2. Історія геологічного вивчення

За понад 150-річну історію геологічного вивчення Українських Карпат чітко виділено три періоди, які суттєво відрізняються між собою за масштабами досліджень.

Упродовж першого періоду геолого-палеонтологічні дослідження проводили спорадично і, головне , на не значних площах та окремих ділянках Закарпаття, яке на той час було в складі Австро-Угорської держави. Одним з перших відклади тут описав Ф. Гауер (1854). Вагомий внесок у вивчення цих відкладів також зробили А. Альт (1858), Л. Шайноха (1881),   Ф. Почепни (1885), Г. Запалович (1886), В. Уліг (1900), Г. Веттерс (1905),   К. Папп (1916) та ін.

     Упродовж другого етапу, який тривав з початку ХХ ст. і до його середини, геологічні дослідження тут проводили спеціалісти різних держав, які тимчасово окуповували цей регіон. У Закарпатті такі роботи вели угорські та чехословацькі дослідники, а на північному схилі Українських Карпат – польські. За цей період окремі наукові праці опубліковані В. Скриживаніком, В. Шпачеком, Д. Андрусовим, А. Матейкою (1929 - 1931),  З. Паздро (1934).

       Після ІІ Світової війни спорадичним вивченням юрських відкладів почали займатись геологи Московського геолого-розвідувального інституту та Московського університету (А. Богданов, В. Славін, М. Муратов та ін.). Вони категорично заперечували покривну будову не лише Карпатської гірської споруди, а також Альп, уважаючи, що Карпати мають порівняно примітивну будову, а саме: існує дві антиклінальні зони і між ними синклінальна зона. Таке трактування геологічної будови регіону, його тектоніки, заперечення "цих міфічних насувів" суттєво гальмувало всебічне геологічне вивчення Українських Карпат. Московські геологи грунтуючись на простій антиклінальній будові Карпат. З урахуванням цього трактували загальну геологічну будову регіону, будували палеотектонічні та палеогеографічні реконструкції, прогнозували пошуки та розвідку корисних копалин тощо. Водночас геологічними дослідженнями цього регіону займалася невелика група львівських геологів – Р. Ладиженський, О. Вялов , Я. Кульчицький. Вони принципово по-іншому бачили загальну геологічну будову цієї території. Головним у львівських геологів був поділ Українських Карпат на структурно-фаціальні зони, обмежені значними насувами. Прихильники цього напряму продовжували розвивати ідеї, висловлені на початку ХХ ст. французьким вченим М. Люжоном щодо насувної будови Альп і підхоплені та застосовані щодо Карпат австрійськими геологами       М. Лімановським, В. Улігом та іншими, тобто тих дослідників, які вважали юрські вапняки безкореневими велетенськими олістолітами (у тім числі й Кричевський кар’єр), які внаслідок інтенсивних вертикальних і горизонтальних тектонічних рухів були перевідкладені в молодші відклади. Молодші відклади переважно представлені утвореннями верхньої крейди, або палеогену.      

З 60-х років ХХ ст. з’явилося декілька цікавих праць, що стосувалися палеонтологічного обгрунтування стратифікації та визначення відносного палеонтологічного віку юрських відкладів Пенінської зони і, зокрема, розрізів, розритих у Кричевському кар’єрі. В публікаціях С. Круглова разом з палеонтологами В. Гаврилишиним, Т. Калініченко, Г.Кримгольцем, Є. Мічаговою на підставі вивчення амонітів і белемнітів обгрунтовано наявність у цьому кар’єрі майже всіх стратонів юрської системи.

       В останнє десятиріччя дослідженням території займається велика кількість вчених і дослідників. Одним із них є Гнилко Олег Мирославович який публікує свої статті у геологічних вісниках про терейновий аналіз та еволюцію Карпат, також досить інформативно-змістовно описує загальне районування карпатської гірської споруди.