Розвиток хірурпї

Хірургічні методи лікування відомі в Україні ще з передісто­ричних часів. Наші предки вміли надавати певну хірургічну допомогу і тваринам, і людині, лікувати рани, вивихи, переломи. Хірургія була у великій пошані у наших предків. З наукового боку питання хірургії українські вчені-медики досить докладно опрацьовували вже у 18 ст. У розділі про розвиток анатомічної науки в Україні у 19 ст. ми вже згадували видатних вчених-медиків українців Іллю Буяльського, Єфрема Мухіна, Павла На-рановича, які прославилися своїми працями з хірургії. Є. Мухін написав і видав у 1806 р. перший в Росії оригінальний підручник з ортопедії "Первые начала костоправной науки" та монографію "Описанія хирургіческихь операцій" (Москва, 1807). Ілля Буяльсь-кий видав перший в Росії оригінальний атлас з оперативної хірургії "Анатомико-хирургическіе таблицы", які були перекладені на ряд іноземних мов. Він був одним з видатніших хірургів свого часу, написав 45 праць з хірургії (про переливання крові, про перев'язку великих судин, про знеболення та ін.)-Ілля Буяльський першим запровадив у практику крохмальну пов'язку і один з перших в Росії увів хлороформний наркоз. Українцями з походженя, що працювали в Росії були Віктор Миколайович Шевчуненко (1872-1952), Микола Нилович Бурденко (1876-1946) та ін.

Микола Іванович Пирогов (1810-1881), росіянин за походжен­ням, був хірургом, який немало зробив для розвитку хірургії в Україні, був учителем багатьох українських хірургів. У 1856 році Пирогова призначили на посаду опікуна (попечителя) Одеського навчального округу, де він порушив питання про відкриття уні­верситету в Одесі, у 1858 році отримав посаду опікуна Київського навчального округу. З 1862 до 1866 року перебував за кордоном на посаді керівника молодих учених для підготовки до професури в чужі країни. З 1866 року М.1. Пирогов жив у своєму улюбленому маєтку "Вишня" біля м. Вінниця. Пирогов був одним з видатніших хірургів 19 ст., добре відомим не лише в Україні, але і за кордоном, видатним педагогом, громадським діячем і вченим. Він працював майже у всіх ділянках сучасної йому хірургіі, але особливо прославився у галузі кістково-пластичних операцій, воєнно-польової хірургії, десмургії (розділ хірургії, що вивчає методи накладання пов'язок). Крім того, М.1. Пирогов залишив низку жосліджень з патологічної анатомії, знеболювання, антисептики, запропонував ряд оригінальних методик, один з перших у світі запропонував експериментальні хірургічні дослідження на тваринах та людських трупах. Його праці "Анналы хирургической клиники", "Полный курс прикладной анатоміи человеческого т^ла" ."Начала общей военно-полевой хирургіи" та інші принесли автору всесвітню славу, і є донині класичними працями.

Одним з найвидатніших хірургів 19 століття був Микола Васильович Скліфосовський (1836-1904), народився в Херсонській губернії. У 1870-71 роках М.В. Скліфосовський був професором хірургії Київського університету, у 1871 році його обрали про­фесором кафедри хірургічної патології Петербурзької медико-хірургічної академії. З 1880-1893 Скліфосовський очолював ка­федру факультетської хірургічної клініки Московського університету і був один час деканом медичного факультету. З 1893 року Скліфосовський - директор Клінічного інституту для вдосконалення лікарів, на цій посаді він працював до 1900 року. Скліфосовський дуже часто приїздив в Україну, оперував хворих у Пол­тав­сь­кій міській лікарні, мав симпатії до українського національного руху.

М.В. Скліфосовський один з перших почав "впроваджувати в оперативну практику асептику і антисептику, був видатним війсь­ково-польовим хірургом, брав участь у чотирьох війнах, опуб­лікував ряд праць про організацію хірургічної допомоги пораненим, вперше зробив кістково-пластичну операцію з розкриттям труб­частої кістки, запропонував метод остеосинтезу за допомогою металевого стержня. Разом він опублікував 85 наукових праць.

