Місце коректури у редакційно-видавничому процесі журнального видання

Проходження усіх етапів коректури у пришвидшеному темпі.

З нашої схеми можна виснувати, що для руху коректур у журнальному виданні властиві усі класичні етапи. Справді, здебільшого через руки журнального коректора проходять коректурні відбитки всіх, без винятку, видів.

І це спонукає проводити закономірну паралель між жур­нальною та книжковою коректурами. Однак кількість читань у зверстаних шпальтах не дозволяє цілком їх ототожнювати: при випуску книжкового видання версток буває мінімум дві, а при випуску журналу – максимум дві. Ще одна суттєва відмінність – терміни здійснення коректури: у журналі вони, як ми вже зауважили, стисліші.

Виконання повної коректури.

Журнальний коректор, як правило, виконує повну корек­туру, виправляючи і правописні помилки, і порушення технічних правил складання та верстання, причому робить це з оглядом на стиль видання, адже він знає, як саме у шрифтовому плані зазвичай оформлюють рубрики, які слова (жар­гонізми, діалектизми тощо) активно вживають, і нарешті, що вкрай важливо пам’ятати, – за яким правописом працює жур­нал. Бо нині декотрі журнали, приміром, «Критика», «Книжнику», послуговуються скрипниківським правописом щодо методики журнальної коректури. Серед типів ко­ректорського читання в ній виразно домінує вичитування. Зчитування способом підчитування та кілька разів повто­рювані у ході редакційно-видавничого процесу звіряння в журнальній коректурі не застосовуються: звіряння прово­дять здебільшого один раз – після першої або другої верстки у підписному комплекті коректури.

Застосування різних технік коректури.

Як відомо, книжкова коректура виконується за допомогою традиційних коректурних знаків, а газетна – на т. зв. «віжках». У журнальній коректурі ці дві техніки використову­ються однаково активно. Адже журнальні сторінки верста­ють на дві та більше колонок, що призводить до використан­ня «віжок». Якщо ж коректор перше читання проводить у технічному складанні, то, зрозуміло, вдається також до тра­диційної техніки коректури – з використанням знаків.

Читання шрифтів.

Розглядаючи коректуру книжкового видання, ми акценту­вали увагу на складанні списку «Помічених друкарських по­милок», що складають при читанні сигнальних примірників. У журнальній коректурі є аналог цього етапу – читання пруфів.

Пруфи – пробні журнальні аркуші, які виготовляє дру­карня на замовлення редакції. Це, по суті, напівфабрикат майбутнього готового видання – нерозрізані і нескріплені аркушевідбитки, що містять абсолютно всі текстові й ілюст­ративні компоненти. Ось їх і переглядає востаннє перед друком журнальний коректор.

Якщо у числі пройде-таки помилка (чи помилки), то спи­сок друкарських помилок не подають – у сучасних журналах така традиція фактично відмерла. Проте за суттєві помилки (фактичні, а не правописні!) у наступному числі редакція пе­репрошує читача і доводить до його відома правильний варіант написання. До речі, у цьому журнальна коректура цілком уподібнюється до газетної.

Оскільки газета злободенною залишається значно корот­ший проміжок часу, порівняно з книгою, то, зрозуміло, ко­ректурі в газетній редакції приділяється менше уваги, ніж у книжковому видавництві. У минулому газетна коректура навіть не поділялася на друкарську та видавничу, а такий поділ був загальноприйнятим у тодішній книжковій корек­турі. Газетний коректор і нині має обмежений час на читання, тому на нього покладається більша відповідальність, на­дається більша самостійність у виконанні виправлень, ширші повноваження. Простежимо етапність випуску газетного чис­ла та позначимо (виділимо курсивом) ті етапи, на яких пра­цює коректорат.