8. Поділ психічних явищ на процеси , стани, властивості

Психічні стани - це особлива психологічна категорія, що відрізняється від психічних процесів і психічних особливостей особистості та одночасно впливає на них, ними і детермінується. У класичному поділі психічних явищ вони виділені за ступенями зменшення динамічності, лабільності та швидкості їхніх змін - процеси, стани та властивості.

Людське життя супроводжує ціла гама тих чи інших психічних станів. Прикладом можуть бути емоційні стани (настрій, афект, пристрасть, смуток, тривога, натхнення). Деякі з них (наприклад, пристрасть або натхнення) містять також і вольовий компонент. Іншим видом психічних станів є вольові стани, починаючи з "боротьби мотивів", що звичайно розглядається як фаза вольового процесу. Далі ми говоримо про стани свідомості, причому свідомість визначається як психічний стан, у якому відбувається наша психічна діяльність. Своєрідним станом свідомості є гіпноз. Відчуття в гіпнотичному стані не властиві для свідомості під час неспання. Нам відомі стани підвищеної і зниженої уважності, стани розсіяності. У стані розслаблення ми розслабляємо не тільки м'язи та дихання, а й уяву, і в повному психічному розслабленні даємо волю нашим думкам.

До психологічних станів належать: ейфорія, страх, фрустрація, зосередженість, розсіяність, розпач, зібраність, сумнів, замріяність, марення.

Існує цілий ряд видів класифікації психічних станів. Класичну і більш широку класифікацію станів дав Н. Д. Левітов:

1. Особистісні та ситуативні стани.

2. Поверхневі та глибокі стани.

3. Стани позитивної чи негативної дії.

4. Короткі та довготривалі стани.

5. Усвідомлені та неусвідомлені стани.

Г. Сельє вважає, що в міжособистісних взаєминах людей існує три можливі тактики:

1) синтоксична, за умови якої ворога ігнорують і роблять спробу співіснувати з ним мирно;

2) кататоксична, що призводить до наступу, бою;

3) втеча або відхід від ворога без спроби співіснувати з ним або знищити його. У повсякденному житті людини Сельє виділяє два типи стресу - еустрес і дистрес: еустрес поєднується із бажаним ефектом, дистрес - із небажаним. Другий завжди неприємний, оскільки пов'язаний із шкідливим стресором. Стресові стани особливо часто спричиняють різні серцево-судинні і шлунково-кишкові захворювання. Основним чинником при цьому є розподіл у часі дії стрессора.

Однією з форм стресу є фрустрація - емоційний стан людини, що виникає внаслідок непереборної перешкоди на шляху до задоволення потреби. Фрустрація веде до різних змін в поведінці особистості. Це може бути або агресія, або депресія.

Уміння проникнути у психічний стан хворого є обов'язковою вимогою у професійній діяльності лікаря. На жаль, як свідчать наші дослідження, часто лікарі роблять це невдало, через недостатність знань з цієї важливої проблеми.

9. Методи психології, їх класифікація

Метод - це шлях наукового дослідження або спосіб пізнання будь-якої реальності.

Методи психологічної науки звичайно поділяють на 4 групи.

Методи теоретичного дослідження - вони застосовуються на першому та другому етапі загальної методики психологічного дослідження і допомагають подумки пізнавати сутність певного психічного явища. До цієї групи методів належать моделювання, реконструкція, типізація.

Моделювання має за мету створення аналогу певного явища, в якому акцентовано головні закономірності цього явища і виключено другорядні, випадкові фактори.

Реконструкція полягає у змістовій або структурній перебудові явища з метою кращого його розуміння.

Типізація спрямована на визначення варіантів даного явища відповідно певним ознакам.

Методи емпіричного дослідження - вони застосовуються на третьому етапі загальної методики психологічного дослідження і допомагають реальній взаємодії дослідника з проявами психічного явища. Ці методи спрямовані на отримання фактичного матеріалу і застосовуються до певних носіїв психічних явищ: до людей-випробуваних, інколи до тварин, інколи - до самого дослідника (при застосуванні методу самоспостереження). До цієї групи належать методи спостереження, експерименту, опитування, бесіди, тестів, аналізу продуктів діяльності та ін., які більш докладно розглянуті в наступному параграфі.

Аналітичні методи - вони застосовуються на четвертому етапі загальної методики психологічного дослідження і слугують об'єктивації отриманих результатів. Аналітичні методи поділяються на якісні та кількісні.

Якісні методи аналізу спрямовані на з'ясування причин високого чи низького рівня досягнень, розвитку здібностей, залежність їх від індивідуальних та вікових проявів особистості, умов життя та діяльності, стосунків у колективі, ставлення до діяльності тощо (до них можна віднести контент-аналіз, який застосовується у роботі з психологічно змістовними текстами і полягає у переводі змістової інформації в кількісну).

Кількісні методи аналізу спрямовані на обчислення коефіцієнтів правильного розв'язання завдань, частоти повторення спостережуваного психічного явища та інших характеристик (це такі методи математичної статистики, як варіаційний аналіз, кореляційний аналіз, регресійний аналіз, факторний аналіз та ін.).

Методи організації дослідження складають окрему групу методів; вони мають відношення не тільки цо певного етапу загальної методики психологічного дослідження, але й до пізнавального циклу в цілому. До цієї групи належать лонгітюдний та порівняльний методи.

Лонгітюдний метод передбачає вивчення різних стадій розвитку певного психічного явища на одному й тому ж випробуваному протягом тривалого часу (на різних вікових етапах розвитку особистості тощо). Цей метод широко використовується у дитячій та віковій психології. Лонгітюдне дослідження є найбільш ефективним, коли воно базується на дослідженні різних варіантів розвитку. Організація лонгітюдного дослідження передбачає одночасне застосування інших методів: спостереження, тестування, психографії та ін.

Порівняльний метод (метод зрізів) дозволяє вивчати паралельно й одночасно єдине психічне явище на різних випробуваних. Якщо він застосовується для порівняння психіки випробуваних різного віку, то дослідження називають порівняльно-онтогенетичним. Порівняння одного й того ж явища у здорових та психічно хворих випробуваних називають порівняльно-патологічним дослідженням. У випадку збору фактичного матеріалу про випробуваних, що знаходяться в однакових педагогічних умовах, мова йде про порівняльно-педагогічне дослідження.

Методика наукового дослідження становить собою певну послідовність пізнавальних дій. Загальна методика психологічного дослідження включає такі основні етапи:

1. Визначення предмету дослідження. Предмет конкретного психологічного дослідження повинен бути включеним у предмет психології як науки - інакше таке дослідження буде якщо й науковим, але не психологічним; він має містити у собі певну пізнавальну проблему, якусь невизначеність.

2. Теоретичне дослідження. Воно передбачає розумову взаємодію із сутністю предмета дослідження, створення теоретичної концепції цього психічного явища.

3. Емпіричне дослідження. Воно передбачає взаємодію дослідника із реальними проявами досліджуваного психічного явища з метою підтвердження або заперечення вихідних теоретичних положень.

4. Аналіз та інтерпретація емпіричних даних. На цьому етапі дослідження здійснюється якісний та кількісний аналіз матеріалів дослідження, вирішується питання підтвердження об'єктивності висновків, отриманих емпіричних закономірностей.

5. Презентація результатів. Видання наукових праць: монографій, статей, дисертаційних робот тощо.