4.2. Монастирецький покрив

Монастирецький покрив займає внутрішнє положення в Мармароській зоні Скель. Він без перерви простежується від нижньої течії р. Косівська до району с. Стройне . Його складають виключно палеогенові тонкоритмічні строкаті відклади сушманецької та потужні пісковики драгівської світ. Загальна структура покриву моноклінальна, хоч тонко ритмічний еоцен тут дуже інтенсивно дислокований.

Частини Монастирецького покриву ми спостерігали у долинах річки Велика Уголька та потічка Погарський Рункул. У сушманецькій світі ми мали можливість побачити фрагменти двох складок із майже вертикальними шарнірами.

Фото 4.1. Фрагменти замків двох антиклінальних складок

Також у тій же річці ми мали нагоду побачити складчасте залягання порід, яке було диз`юктивно порушено, що супроводжувалось меланом з г линкою тертя. У руслі ріки місцями спостерігаються тектоніти, які представлені брилами розтрісканих пісковиків.

Фото 4.2. Тектоніт представлений розтрісканим пісковиком сушманецької світи.

Загалом можна зробити висновок, що Монастирецький покрив насунений на Вежанський у північно-східному напрямку.

4.3. Вежанський покрив

Вежанський покрив, або Мармароська зона скель –– це своєрідна структурно-фаціальна одиниця виділена лише на території Україниських Карпат. Вона простежується у вигляді смуги завширшки від перших десятків метрів до 1-3 км, а місцями зовсім виклинюється. Простягається від басейну р. Тиси на південному сході до басейну р. Боржави на північному заході.

На півночі Вежанський покрив насунений на зовніші флішеві Карпати, а на південному заході на Мармароську зону насунений Монастирецький покрив. Ця зона має складну геологічну будову, що зумовило різне трактування її генезису.

Вежанський покрив ми бачили на території практики у потічках Камінний, Гребенський, Вежанський і долині річки Велика Уголька. Саме у долині р. Велика Уголька мали можливість побачити тектонізований матрикс олістостроми, який складений із відкладів грязекам`яних потоків і спостерігали дзеркала ковзання. Це дає змогу зробити висновок, що по олістостромі розвивася меланж.

Фото 4.3. Меланж, який розвинувся по олістостромі.

У маршруті №6 в руслі потічка Погарський Рункул спостерігали місцями тек тонізовані глинисті відклади, подекуди вапнисті тонкошаруваті аргіліти з алевролітами метовської світи Аз.пад. 220<80 і Аз.пад.190<40.

Загалом Вежанський покрив є насуненим на Зовнішні флішові Карпати.

5. Геоморфологія

Закарпаття (Тячівського району) — це переважно гірська область, оскільки не менше 4/5 її території займають гори та передгір'я. Лише на південному заході розташована низинна рівнина. Формування рельєфу Тячівського району відбувалося при взаємодії двох протилежних сил: внутрішніх (ендогенних) і зовнішніх (екзогенних). Причому перші з них явно переважали. Сили, зумовлені внутрішніми процесами Землі, створили основні нерівності поверхні області і— морфоструктури, а екзогенні сили, зумовлені дією поверхневих вод, льодовиків, живих організмів тощо, діючи на ці морфоструктури, урізноманітнили їх, утворивши форми рельєфу, які називаються морфо скульптурами .    Морфоструктури Тячівського району надзвичайно різноманітні. Північно-східну гірську частину області складають Мармароська морфоструктура, що входить до складу Зовнішніх флішових Карпат. З південного заходу вони обмежені Пенінською морфоструктурою, яка є перехідною ланкою між Зовнішніми та Внутрішніми Карпатами. Передгір'я та рівнинну територію області займає Закарпатська морфоструктура, що в геоструктурному відношенні відповідає пенінській зоні . Названі морфоструктури здебільшого складної будови, тому їх поділяють на морфоструктури більш низького порядку .   Мармароська морфоструктура включає антиклінально-горстове се-редньогір'я Рахівського масиву (Рахівська морфоструктура) і його північно-західне продовження — зону північних мармароських стрімчаків (Стрімчакова морфоструктура).        Стрімчакова (мармароська) морфоструктура. На захід від Шопурки по системі конседиментаційних розломів кристалічні породи Рахівського масиву занурюються під флішові товщі крейди й палеогену. Вздовж північно-східної межі цієї смуги, що, клиновидно звужуючись, простягається до басейну Боржави, по фронту мармароського насуву поширюється зона стрімчаків — відторженців древніх порід. Стрімчаки виступають серед флішу спорадично, на відносно великій відстані один від одного. До їх складу входять карбонатні та кремнисті породи тріасу та юри, а також кристалічні породи. Стрімчаки занурені у відклади флішу (пісковики) й аргіліти апту (сеноману).       Пенінська (стрімчакова) морфоструктура вузькою (до 5,5 км) переривчастою смугою простежується від Перечина в південно-східному напрямку через всю Закарпатську область. Загальний вигляд морфоструктури визначають різної величини відокремлені один від одного уламки-брили білих, кремових і червоних вапняків. Вапняки мають юрський і неокомовии вік, а вміщуючі їх породи відносять до крейди. Розміри таких брил коливаються звичайно від декількох до десятків метрів . При вивітрюванні та денудації брили вапняків, бронюючи гребені вододілів і вершини окремих піднять , часто виступають у рельєфі у вигляді екзотичних скель. На території полігону практики добре розвинена річкові система.Маршрути проходили по річці Мала Уголька яка має притоки Огортський Рункул і потік Гребенівський, та річка Велика Уголька , потік Камянистий. Мала та Велика Угольки беруть свій початок біля підніжжя вершини Менчул. Вони розділені хребтом, який повільно знижується від вершини до села. Вододільний хребет у свою чергу розбитий великою сіткою місцевих вододілів і має ряд яскраво виражених вершин : Угольска Плеша, Перехрестя і Велика Термокса. Справа внизу по течії долину Малої Угольки обмежує вододільний хребет з вершинами Попова гора, Мала Термокса, Лазова Кичера, Вежа. Долину Великої Угольки зліва обмежує г. Менчул.

Мала Уголька — Права притока Великої Угольки Річка має притоки Огортський Рункул і потік Гребенівський .Довжина річки 21 км, площа басейну 51,1 км². Річка типово гірська, зі швидкою течією і кам'янистим дном. Долина вузька, у верхній та середній течії V-подібна, слабо меандуюча. Річка бере початок на північ від села Мала Уголька, на південно-західних схилах гори Менчул. Тече переважно на південь. Впадає до Великої Угольки при центральній частині села Угля. Над річкою розташовані села: Мала Уголька, Угля. Верхів'я річки розташовані в межах Угольсько - Широколужанського заповідного масиву.

Велика Уголька — Ліва притока Тереблі .Довжина річки 27 км, площа басейну 159 км². Долина V-подібна, завширшки 20—70 м, подекуди до 100—200 м. Річище слабозвивисте, багато порожистих ділянок, є невеликі водоспади. Береги на окремих ділянках укріплені. Бере початок на південних схилах гори Менчул (Полонинський хребет), на північ від села Велика Уголька. Тече переважно на південь , лише в нижній течії робить два повороти майже під прямим кутом — спочатку на захід, потім на південь. Впадає до Тереблі між селами Угля і Теребля.