Ускладнення гломерулонефриту

Гострий дифузний гломерулонефрит може призводить до розвитку наступних ускладнень:

гостра ниркова недостатність (близько 1% випадків);

гостра серцева недостатність (менше 3% випадків);

прееклампсія або еклампсія (гостра ниркова гіпертензивна енцефалопатія);

внутрішньомозковий крововилив;

минуще порушення зору;

хронічний дифузний гломерулонефрит.

Фактором, що збільшують ймовірність переходу гострого гломерулонефриту в хронічний, є гіпопластична дисплазія нирки, при якій ниркова тканина розвивається із відставання від хронологічних віку дитини.

Для хронічного дифузно гломерулонефриту, що характеризується прогрессирующе перебігом і резистентністю до активної імунодепресивної терапії, результатом стає вторинно-зморщена нирка.

Гломерулонефрит Займає одне з провідних місць середовища захворювань нирок, що призводять до розвитку ниркової недостатності у дітей і ранньої інвалідизації хворих.

Діагностика гломерулонефриту

Постановка діагнозу «гострий гломерулонефрит» проводиться на підставі анамнезу (нещодавно перенесений інфекційне захворювання), клінічних проявів (набряки, артеріальна гіпертензія) та даних лабораторних досліджень.

За результатами аналізів характерні наступні зміни:

мікро-або макрогематурія. При макрогематурії сеча стає чорною, темно-коричневою, або набуває кольору "м'ясних помиїв". При мікрогематурії зміни кольору сечі не спостерігається. У перші дні захворювання в сечі містяться переважно свіжі еритроцити, потім – вищелочние.

помірна (зазвичай в межах 3-6%) альбумінурії протягом 2-3 тижнів;

Зернистий і гіалінові циліндри при мікрогематурії, еритроцитарні – при макрогематурії за результатами мікроскопії сечового осаду;

ніктурія, зниження діурезу при проведенні проби Зимницьким. Схоронність концентраційної здатності нирок підтверджується високою відносною щільністю сечі;

зниження фільтраційної здатності нирок за результатами дослідження кліренсу ендогенного креатиніну;

За результатами загального аналізу крові при гострому гломерулонефриті виявляється лейкоцитоз і підвищення ШОЕ. Біохімічний аналіз крові підтверджує збільшення вмісту сечовини, холестерину і креатиніну, підвищення титру АСГ і АСЛ-О. Характерна гостра азотемія (підвищення вмісту остаточного азоту). Проводиться УЗД нирок та УЗДГ судин нирок. Якщо дані лабораторних досліджень і УЗД сумнівні, для підтвердження діагнозу гломерулонефриту проводиться біопсія нирки і подальше морфологічної дослідження отриманого матеріалу.

Лікування гломерулонефриту

Лікування гострого гломерулонефриту поводится в умовах стаціонару. Призначається дієта № 7, постільний режим. Хворим призначається антибактеріальна терапія (ампіокс, пеніцилін, еритроміцин), проводиться корекція імунітету негормональними (циклофосфамід, імуран) і гормональними (преднізолон) препаратами. У комплекс лікувальних заходів входить протизапальної лікування (вольтарен) і симптоматична терапія, спрямована на зменшення набряків і нормалізації артеріального тиску.

У подальшому рекомендується санаторно-курортне лікування. Після перенесеного гострого гломерулонефриту хворі протягом двох років перебувають під спостереженням нефролога. При лікуванні хронічного гломерулонефриту в період загострення проводиться комплекс заходів, аналогічних терапії гострого гломерулонефриту. Схема лікування в період ремісії визначається, Виходячи з наявності і вираженості симптомів.