4. Організація надання допомоги

Найбільш поширеною формою надання послуг людям з психічними проблемами в Україні є їхнє утримання на довгостроковому лікуванні у великих психіатричних лікарнях, де такі люди можуть знайти притулок, підтримку та мінімальне забезпечення базових потреб. Проте вітчизняній психіатричній службі властиві такі риси:

• орієнтація на стаціонарне обслуговування пацієнтів;

• переважно біологічна орієнтація у субкультурі психіатрів;

• патерналістський стиль спілкування з пацієнтами, їхніми родичами, підлеглими;

• практична відсутність знань у галузі етики й права, а також навичок щодо їхнього використання;

• відсутність комунальної психіатрії й інфраструктури, що забезпечувала б її успішне функціонування;

• відсутність досвіду у продуктивній взаємодії з громадськими організаціями родичів та користувачів психіатричних послуг;

• відсутність соціальних працівників у сфері охорони психічного здоров'я.

Як і в радянські часи, домінантними закладами державної системи соціального обслуговування населення України є спеціалізовані стаціонарні медико-соціальні заклади – психоневрологічні інтернати, призначені для постійного проживання громадян, які потребують стороннього догляду і медичного обслуговування. У цих закладах психологічні та соціальні проблеми особистості з психічним розладом залишаються на другому плані.

Ухвалення Закону України «Про психіатричну допомогу», незважаючи на його початкове неоднозначне сприйняття фахівцями, громадськістю і користувачами психіатричної допомоги, стало визначною подією в Україні. Адже цей документ вперше в історії вітчизняної психіатрії визначив організаційні й правові основи забезпечення психіатричною допомогою громадян, виходячи з пріоритету прав і свобод людини, а також встановив обов'язки державних органів щодо захисту законних інтересів та створення належних умов для надання необхідної психіатричної і соціально-правової допомоги людям з психічними розладами. Закон також гарантує встановлення квот робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях для працевлаштування інвалідів унаслідок психічного розладу. Крім того, для забезпечення соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають:

• організовувати за спеціальними програмами безоплатне загальноосвітнє та професійно-технічне навчання;

• створювати лікувально-виробничі підприємства, цехи, дільниці тощо з полегшеними умовами праці для здійснення трудової реабілітації, оволодіння новими професіями та працевлаштування;

• організовувати гуртожитки та інші місця проживання;

• поліпшувати їхні житлові умови.

Серед важливих державних гарантій, згідно зі ст. 5, Законом передбачено фінансування психіатричної допомоги в обсязі гарантованого рівня та належної якості; поліпшення матеріальних і житлових умов психічно хворих; створення мережі психіатричних закладів для організації надання психіатричної допомоги гарантованого рівня; реалізацію відповідних програм у галузі психічного здоров'я.

Реалізація цього законодавства потребує впровадження відповідних програм на місцях. Так, у 2003 році в Києві прийнято Концепцію комплексного удосконалення психіатричної допомоги й охорони психічного здоров'я населення м. Києва. Основні напрями цієї концепції передбачають, зокрема, забезпечення доступності психіатричної допомоги шляхом децентралізації психіатричних закладів та тісної взаємодії медичних і соціальних районних служб.

Надання психіатричної допомоги за місцем проживання передбачає активізацію діяльності мережі локальних служб, що охоплює широке коло проблем забезпечення базових потреб людини (харчування, житло, медичне обслуговування, трудову зайнятість та дозвілля). Задля такої цілі передбачають створення підрозділів амбулаторного обслуговування пацієнтів медико-реабілітаційного напряму для навчання їх навичкам самообслуговування й інтеграції у спільноту. Це – центри медико-соціальної реабілітації у структурі охорони здоров'я та соціального захисту населення. Необхідними є забезпечення житлом із дотаціями на оплату, надання послуг по веденню домашнього господарства, створення служб професійної реабілітації для відновлення працездатності.

Концепція виходить із потреби створення правового поля для керівників закладів та служб, котрі займаються наданням психіатричної допомоги, охороною психічного здоров'я, реабілітацією та соціальним захистом людей із психічними захворюваннями, для розвитку діяльності своїх закладів, укомплектування їх спеціалістами у сфері психіатрії, психології, соціальної роботи, а також відповідного фінансування і матеріально-технічного забезпечення.