Професором Петербурзької медико-хірургічної академії був Павло Петрович Пелехін (1842-1917). Пропагував метод антисептики. Запровадивши його в своїй клініці, досягнувши надзвичайно, як на ті часи, низької смертності (7%) після складних оперативних втручань. Федір Миколайович Яаорський (1780-1828) з 1813 р. був головним лікарем Петербурзького адміралтейського шпиталю, 1821 р. - головним лікарем Кавказьких мінеральних вод, з 1827 року - головним лікарем Петербургу. Він перший в Росії зробив успішну операцію перев'язки підколінної артерії, запропонував апарат для виправлення вивихів плеча, у 1815 році створив у Петербурзі установу для надання допомоги врятованим від утоплення.

Яким Олексійович Чаруківський (1798-1848), у 1834-44 роках керував відділом медичного департаменту Міністерства внутрішніх справ, пізніше був старшим лікарем корпусу у Воронежі. Працював переважно над питаннями воєнно-польової хірургії та народної медицини, один з перших запровадив лікування малярії хініном.

В Україні розвиток хірургії в 19 ст. завдячуємо праці кафедр хірургії Харківського, Київського та Одеського університетів, праці ряду хірургів у деяких лікарнях України.

Павло Михайлович Шумлянський (1750-1824) був обраний у 1805 р. професором хірургії та деканом медичного факультету Харківського університету. Багато зробив для покращення праці Харківського університету, був одним з професорів, які пробували читати лекції українською мовою. Наукові праці Шумлянського були присвячені різним питанням оперативної хірургії (лікування вивихів) та ін. З 1821 до 1833 р. кафедрою хірургії Харківського університету керував Микола Іванович Єллінський (1789-1834), українець. Був видатним хірургом, який користувався великою популярністю серед народу України. Він значно поліпшив викла­дання хірургії в університеті, організував при клініці амбулаторний прийом, перший залучив студентів до практичних занять, значно поширив обсяг хірургічних втручань, написав ряд наукових праць, зокрема, видав перший посібник з десмургії у 2 томах.

З 1843 року професором хірургії Харківського університету був Петро Андрійович Наранович (1805-1858). Його праці були присвячені урології, практичній хірургії, вивченню органів руху людини, запропонував ряд нових хірургічних інструментів, дуже вдало проводив очні операції.

У 1858 році на кафедру хірургії обрано Вильгельма Федоровича Грубе (1827-1898) - естонець за походженням. На кафедрі хірургії працював 40 років. Докорінно перебудував педагогічну роботу кафедри та лікувальну діяльність клініки, значно знизив післяопера ційну смертність, почав застосовувати карболову кислоту ще до пропозиції Д. Лістера. У 80 роках 19 ст. Опублікував ряд робіт, присвячених застосуванню хлороформу та морфію. Він працював над розробкою методик операцій при водянці головного мозку та мозкових грижах, працював над питанням поранених (розробив методику первинної хірургічної обробки вогнестрільних ран).

Видатними вченими професорами кафедри хірургії Харківського університету у другій половині 19 століття були Анатолій Григо­рович Підріз (написав 50 наукових праць) та Микола Петрович Трінклер (опублікував 78 надрукованих праць).

Першим професором хірургії Київського університету був Володимир Опанасович Караваев (1811-1892), народився у м. Вятці. Заслуги В.О. Караваева перед українською медициною значні. Він був одним з організаторів медичного факультету Київського університету. Під його впливом багато сотень лікарів стали хірургами і працювали в Україні не лише по містах, але і по селах. Його учнями були такі відомі хірургі, як М. М. Волкович, К.М. Сапежко, І.Ф. Сабанеев, О.Т. Богаєвський та ін. Він написав одні з перших в Україні посібники з операивної хірургії.

Одним з найталановитіших хірургів 2 половини 19 ст. був Юрій Карлович Шимановський (1829-1868), народився в м. Орлі. У 1861-1968 рока Ю.К. Шимановський посідав кафедру хірургічної анатомії, патології та оперативної хірургії Київського університету. За короткий період своєї діяльності він опублікував понад 60 праць з хірургії, у 1868 році видавав монографію "Операцій на поверхности человеческого тела", в якій виклав основи пластичної хірургії і яка створила йому світову популярність. Він багато працював у галузі хірургічної допомоги пораненим, перший у світі запропонував безпідкладочні гіпсові пов'язки, винайшов багато хірургічних інструментів, які застосовували не лише в хірургічних клініках України, але і в багатьох західноєвропейських країнах. Деякий час у Київському університеті працювали М.В. Скліфосовський та С.П. Коломнін. Талановитим хірургом, основоположником вільної пересадки шкіри в Україні був Олександр Степанович Яценко (1843-1897).

