Розвиток стоматолопї

Стоматологією ми називаємо тепер науку, що вивчає хвороби органів порожнини рота, щелеп і суміжних ділянок обличчя та шиї. Стоматологія розвинулася з одонтології (застаріла назва терапевтичного розділу стоматології) та її попередниці -зуболікування.

Зуболікування було відоме з давніх часів. У найдавніших пам'ятках писемності, наприклад, у славетному папірусі Георга Еберса вже є згадки про лікування зубів.

Лікарі Єгипту за 3700 р. до Р.X. вже займалися зуболікуванням, карієс зубів був відомий китайським лікарям за 3 тис. років до Р.X. Етруски застосовували золото і кераміку в зубній техніці вде у 7 ст. до Р.X.

У працях гіндуського лікаря 8 ст. до Р.X. Сушрути описано 65 захворювань органів ротової порожнини, з них 23 захворювання зубів.

У Єгипті вже у 5 ст. до Р.X. існувала професія зубних лікарів. Значний розвиток зуболікування відмічаємо в епоху грецької та римської культури. Гіппократ (460-377 до Р.X.) описав досить -докладно низку захворювань зубів і слизневої оболонки рота, він знав особливості прорізування зубів, описав остеомієліт (Запалення кісткового мозку), парадентоз 1 сам лікував хвороби зубів та рота. Ще в IV ст. до Р.X.застосовували щипці у\я видалення зубів. Корнель Цельзій (25 р. до Р.X. - 50 р. після Р.X.) у своєму посібнику присвятив окремий розділ захворюванням зубів і порожнини рота; він умів лікувати переломи щелеп. Проблемами лікування зубів цікавилися Гален (129-199), арабські вчені Абул-Казім (936-1013), Авіценна (980-1037).французький лікар Гі де Шольяк (1298-1368) у XIV ст. описав спеціальний інструмент для видалення зубів. Наприкінці XV ст. італійський лікар Джованні д-Арколе (помер 1460 р.) описав пломбування зубів золотою, свинцевою та олов'яною фольгою. Видатний хірург Амбруаз Паре (1510-1590) у своїх творах докладно описав техніку видалення зубів та їх реплантацію, сконструював ряд інструментів для лікування та видалення зубів Засновником наукової стоматології слід вважати П'єра Фушара (1678-1761). У 1728 р. він видав свій знаменитий підручник Те сііігигдіеп сіепіізїе еі Ігаііе сіег сіепіа". Цей підручник більшість істориків медицини вважають першою науковою працею з стоматології.

У XIX ст. появилося вже багато праць з одонтології (Дарсе, Белл, Артур, Ліндерев, Делябард, Морісон, Спунер, Томе, Вітуель, Ведль, Блок та ін.). У XIX ст. засновані були зуболікарські школи в США (1839), Англії (1859), Франції (1881), Росії (1881), Німеччині (1884).-

Зуболікування на Українських землях розпочалося дуже давно. Під час розкопок у Неаполі Скитському, коло сучасного Симферо­поля, в 1830 році було знайдено ряд медичних інструментів, серед них інструмент для лікування зубів. Велике документальне значення для історії української медицини має електронова ваза, яка була знайдена в так званому Кургані Куль-Оба біля м. Керчі. Вона датується IV ст. до Р.Х. На ній зображені сцени бандажування пораненої ноги та лікування зубів. У 15-16 ст. появляються в Україні так звані цирульники, які крім голення, займалися т.зв. "малою хірургією" (пускання крові, лікування ран, виривання та лікування зубів). Крім цирульніків, виривайням та лікуванням зубів займалися також т.зв. "партачі", які не належали до цеху цирульників, знахарі та інші представники народної медицини. В українській частині Польщі зуболікування було поставлене краще ніж у Великій Україні. Крім цирульників та інших "зубоврачева-телів", були там уже особи з медичною освітою, які займалися зуболікуванням.

Першим зубним лікарем, який отримав право лікувати зуби в Росії був французький лікар Франсуа Дюбрель, це було в 1710 р. за Петра 1. У 1810 р. було встановлене законом зубного лікаря, іспити на це звання проводилися при медико-хірургічних академіях або університетах. Підгтовка зубних лікарів та дантистів в Росії до 1881 р. проводилася шляхом учнівства у зубного лікаря або дантиста. (У 1829 р. право займатися зуболікуванням отримали жінки). Примітивна підготовка зубних лікарів не могла задовільняти потреб одонтології. Перше місце серед прихильників спеціальної одонтологічної освіти посів видатний український вчений М.В. Скліфосовський. Під впливом М.В. Скліфосовського та інших учених-медиків у 1881 р. Ф.І. Важинському дозволили відкрити в Петербурзі першу зуболікарську школу.

