3.10.3. Методи і технології соціальної роботи

Подолання бездомності спирається на застосування первинного, вторинного та третинного втручання.

Первинне втручання передбачає заходи, що спрямовані на попередження виникнення певної події чи поведінки, які виникають уперше, тобто йдеться про те, щоб запобігти виникненню бездомності ще до того, як вона може виникнути. Багато чинників можуть спричиняти ризик бездомності, але коли мова йде про прийняття рішення, на які саме групи потрібно спрямовувати зусилля для профілактичної діяльності, то до уваги насамперед беруть такі чинники, як втрата доходів чи ризик їхньої втрати, звільнення з інституційних закладів чи вихід із соціальних програм, сімейне насильство, проблеми з психічним здоров'ям та залежність від психоактивних речовин.

Профілактика бездомності включає діяльність і втручання, які

спрямовані на:

• скорочення тимчасового і термінового проживання у спеціалізованих закладах на користь допомоги та створення умов для стабільного проживання, насамперед для молоді, сімей з дітьми та одиноких людей;

• скорочення випадків повторювальної чи хронічної бездомності;

• скорочення рівня бездомності серед груп ризику та вразливих груп населення.

Також важливим чинником результативної профілактики є інформування населення та підвищення його обізнаності щодо питань, пов'язаних з володінням і наймом житла, набуття громадянами навичок реалізації та захисту своїх прав на житло.

Стратегії запобігання можуть включати різні методи, до яких вдається уряд та місцева влада, і передбачати, наприклад, одноразову чи короткотермінову фінансову допомогу для сплати квартирної плати, юридичну допомогу чи можливості для участі в програмі надання тимчасового чи соціального житла. Вони також включають більш систематичні стратегії, які спрямовані на створення відповідних послуг, що допомагали б людям, які проживають в таких інституційних закладах, як тюрми чи лікувальні заклади, не потрапляти на вулицю чи до системи притулків, а також запобігали б виникненню бездомності у випадках сімейних криз та домашнього насильства.

Профілактика вимагає розуміння причин бездомності, серед них і впливу бездомності на фізичне та психічне здоров'я осіб, на такі сфери, як навчання дітей, батьки, яких живуть у притулках, стосунки людей, що перебувають у притулках, тощо. А це означає, що є потреба в зростанні усвідомлення і розумінні причин та ризиків бездомності саме в конкретному контексті життя громади, оскільки очевидно, що вони по-різному виявляються, наприклад, у великих містах західного та східного регіонів України, в столиці та невеликих містах.

Зусилля вторинного втручання зосереджуються на ранньому втручанні відразу ж після того, як визначено ризики, але ще до того, як тяжкі проблеми виникли. У випадку бездомності вторинне втручання спрямоване на тих, хто щойно став бездомним. Втручання полягає в тому, щоб зробити період перебування в стані бездомності якомога коротшим та забезпечити умови для запобігання повторного стану бездомності. Мета цієї роботи – допомогти людям, які вперше в своє­му житті стали бездомними, та запобігти тому, щоб стан бездомності став епізодичним чи хронічним і тривав роками.

Третинне втручання спрямоване на зміну ситуації в якій люди вже переживають стан бездомності. Втручання може допомогти припинити хронічну бездомність, іншими словами, запобігти продовженню бездомності.

Особливістю соціальної роботи з бездомними в багатьох західних країнах є широке застосування практики вуличної соціальної роботи, завданням якої є інформування про можливі послуги, ресурси та підтримку саме в місцях проживання чи розташування бездомних.

Вуличні соціальні працівники в певний визначений час упродовж двох-трьох годин перебувають у місцях скупченості бездомних людей, з'ясовують їхні потреби, надають інформацію та консультації. Для цього працівники повинні бути відповідно підготовленими й мати навички самозахисту, спілкування, дотримуватися санітарно-гігієнічних вимог тощо, а також мати можливість регулярно проходити медичний огляд. їхня робота передбачає наявність тісних контактів і співробітництво з працівниками міліції, які можуть надавати інформацію про місця розташування бездомних, про людей, які перебувають у ситуаціях ризику втратити житло (наприклад, жінки, що зазнають насильства), скеровувати бездомних до відповідної соціальної служби тощо.

Також соціальні працівники можуть сприяти працевлаштуванню бездомних, зокрема, надавати інформацію про тимчасові роботи для бездомних.

Для соціальних працівників, які намагаються організувати послуги для бездомних, важливим є не стільки задоволення їхніх потреб шляхом розвитку різноманітних послуг у межах самої агенції чи громадської організації, скільки налагодження стосунків з іншими вже наявними організаціями та використання їхніх ресурсів для підтримки своїх клієнтів. Створити додаткові можливості для допомоги бездомним може й робота в громаді. Так, наприклад, значна частина ресурсів, що є в розпорядженні Одеського благодійного фонду «Дорога додому», надана самими одеситами, які приносять до фонду для бездомних речі, одяг, книги тощо.

Отже, щоб домогтися інтеграції чи включення людини в сучасне суспільство, потрібно більше, ніж забезпечення даху над головою та їжі: знання, доступ до засобів комунікацій, бюрократичні навички, здатність долати невизначеність, брати участь на ринку праці тощо.

Тому соціальна робота з бездомними має передбачати не лише надання притулку, а й розв'язання комплексу проблем: фінансових, соціальних та особистісних, медичних, і працевлаштування та навчання.