Акушерство та гінекологія

Акушерство (від фр. ассоисітег - народжувати) - наука, що вивчає фізіологічні та патоологічні процеси, які відбуваються в організмі жінки під час вагітності, пологів, а також у післяпологовий період. Акушерство є однією з найстаріших галузей медицини.

Гінекологія - галузь медицини, що вивчає діяльність жіночих статевих органів у нормальних та патологічних умовах за всіх періодів життя жінки, тісно пов'язана з акушерством. В Україні здавна допомогу при пологах надавали жінки-повитухи, що на практиці навчалися від інших жінок найпростіших народних засобів. Перші поодинокі акушерки в Україні з'явилися вкінці 18- в першій половині 19 ст., тоді працювали перші українці-гінекологи, що діставали освіту в Західній Європі. Основоположником акушерства в Росії (тоді ж і в Україні) був українець Нестор Амбодик-Максимович. До перших українських гінекологів належать Данило Ризенко, Олександр Данилевський. У Львові учбовим закладом для вишколювання акушерів "патронів хірургії", цирульників і аптекарів була медична школа "Колегіюм Медикум", організована за указом австрійської імператриці Марії Терези в 1773 р. Творцем та першим викладачем цієї першої медичної школи був доктор медицини Андрій Крупинський. Від самого початку організації медичної служби в Галичині А. Крупинський, практично став т.зв. протомедиком намісництва, тобто керівником здоровоохо-рони в краю. Львівська медична школа видала 60 дипломів для "патронов хирургії" і цирульників. Хірург, якого випускала школа, знав анатомію, хірургію, акушерство та мав певні знання про різні хвороби, так що міг бути не тільки хірургом і акушером, а й загальним лікарем. Стан пологової, як і загальномедичної допомоги в Західній Україні був незадовільний. За офіційними даними у 1882 р. в Західній Україні на 5 735 733 населення було 813 лікарів, тобто один лікар на 7055 осіб.

У воєводствах Львівському, Тернопільському та Станіславському один лікар припадав на 10-15 тис. населення та обслуговував територію коло 60-140 км^. У 1902 р. було в краю 1389 лікарів і 2099 акушерок. У державних лікарнях працювало 258 лікарів і 6 акушерок. В 1912 р. припадало одне пологове ліжко на 72 тис. населення.

В 1903 році у Львові група лікарів-українців організувала "Народну лічницю". Пізніше там був організований жіночий відділ, яким керував доктор Подолинський. Інтенсивно почало розвива­тися акушерство в Україні лише в другій половині 19 ст., коли при університетах виникли кафедри жіночих хвороб і гінекологічні клініки. Перші акушерські клініки при університетах були відкриті в Києві (1829), у Харкові (1844). Клініки при Київському та Хар­ківському університетах стали центрами акушерської науки в Україні. В клініці Київського університету працювали професори Олександр Матвеїв, М. Толочинок, Т. Пейн, О. Муратов. Олександр Матвеїв з 1844 р. був професором акушерства і гінекології Київського університету, з 1862 р. - деканом медичного факуль­тету, у 1865-71 р. та 1875-78 - ректором університету. Праці Матвеева присвячені вивченню післяпологових захворювань, питанням лікування хронічного вивороту матки тощо. Він був автором двох посібників з акушерства, що набули свого часу популярності. У 1862-87 р.р. професором Харківського універ­ситету був Лазаревич Іван Павлович. У 1869 р. він організував у Харкові Повивальний інститут де готувались акушерки. Праці Лазаревича присвячені методам вимірювання жіночого таза, вивченню еклампсії (пізній токсикоз вагітних, небезпечний для життя матері і плода), удосконаленню акушерсько-гінекологічного інструментарію тощо. Він один з перших висловив думку про те, що пологи є рефлекторними процесами, керованими централь­ною нервовою системою, опрацював питання знечулювання пологів, 1. Лазаревич у 1883 р. був почесним президентом Гінеко­логічної секції на міжнародному медичному конгресі. Після лікві­дації кріпацтва почався розвиток земської медицини. Напрям її розвитку йшов від роз'їзної до стаціонарної медицини через проміжний тип-мішаної, з влаштуванням амбулаторій, збільшенням кількості лікарських дільниць. Відкриття земських акушерських і фельдшерських шкіл сприяло якості підготовки кадрів.

В усіх 70 повітах було 50 земських акушерок та півтораста лікарів. Допомога породіллям надавалася в одиничних випадках. Акушерки жили звичайно в містах і випадки поданої ними допомоги породіллям припадали головним чином на міських жителів. Наприкінці земського часу кількість випадків земської допомоги породіллям зросла більше ніж у 8 разів. (У Харківській губернії - з найбільш розвиненою акушерською діяльністю - у 9,9 відсотка).