В галузі внутрішніх хвороб

У 18 ст. вивчення патології та терапії вже посідає перше місце в наукових працях українських вчених медиків. Ці дисцпліни запроваджуються, як основні, в навчальні плани медичних шкіл України. За підрахунками дослідників українські лікарі виконали у 18 ст. біля 400 наукових праць (лікарі росіяни за той час виконали біля 100 праць), з них питанням терапії та інфекційних хворіб було присвячено понад 100 праць. Майже всі історики російської медицини називають нашого українського професора Григорія Базилевича - "первым русским клиническим профе­сором". У Московському університеті наприкінці 18- початку 19 ст. загальну патологію й терапію викладали українці Федір Політ-ковський, Фома Барсук-Моисеев, Єфрем Мухін.

Професорами терапії в Росії у 19 ст. були українці вчені-медики: Йосип Варвинський (1811-1878), професор Московського університету, Йосип Калинський-Гелита (1792-1858) був профе­сором терапії та очних хвороб Петербурзької медико-хірургічної академії та редактором "Военно-Медицинского Журнала", професори терапії Петербурзької медико-хірургічної академії Прохор Чаруківський (1790-1842), Іван Сміловський (1762-1808), Степан Андрієвський (1760-1818) був директором Петербурзької медико-хірургічної академії, Йосип Каменецький (1750-1823) був почесним членом Російської Академії Наук, академіком Петербурзької медико-хірургічної академії, Аркадій Альфонський (1796-1830) був професором, деканом та ректором Московського університету, Яків Саполович (1766-1830) був членом медичної колегії, директором Петербурзького медико-інструментального заводу, Федір Яворський (1780-1828) був головним лікарем петербурзького адміралтейського шпиталю, міським лікарем Петербургу. Всі т українські нчині-медики пули авторами ціііпил праць з різних ділянок медицини, зокрема терапії

В Україні наукова праця в галузі внутрішніх хвороб 19 ст. проводилася на базах Київського, Харківського, Львівського універ­ситетів і частково у великих лікарнях. Першим професором-терапевтом медичного факультету Київського університету був Федір Степанович Цицурин (1814-1895). Найбільшою його працею був один з перших в Україні підручник внутрішніх хвороб: "Вступ-леніе въ курсъ частной патолоПи, семіотики, клиники внутреннихъ болезней". 3 1845 до 1854 професором терапії та деканом медичного факультету Київського університету був Сергій П. Альфер'їв (1816-1884).

З 1867 до 1877 р. професором терапії медичного факультету Київського університету був Василь Тимофійович Покровський (1839-1877), народився у родині священника поблизу м. Калуша. Він був прихильником наочного навчання, надавав великого значення демонстраціям хворих, лабораторним дослідженням і праці біля ліжка хворого. За його пропозицією навчання терапії проводилося з третього курсу. На третьому курсі він пропонував викладати так зване "систематичне вчення про хвороби" та "Мистецтво досліду хворого", на четвертому - наукову клініку зразкову", а на п'ятому курсі вивчати "індивідуальну сторону клініки" у великих шпиталях. Ця система навчання терапії збереглася в основному в Україні і до цього часу. Пропедевтична клініка - 3 курс, факультетська - 4 курс і шпитальна - 5 курс. У 1854-1875 р. професором медфакультету Київського уні­верситету був Юлій Іванович Мацон (1817-1885). Його наукові праці були присвячені вивченню захворювань нирок і печінки, питанням діагностики, досліджував зміни мікроскопічної будови тканин при запаленнях.

Відомим професором Київського університету був Євген Іва­нович Афанасьїв (1838-1897), автор біля 20 наукових праць.

З інших терапевтів медичного факультету Київського універ­ситету слід згадати Ф.І. Пастернацького, 1.В. Чешихіна, В.П.Об­разцова.

У 19 ст. розпочали свою працю два найвидатніші терапевти України Т.Г. Яворський та М.Д. Стражеско, їх обох слід вважати засновниками сучасних терапевтичних шкіл України. Теофіль Гаврилович Яновський (1860-1928) вчив своїх учнів. що лікар мусить бути в першу чиргу уважним, спостережливим. вдумливим, помічати та оцінювати всі найменші прояви хвороби у тої чи іншої людини, мусить до кожного хворого підходити індивідуально. Роль Яновського в українській терапевтичній науці та взагалі терапії в Україні досі не перевершена. Він був вчителем десятків тисяч студентів, тисяч лікарів, з його школи вийшло біля 20 професорів, академік АН УРСР В.М. Іванов, члени АН СРСР В.Х. Василенко, Ф. Примак, 1.В. Базилевич, В.В. Виноградов, В.Н. Яновський. Микола Дмитрович Стражеско (1876-1952) народився в м. Одесі. Написав біля 300 наукових праць, які були присвячені різним питанням клінічної та теоретичної медицини.

У Харківському університеті в 19 ст. не було дуже видатних діячів у галузі внутрішніх хвороб. Більш-менш видатним про­фесором терапії Харківського університету був Б.Г. Лашкевич (1835-1888), який працював над різними питаннями терапії і видав підручник з терапії "Клиническіе лекцій" (Харків 1888).

Цікаві його погляди на роль лікаря та ставлення громадськості до лікарської діяльності. Він визначав, що лікар мусить любити свою професію не через те, що вона приносить йому матеріальні стимули, а тому, що вона є шляхетним ділом служіння людству. У своїй прощальній лекції він сказав "У нашій батьківщині розумова праця оцінюється не високо, лікарю приходиться працювати дуже важко, від нього вимагається дуже багато..., але відмовляють йому в увазі, якою користується навіть поштовий кінь, який законом охоронений від надмірної праці".

На початку 19 ст. деяку наукову працю в галузі терапії проводив викладач медицини медичного класу Києво-Могилянської Академії О.Ф. Масловський, а з середини 19 ст. викладач медицини Київської Духовної Академії П.П. Пелехін (1794-1871), був ук­раїнським патріотом, в темчі часи російської реакції та шовінізму заповів велику суму грошей на підготовку українських медичних кадрів у Західній Україні.

Науково працювали також лікарі провінційних лікарень та працівники лікарських управ, міських та військових лікарень. Овксентій Т. Богаєвський (1848-1930), який працював у Миргороді та Кременчуці, написав 85 наукових праць, отримав у 1911 р. ступінь доктора медицини без захисту дисертації. Наукові розвідки та популярні медичні брошури писали видатні громадські діячі- лікарі Модест Левицький (1866-1932) та Іван Липа (1865-1923)

Євген Озаркевич (1861-1916), відомий український громадський діяч, дійсний член НТШ, засновник та директор "Народної лічниці" у Львові, написав ряд наукових праць з курортології і гігієни. Як бачимо українські терапевти працювали в 19 ст. майже у всіх ділянках внутрішніх хвороб. Багато їх праць увійшло в скарбницю світової медицини.