Подібна програма розроблена й лікарями-психіатрами у Донецьку, її мета – проведення системи заходів, спрямованих на зміц­нення стану психічного здоров'я населення Донецької області, запобігання виникненню та розповсюдженню психічних розладів, поліпшення якості діагностики, лікування психічних розладів, а також впровадження заходів медико-соціальної реабілітації осіб, які мають вади психічного здоров'я, та надання цим особам соціально-правової допомоги. Вона, зокрема, передбачає:

- встановлення обов'язкових квот робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях для працевлаштування інвалідів унаслідок психічного розладу в установленому законом порядку;

• створення лікувально-виробничних підприємств, цехів, дільниць тощо з поліпшеними умовами праці для здійснення трудової реабілітації, оволодіння новими професіями та працевлаштування осіб, які страждають на психічні розлади;

• розроблення та впровадження спільних форм роботи з територіальними центрами соціальної допомоги, громадськими організаціями, волонтерами для здійснення широкого кола завдань: від медичного обслуговування до різноманітних форм підтримки хворих вдома, у тому числі вирішення забезпечення їхніх основних потреб (харчування, житло, медичне обслуговування, доцільна діяльність та дозвілля, підтримка взаємовідносин із соціальним оточенням);

• організацію центрів соціально-медичної реабілітації соціально дезадаптованих дітей та підлітків, в т.ч. дітей у притулках.

За кордоном за останні півстоліття форми надання допомоги у сфері психічного здоров'я змінились від скерування у спеціальні заклади до надання хворим допомоги у громаді. Така зміна ґрунтується як на необхідності дотримання прав людей із психічними розладами, так і на застосуванні сучасних заходів та методів.

У розвинутих країнах все більша кількість людей із психічними захворюваннями взагалі обходиться без перебування у лікарні та отримує всю необхідну допомогу за місцем проживання. Постійно апробуються нові організаційні структури й інноваційні підходи до надання таким хворим спеціалізованої допомоги. Більшість наявних у світі сучасних програм допомоги людям, які страждають на психічні захворювання, заснована на принципах позалікарняної підтримки. Система позалікарняної підтримки – це скоординована мережа спеціалістів, служб та закладів регіонального рівня, до якої входять також і громадські організації користувачів психіатричних служб. Основний принцип такої системи полягає у збалансованому поєднанні психіатричної допомоги та соціальної підтримки.

Хоча лікувальні заходи є важливою складовою лікування, фармакологічна терапія дає змогу досягти лише часткового вирішення проблеми. Все більше визнають необхідність лікування не лише самого захворювання, але й порушення життєдіяльності хворого.

Соціальні працівники працюють в психіатричних лікарнях, службах, приватних клініках, резидентних центрах, центрах психічного здоров'я, адже психічні розлади і захворювання мають біопсихосоціальну природу і потребують комплексного підходу. Спеціалісти соціальної роботи запобігають можливостям протиправного використання людей з проблемами психічного здоров'я, беруть участь в процесі реабілітації хворих, власне організовують допомогу на основі грома­ди, працюють з хворими для них, а не над ними.

За кордоном створено багато закладів громадської психіатрії: центри зустрічей, кризові центри, групи за інтересами, творчі групи і майстерні. Питання проживання осіб з хронічним перебігом психічного захворювання, які не потребують активного лікування, вирішується завдяки розгалуженій мережі резидентних установ: будинків на півдорозі (медико-соціальних закладів тимчасового проживання, де людина проходить соціальну реабілітацію після посиленого медичного лікування у стаціонарному закладі й готується до повернення у своє помешкання), будинків групового проживання, спеціалізованих гуртожитків, будинків сестринського догляду, проектів проживання з підтримкою (така модель передбачає, що клієнти постійно самостійно мешкають в окремих квартирах у житлових будівлях, по можливості виконують звичайні соціальні ролі, користуючись допомогою спеціалістів у разі необхідності). У цих резидентних установах здійснюють різнопланові реабілітаційні заходи, спрямовані на максимізацію рівня функціонування клієнтів, відновлення навичок самообслуговування та соціальних умінь. Основну роль в цих закладах відіграє соціальна реабілітація, тут проводять тренінги, індивідуальні консультації, які допомагають навчитися вести господарство, користуватися грошима, транспортом, телефоном, планувати вільний час тощо.

Однією із форм громадської психіатрії є Клубні будинки, або будинки-фонтани, започатковані в США в 1950-ті роки. Члени цих будинків-фонтанів спільно вирішують питання повсякденного життя: стосовно житла, медичного обслуговування, пільг, адвокатського захисту соціальних та інших прав своїх членів. Модель клубного будинку спрямована на знищення бар'єрів суспільного упередження, залежності, ізоляції, які не дають змоги хворим громадянам брати участь в житті суспільства. Важливо, що між членами і персоналом будинку встановлюються рівноправні стосунки – вони колеги, а не пацієнти і лікарі. Спільно вирішують питання, пов'язані з діяльністю будинку, завдяки чому користувачі отримують або відновлюють втрачене почуття власної значущості, соціальні навички, відчувають підтримку персоналу.