Виділяють два основних варіанти перебігу гострого гломерулонефриту:

Типовий (циклічних). Характерно Бурхливий початок і значна вираженість клінічних симптомів;

латентні (ациклічних). Стерта форма гломерулонефриту, що характеризується поступовим початком і слабкою вираженістю симптомів. Представляє Значну небезпеку внаслідок пізнього діагностування та тенденції до переходу в хронічний гломерулонефрит.

При сприятливо перебігу гострого гломерулонефриту, своєчасному діагностуванні та початку лікування основні симптоми (бібліотеки, артеріальна гіпертензія) зникають протягом 2-3 тижнів. Повне одужання відмічається через 2-2,5 місяця.

Виділяється наступні варіанти перебігу хронічного гломерулонефриту:

нефротичний (переважають сечові симптоми)

гіпертонічний (відзначається підвищення артеріального тиску, сечовий синдром виражений слабо);

змішаний (поєднання гіпертонічних і нефротичного синдромів)

латентні (досить розповсюджена форма, що характеризується відсутністю набряків і артеріальної гіпертензії при слабо вираженому нефротичному синдромі);

гематуричний (відзначається наявність еритроцитів в сечі, решта симптоми відсутні або слабо виражені).

Для всіх форм гломерулонефриту характерний рецидивуючий перебіг. Клінічні симптоми загострення нагадують або повністю повторюють перший епізод гострого гломерулонефриту. Вірогідність рецидиву збільшується в весняно-осінній період і настає через 1-2 доби після впливу подразника, у ролі якого зазвичай виступає стрептококова інфекція.

Причини гломерулонефриту

Причиною розвитку гломерулонефриту зазвичай є гостра або хронічна стрептококова інфекція (ангіна, пневмонія, тонзиліт, скарлатина, стрептодермія). Захворювання може розвинутися, як наслідок кори, вітряної віспи або ГРВІ. Імовірність виникнення гломерулонефриту збільшується при довгостроково перебування на холоді в умовах підвищеної вологості («окопний» нефрит), оскільки поєднання цих зовнішніх факторів змінює перебіг імунологічних реакцій і викликає порушення кровопостачання нирок.

Існують дані, що свідчать про зв'язок гломерулонефриту із захворюваннями, визиваемими деякими вірусами, Toxoplasma gondii, Neisseria meningitidis, Streptococcus pneumoniae і Staphylococcus aureus.

У переважній більшості випадків гломерулонефрит розвивається через 1-3 тижні після стрептококової інфекції, причому, результати досліджень найчастіше підтверджують, що гломерулонефрит Був викликаний «нефрітогенними» штамами b-гемолітичного стрептококу групи А.

При виникненні у дитячому колективі інфекції, викликаної нефрітогенними штамами стрептокока, симптоми гострого гломерулонефриту відзначаються у 3-15% інфікованих дітей. При проведенні лабораторних досліджень зміни в сечі виявляються у 50% оточуючих хворого дітей і дорослих, що свідчить про торпидном (безсимптомний або малосимптомний) плині гломерулонефриту. Після скарлатини гострий гломерулонефрит розвивається у 3-5% дітей, які отримували лікування в домашніх умовах і у 1% хворих, пролікованих в умовах стаціонару. До розвитку гломерулонефриту може призвести ГРВІ у дитини, Який страждає хронічним тонзилітом або є носієм кожного нефритогенні стрептокока.