3. Методи і технології соціальної роботи

Вибір практичних методів роботи з дітьми-сиротами залежить від:

1. віку дітей;

1. форми виховання дітей (колективної, групової, індивідуальної), що здійснюються в межах: інституційних закладів (будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати тощо); дитячих будинків сімейного типу; прийомних сімей; сімей опікунів та усиновителів;

2. осіб та організацій, які працюють з цією групою дітей.

Методи роботи із запобігання дитячій бездоглядності та інституціоналізації дітей спираються на ідею надання допомоги за місцем проживання як дітям, так і їхнім батькам. Серед цих методів можна відзначити такі, як:

• планування родини – статеве виховання, роз'яснювальна та просвітницька робота серед молоді щодо запобігання небажаній вагітності;

• запобігання відмові та розміщенню дітей у державних закладах – підтримка та підготовка молодих батьків, матеріальна підтримка батьків, кампанії щодо боротьби зі зловживанням алкоголем, просвітництво, спрямоване на прийняття дітей з особливими потребами та надання послуг дітям з фізичними та психічними проблемами;

• реінтеграція кровної/біологічної родини – надання послуг щодо возз'єднання та реабілітації сім'ї.

Важливим напрямом соціальної роботи з дітьми, які залишилися без піклування батьків, є участь соціальних працівників у підтриманні сімейних форм опіки, зокрема, залучення потенційних прийомних батьків, їхня підготовка та навчання, допомога в оформленні документів, соціальний супровід прийомних сімей, а також дитячих будинків сімейного типу. Такий супровід може включати: методичну підтримку у вихованні дітей, психологічну підтримку прийомних батьків та батьків-вихователів, сприяння у створенні груп взаємодопомоги таких батьків, у деяких випадках – забезпечення юридичного консультування, організацію задоволення побутових потреб тощо.

Соціальні працівники мають також підготувати дитину до переходу в нову родину, спостерігати за її адаптацією до нової родини, у крайньому разі – порушувати питання про вилучення дитини з такої родини, де вона зазнає насильства або недбалого ставлення, перебуває у постійному конфлікті з прийомними батьками.

Оскільки в нашій країні значна частка таких дітей потрапляє до державних закладів опіки, виділимо низку методів роботи з вихованцями інтернатих закладів. Так, у роботі з дітьми молодшого шкільного віку, які залишилися без піклування, одним із важливих методів роботи є ігрова терапія, тобто вільна чи керована гра, яка має терапевтичний вплив на дитину, оскільки:

• гра є природними умовами для самовираження дитини;

• те, що дитина програє, символізує її емоції і страхи;

• несвідомо дитина виражає емоціями у грі те, що згодом може усвідомити, вона краще розуміє свої емоції і справляється з ними;

• гра допомагає будувати добрі стосунки між дитиною та дорослим;

• гра допомагає фахівцю більше дізнатися про історію життя дитини. Ще одним важливим методом роботи є казкотерапія, під час якої дітям пропонують вигадати за зіграти власну казку, що активізує уяву дітей, допомагає виявляти думки та почуття.

Арт-терапія як метод передбачає здійснення корекційного впливу на дитину шляхом використання мистецтва як символічної діяльності. Робота за моделлю «Старший брат/старша сестра» – індивідуальна робота з вихованцями інтернатних закладів, спрямована передусім на реалізацію індивідуальних потреб конкретної дитини у спілкуванні зі старшим товаришем. За моделлю пропонують такі завдання, як сприяння розвитку пізнавальної активності, поліпшення комунікативних навичок дитини та навичок поведінки у громадських місцях, ознайомлення з роботою різних закладів, підтримка творчих нахилів дитини. Можливі форми роботи у рамках цієї моделі: прогулянка, читання та обговорення літератури, відвідання закладу: театру, музею, кінотеатру, кафе, магазину, пошти; ігрова діяльність, заняття з рукоділля, бесіда (наприклад, правила етикету за столом, як вибрати подарунок, правила особистої гігієни, як звернутися на вулиці за інформацією, як організувати святкування свого дня народження). Для реалізації цієї моделі добре залучити волонтерів, проте така робота потребує від виконавця значних часових та емоційних затрат, тому необхідно чітко визначати мету та завдання застосування моделі, цінності, якими має керуватися особа, що займається такою роботою, а також регулярно надавати їй інформаційну та супервізійну підтримку.

Індивідуальна підтримка залежить від того, де перебуває дитина-сирота. Вона ґрунтується на оцінюванні соціальним працівником або командою фахівців потреб конкретної дитини, полягає у наданні підтримки та від стеженні змін.

Ще одна форма роботи – «дозвілля вихідного дня» – передбачає формування уявлень дітей про пізнавальні об'єкти, які існують за межами інтернату, шляхом організації тематичних прогулянок, екскурсій, розваг. Цю діяльність можна здійснювати силами залучених волонтерів під керівництвом соціальних працівників.

Серед інших форм роботи можна назвати: телефон довіри, оформлення дитини до прийомної сім'ї, оформлення до дитячого будинку сімейного типу.

