53.Багатогранність спілкування. Зв’язок спілкування та діяльності

Поняття «спілкування» вживається у психологічній літературі в різних значеннях: як обмін думками, почуттями, переживаннями (Л. С. Виготський, С. Л. Рубінштейн); як один з різновидів людської діяльності (Б. Г. Ананьєв, М. С. Каган, І. С. Кон, О. О. Леонтьєв); як специфічна соціальна форма інформаційного зв'язку (А. Д. Урсул, Л. О. Резніков) та ін.

Така різноплановість у визначенні цього поняття пояснюється недостатньою розробленістю проблеми сутності даного явища, а також складнощами виокремлення спілкування як специфічного явища з інших сфер суспільного життя — виробничої, політичної, культурної. Вказуючи на складність і багатогранність спілкування, Б. Д. Паригін не без підстав зауважує, що воно може бути одночасно інформаційним процесом і взаємодією людей один з одним, процесом їхнього співпереживання, взаємного розуміння і впливу однієї людини на іншу.

Багатогранність спілкування виявляється навіть у тих словосполученнях, які дуже часто вживаються як у науковому, так і в буденному розумінні: «духовне», «матеріальне», «міжособистіснісне», «масове», «інтимне» та інше спілкування. І це не дивно, адже більшість різновидів людської діяльності (праця, гра, навчання, війна, торгівля, кохання, туризм, виховання, керівництво, управління тощо) виявляються тісно пов'язаними зі спілкуванням з іншими людьми. Навіть у тому разі, коли людина перебуває наодинці з собою, вона часто-густо діє так, ніби включена до якоїсь людської спільноти і спілкується з її членами.

Людське спілкування розвивається і формується на засадах спільної трудової діяльності. У процесі праці люди впливають не тільки на природу, а й один на одного, вони не можуть щось виробляти, не об'єднуючись певним чином для спільної діяльності і для взаємного обміну продуктами своєї діяльності. У зв'язку з цим історія є системою пов'язаних одна з одною форм спілкування. Ця система взаємодій і взаємних впливів є тим соціальним процесом, суть якого, на відміну від праці як виробництва речей («опрацювання природи людьми»), складає виробництво стосунків («опрацювання людей людьми»).

У широкому розумінні спілкування — це та сторона людського існування, що вказує на зв'язок та взаємодію людей у процесі матеріального та духовного виробництва, спосіб реалізації соціальних стосунків, який здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які особи та групи людей вступають у процесі їхньої соціальної життєдіяльності. Саме через спілкування люди та соціальні групи вступають у матеріальні, політичні, релігійні та інші стосунки одне з одним. Можна сказати, що спілкування — це загалом ключовий механізм буття людського суспільства, який виявляється в безпосередньому чи опосередкованому контакті між людьми.

  Спілкування тісно пов´язане з діяльністю. Будь-яка форма / спілкування є формою спільної діяльності. У ній формуються не тільки суб´єкт — об´єктні (людина — предмет діяльності), а й суб´єкт — суб´єктні відносини (людина — людина). Суть спілкування полягає у взаємодії суб´єктів діяльності.    Спілкування може розглядатися як сторона, умова діяльності або як окремий її вид. Але зв´язок між ними полягає саме в тому, що завдяки спілкуванню діяльність організовується. Розбудова плану спільної діяльності вимагає від кожної людини розуміння мети діяльності, засобів реалізації, розподілу функцій для ЇЇ досягнення. Специфіка спілкування в процесі дій полягає в створенні можливості організації та координації діяльності окремих її учасників. У спілкуванні відбувається збагачення діяльності, розвиваються й утворюються нові зв´язки та стосунки між людьми.    У спілкуванні реалізується система ставлення людини до інших. Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно є засобом передачі суспільного досвіду.    Специфіка спілкування визначається тим, що в його процесі суб´єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, відбувається взаємний обмін діяльністю, інтересами, почуттями тощо. У спілкуванні людина формується і самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості.    Результатом спілкування є налагодження певних стосунків з іншими людьми. Завдяки цьому здійснюється інтеграція людей, виробляються норми поведінки, взаємодії. Зв´язок людей у процесі спілкування є умовою існування групи як цілісної системи.    Цей процес координує спільні дії людей і задовольняє потребу в психологічному контакті. Потреба у спілкуванні є однією з первинних потреб дитини. Вона розвивається від простих форм (потреба в емоційному контакті) до складніших (співробітництво, інтимно-особисте спілкування тощо).