Першу зуболікарську школу в Україні заснував лікар Т. Тичинський в 1882 році в Одесі. Між викладачами цієї школи були науковці Новоросійського (Одеського) університету та ординатори Одеського) університету та ординатори Одеського міського шпиталю. В перший рік навчання у цій школі вчилося 82 учні. Другу зуболікарську школу в Одесі відкрив лікар 1. Мйрголін. У 1897 р. лікар Л. Бланк заснував зуболікарську школу у Києві, а лікар С. Немировський - у Харкові. У 1900 р. засновано зубо­лікарську школу у Катеринославі (Дніпропетровську). На чолі всіх зуболікарських шкіл, за законом, мусіли стояти доктори медицини. Зрозуміло, що зуболікарські школи не могли забезпечити підготовку високо­кваліфікованих одентологів і нормальний розвиток одентології як науки.

Серед вчених медиків починається рух за наукове опрацювання питань одонтології та за організацію вищої освіти для зубних лікарів. Доктори медицини, з них немало українців, починають шауково опрацьовувати проблеми одонтології. В 1856 р. українсь­кий вчений-медик, професор теоретичної хірургії Петербурзької воєнно-хірургічної академії Н.П. Заболоцький-Десятковський видав першу наукову працю з одентології "О бол^знях рта и сос^днихъ ему частей". Пізніше з'являється низка дисертацій на одонтологічні теми (М. Знаменський, Г. Астахов та ін.).

Воєнною стоматологією цікавилися М.В. Скліфасовський, А. Чаруковський та інші українські вчені. У 1893 р. у Харкові вийшов підручник з одонтології 1. Шеффа та В.Ф. Грубе "Руководство къ лЬченію зубнихъ боязней". В Україні кафедри одонтології були засновані в XX ст. Перша кафедра стоматології у Львівському університеті була заснована лише у 1920 р. (першим професором був А. Цешинський), у Харкові та Одесі перші приватдоцентури з одонтології були засновані під час першої світової війни. У 1919 р. в Києві організовано Державний зуболікарський інститут. У 1921 р. одонтологічні факультети засновано при Харківському та Київському медінститутах, а при Одеському медінституті орга­нізовано кафедру одонтології.

Література:

1. Багдасарян. Очерки истории высшего медицинского образования. Москва, 1959.

2. Белицкая Е.Я. Проблемы социальной гигиены. Ленинград, 1970.

3. Бородулин Ф.Р. История медицины, Москва, 1961.

4. Верхратский С.А. Історія медицини. Київ, 1964.

5. Гендельсман Б.И., Рыжков А.А. Организация дезинфекционного дела в СССР. Москва, 1956.

6. Досягнення охорони здоров'я в УРСР. Збірник праць. Київ, 1958.

7. Жук А.П. Развитие общественной медицинской мысли в России в 60-70 гг. XIX века. Москва, 1963.

8. Заблудовский П. Е. Медицина в России в период капитализма. Развитие гигиены. Вопросы общественной медицины. Москва, 1956.

9. Історія Київського Університету. Київ, 1959.

10. Кавецкий Р.Е. и Балицкий К.П. У истоков отечественной медицины. Київ, 1954.

11. К истории медицины на Украине. Збірник праць. Львів, 1961.

12. Матеріали до історії розвитку охорони здоров'я на Україні. Збірник праць за редакцією К.Ф. Дупленка. Київ, 1957.

13. Очерки истории медицинской науки и здравоохранений на Украине. Збірник праць за редакцією Б.Д. Петрова, В.Д. Братуся та К.Ф. Дупленка. Київ, 1954.

14. Очерки истории высшего медицинского образования и научных школ на Украине. Збірник праць за редакцією В.Д. Братуся та ін. Київ, 1965.

15. Плющ В. Нарис з історії української медичної науки та освіти. Книга І.Мюнхен, 1970.

16. Плющ В. Нарис з історії української медичної науки та освіти. Книга 2. Мюнхен, 1983.

17. Плющ В. Медицина в Україні за часів Т.Г. Шевченка. "Лікарський вісник", ч. 2 (25) за квітень 1962, Нью-Йорк-Чікаго.

18. Осінчук Р. Стан здоров'я населення західних українських земель після приєднання їх до Австрії. "Лікарський Вісник", ч. З за липень 1962. Нью-Йорк-Чікаго.