Моделі роботи з дітьми-сиротами старшого шкільного віку, передусім тими, що перебувають у державних закладах: консультування; тренінгова робота; практичні заняття з вирішення побутових проблем, ведення домашнього господарства; профорієнтаційні заняття; оформлення у прийомні сім'ї тимчасового перебування; індивідуальний соціальний супровід; представництво інтересів; телефон довіри; клуб взаємодопомоги.

Зупинимося докладніше на таких формах роботи, як тренінг та соціальний супровід.

Тренінгова робота має на меті поліпшити практичні навички, пов'язані з життям старшокласників за межами інтернату. Вона може включати такі етапи:

• інформаційно-мотиваційну зустріч зі старшокласниками та відповідальними працівниками (ознайомлення з програмою, заохочення, формування групи);

• первинне попереднє оцінювання потреб у набутті знань та навичок, визначення рівня компетентності (анкетування);

• первинне індивідуальне інформаційно-мотиваційне консультування (надання інформації про форми роботи, з'ясування психологічного стану, зокрема, можливих переживань щодо участі у тренінгах, визначення соціальних проблем, пов'язаних з тематикою тренінгів, з'ясування побажань щодо тренінгів;

• тренінгові заняття;

• повторне індивідуальне консультування (обговорення проблем, які виникають під час тренінгів, та власних здобутків);

• кінцеве оцінювання впливу програми на підвищення рівня компетентності старшокласників (фокус-група, опитування старшокласників та працівників школи-інтернату).

По завершенні програми варто забезпечити старшокласників інформаційними посібниками, які містять витяги з тренінгових занять, та проінформувати їх про можливості отриманні підтримки після вибуття з інтернатного закладу.

За Законом України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (2001) соціальний супровід – це «робота, спрямована на здійснення соціальної опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених категорій дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їхнього соціального статусу». Соціальні працівники, вдаючись до такої форми роботи з дітьми, які перебувають під державною опікою, можуть бути залучені до:

• створення інформаційного банку даних про фактичні і потенційні можливості різноманітних державних та недержавних установ, соціальних служб; визначення потреб випускника інтернату і надання йому допомоги в пошуку необхідних сервісних служб; забезпечення контактів випускника з різними підрозділами системи надання соціальних послуг;

• складання плану посередницьких послуг; створення та підтримки зв'язків між випускником та системою соціальних послуг; контролю якості і своєчасності надання послуг випускнику;

• посередництва від імені клієнта чи групи під час відстоювання їхніх прав на одержання послуг, ресурсів, допомоги у відповідних державних або інших установах.

Однак слід зауважити, що модель індивідуального супроводу є для України порівняно новою. У кращому разі функції представлення та захисту інтересів вихованців інтернатних закладів виконують працівники цих закладів. Тоді як цим могли б займатися й недержавні організації, що діють у місцевій громаді.

Важливим напрямом соціальної роботи є підтримка потенційних усиновителів, прийомних батьків, батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу (як альтернативних інтернатному утриманню форм опіки над дитиною). Соціальні працівники можуть проводити тренінги для охочих взяти дитину на постійне чи тимчасове проживання, надавати психологічну допомогу цим родинам у процесі адаптації до нових ролей. Важливою часто є й матеріальна підтримка таких сімей, яку можуть надавати як державні, так і недержавні заклади.

Що стосується методів роботи з дітьми вулиці (безпритульними дітьми), то вони залежать від того, який підхід застосовують: авторитарний, що передбачає негайне й примусове вилучення дітей із вулиці, чи ліберальний, у рамках якого можливе надання широкого спектра різних видів допомоги безпосередньо в умовах вулиці, як-от:

• забезпечення регулярним гарячим харчуванням, організація роботи виїзних кухонь;

• створення банків одягу і взуття, забезпечення дітей-бродяг необхідним одягом;

• надання місця для ночівлі;

• надання медичної допомоги стаціонарними та мобільними (виїзними) амбулаторіями;

• організація ігор та екскурсій;

• проведення виховних бесід, спрямованих на підвищення мотивації до соціально прийнятної поведінки;

• надання моральної та психологічної допомоги;

• проведення просвітницької роботи, зокрема, інформування щодо ризику різних захворювань та засобів їхньої профілактики, щодо прав дитини та організацій, які можуть надати допомогу дитині;

- створення кризових та реабілітаційних центрів, центрів денного перебування, де дитина могла б харчуватися, отримувати медичну допомогу, навчатися тощо.

Робота з дітьми, чиї батьки виїхали за кордон, може спрямовуватись на відстеження умов, в яких опинилася дитина після відходу батьків (або одного з батьків), з метою запобігання жорстокого ставлення до дитини, надання психологічної допомоги дитині, створення центрів тимчасового цілодобового перебування, надання юридичних консультацій тощо.

Усі запропоновані моделі фахівці мають поєднувати задля досягнення визначеної мети та виконувати на основі мультидисциплінарного підходу.