самооцінку;

2) за співвіднесенням з реальними успіхами - адекватну та неадекватну (завищену та занижену);

3) за особливостями будови - конфліктну та безконфліктну.

Для розвитку особистості ефективною є досить висока загальна самооцінка, що співвідноситься з адекватними частковими самооцінками різного рівня. Стійка і разом з тим досить гнучка самооцінка, яка за необхідності може змінюватися під впливом нової інформації, набутого досвіду, оцінок інших людей, є оптимальною як для особистісного зростання, так і для продуктивної діяльності. Негативно впливає на них надмірно стійка, ригідна самооцінка, а також надто нестійка, така, що змінюється за найменших впливів.

Самооцінка формується на основі оцінок навколишніх, оцінки результатів власної діяльності, а також на основі співвіднесення реального та ідеального уявлення про себе.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]