Видатним хірургом України, який почав свою наукову працю в 19 ст. був М.М. Волкович (1858-1928). З 1784 до 1805 року у Львівському університеті діяв медичний факультет. У 1805 році замість медичного факультету створено дворічну медико-хірургічну школу, 1833 р. цю школу реорганізо­вано на трирічну. На другому і третьому курсах цієї школи викладали хірургію. У 1894 р. при Львівському університеті знову засновано медичний факультет. Професором хірургії у Львові з 1897 року був Л. Лідігер. Медичний факультет в Одесі засновано у 1900 р. В Україні у 19 ст. працювала низка талановитих лікарів-хірургів поза хірургічними кафедрами університетів, з них слід відзначити О.Т. Богаєвського, В.Л. Покотила, В.С. Нечипоренка, Б.С. Коз-ловського, А.О. Юцевича, М.П. Коробкіна, Т.І. Вдовиківського та ін.

Однією з найважливіших проблем хірургії долістеровського періоду була боротьба з післяопераційною інфекцією. Найвидат­ніші хірурги того часу впадали у відчай від результатів оперативних втручань. Навіть після нескладних операцій смертність була величезна, а при ампутаціях нижніх кінцівок, особливо стегна, вона досягла 80-90%. Перше повідомлення про спосіб Лістнера (застосування антисептики) в Україні з'явилося в 1868 році. В розвиток асептики і антисептики внесли багато нового українські хірурги П.П. Пелехін, К.М. Сапежко, В.Л. Покотило, М.П. Трінклер та ін.

Другою проблемою хірургії 19 ст. було обезболювання. Українські хірурги першими почали застосовувати наркоз на території Російської імперії. Однією з найважливіших проблем загальної хірургії були операції в черевній порожнині. У 1864 р. професор В.Ф. Грубе в Харкові та професор М.В. Скліфасовський в Одесі зробили оваріотомії з позитивними наслідками. У 1885 р. 1.В. Радзи-мовський опрацював операцію резекції кишки, у 1888 р. О.Т. Богаєвський вперше в Україні зробив успішно резекцію шлунку у провінційній лікарні в Кременчуці.

У 1887 р. Н.Н. Філіпов успішно прооперував кісту підшлункової залози. Операції на жовчних шляхах вперше робив Н.Д. Мо­настирський. Першу експериментальну роботу з легеневої хірургії виконав у 1870 році в Києві О.С. Яценко. І.Ф. Сабанеев перший в Україні у 1894 році зашив рану серця, у 1897 р. А.Г. Підріз зробив першу в Україні та Росії операцію на серці 16-ти річної дівчини. Це була перша в світі успішна спроба видалення стороннього тіла з серця.

Перше переливання крові в Україні зробив С.П. Коломнін у клініці шпитальної хірургії Київського університету в 1872 р.

Засновниками української наукової ортопедії були Єфрем Мухін та Петро Піддубика-Сушевський. Першу ортопедичну лікарню в Україні заснував в Одесі у 1888 році 1.А. Вальтух; дитяча ортопедична лікарня була відкрита у 1896 р. Ю.Ф. Фінком в Харкові. Українські хірурги були піонерами пересадки тканин у Росіській імперії. Першу вільну пересадку шкіри в 1870 р. зробив О.С. Яценко, першу вільну пересадку кістки в Україні зробив у 1881 р. 1.В. Радзимовський.

М.М. Волкович у 1883 р. зробив успішну вільну пластику черепа з приводу кили головного мозку. Нейрохірургія в 19 ст. лише народжувалася. Вже у 60-х роках Ю.К. Шимановський у Києві та В.Ф. Грубе у Харкові почали опрацьовувати методи операцій при водянці головного мозку, мозкових килах та травмах черепа.

Урологічна допомога була відома в Україні з давніх часів. У 18 ст. українські хірурги викладали основи урології в медичних навчальних закладах Російської імперії.

У 19 ст. в Україні широко проводили роздрібнювання та витинання каменів Т.Л. Ванцетті, В.О. Караваев, В.Ф. Грубе, А.Г. Підріз, Т.І. Вдовиківський та ін. Перший самостійний відділ для урологічних хворих на 25 ліжок був заснований у 1863 р. в Одесі за ініціативою Т.І. Вдовиківського.