Чим би ви пояснили той факт, що представники давньоіндійської філософії акцентували увагу не на окремій особі й не торкались проблем удосконалення

соціальної сфери?

Індійські мислителі дуже мало уваги приділяли державі, праву, соціальній проблематиці. Провідне місце відводили етичним вченням. В їх етичних вченнях домінує дві думки: життя - це страждання, а подолання страждань можливе через стечу від світу. Ці мотиви ймовірно породжені незначною цінністю життя окремої особи в східних деспотах. Вони своєрідно відобразили соціальний стан індійських мислителів.

В Індії, на відміну від Китаю, де конфуціанці були придворними філософами. Мислителі були аскетами, жили осторонь важливих соціальних подій. Цим зумовлена і відсутність ідей що до

раціональної перебудови суспільства, занурення у себе. Розум не застосовано до вдосконалення соціальної сфери, йому залишалося лише регулювати психічні процеси.

Білет № 10

Критерії буття В Історії філософії. Вчення про буття - онтологія. Людська життєдіяльність спирається на прості та зрозумілі передумови, які ми приймаємо без сумнівів та роздумів. Найперша і найуніверсальніша з них - власне переконання людини з тому, що світ є - тут і тепер. Люди таким самим природнім чином розраховують і не те, що за всіх змін у природі, суспільстві і світі цей світ збережеться, як відносно стабільне ціле. Перший аспект філософської проблеми буття - ланцюжок думок про буття, відповіді на певні питання, кожне з яких побуджує постання наступного: чи існує світ? Де існує? (тут і скрізь) скільки існує? (тепер і завжди). Світ є, був і буде, він неперехідний. Конкретні ж речі_; стани людини - перехідні. Але матерія нікуди не зникає, Переходить в іншу форму. Другий аспект в філософській проблемі буття - природа, людина, думки, ідеї, суспільство існують в рівності. Вони рівні за формами існування, утворюючи цілісну єдність нескінченного, неперехідного світу. Існування всього, що є, було і буде в світі — передумова його єдності. Щоб світ був єдиним, він має існувати. Третій аспект пов'язаний з тим, що світ в цілому і все, що в ньому існує є дійсність, що має свою внутрішню логіку існування та розвитку.

Переносячи свої підходи до речей на буття, язик сам « ламається, чинить опір ». У філософських роздумах про буття ми абстрагуємося від окремих предметів, їх ознак, станів, характеристик. Ми повинні вийти на найвищій з можливих рівні в абстракції. Результат цих пошуків та абстрагувань філософія описує за допомогою категорії буття.

Назвіть основні особливості давньоіндійської філософії.

Філософська школа за вченням існуюче обіймають: субстанція, якість, дія, загальне, особливе, притаманне заперечення або почуття.

Вирішуючи вічну філософську проблему - смисл людського життя. « Чарвана локоята » вбачає сенс людського існування в щасті. А щастя розуміє як камеладу, що має добуватись через діяльність людини, людина сама має створи щастя.

На закінчення викладу стародавньої індійської філософії нагадуємо її основні особливості:

1. Формування на базі міфологічно -релігійного світогляду.

2. Своєрідність ставлення до вед.

3. Споглядальний характер і слабкий зв'язок із наукою.

4. Змалювання духу як безликого і бездільного явища.

5. Народження логіки.

6. Побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя.

Однак, головною особливістю визначаємо те, що у філософії стародавньої Індії сформульовано ідею активної діяльності, сутності, під якою розуміється єдність душі і тіла, в духовному і тілесному, свідомості і матерії.

Що таке медицина?

МЕДИЦИНА - галузь наукової і практичної діяльності, основною задачею якої є пізнання процесів, що відбуваються в організмі здорової і хворої людини, з метою збереження і зміцнення його "здоров'я" а також розробки методів розпізнавання, попередження і лікування хвороб. Медицина займає особливе місце в науковій і практичній діяльності людства. Кожна людина зацікавлена в зміцненні і збереженні свого здоров'я, а у разі хвороби - в ефективному лікуванні. 1 хоча за свою багатовікову історію М. досягла значних успіхів і сучасні засоби діагностики, профілактики і лікування дозволяють врятовувати життя і виліковувати від раніше невиліковних хвороб багато кого, можливості медицини ще далекі від виконання її кінцевої мети. Люди ще не доживають до природної смерті, продовжують страждати від тяжких недуг і їх наслідків, передчасної старості, а природний (і навіть відносно близький до нього) термін життя вважається довгожительством. Хвороби і передчасна смерть нерідко вражають людей квітучого віку, володіючих знаннями, досвідом, трудовими навиками, приносять непоправне нещастя рідним і близьким, а також значний збиток виробничому і інтелектуальному потенціалу суспільства. Цей збиток звичайно відносять на рахунок М., її обмежених можливостей і недостатніх знань, хоча збереження здоров'я багато в чому залежить від самого людини, оскільки серед чинників, що породжують хвороби, провідне місце займає неправильний спосіб життя, недотримання елементарних норм особистої гігієни, нераціональне живлення і т.п. Розумне відношення кожного до свого здоров'я - найнадійніша гарантія його збереження, з якою не можуть конкурувати навіть найефективніші методи лікування.

Білет № 11

Історичні типи світобачення: міфологія, релігія, філософія. Історично першою формою суспільної свідомості є міфологія. Міфологія характерна для всіх народів періоду первіснообщинного ладу. Міфи розглядають світобудову, виникнення світу. Космос - це лад+краса, виникає з хаосу природи. Есхатологічні міфи розглядають загибель світу. Міфологія - синкретичне, єдине, неподільне світобачення первісних людей. Міфи піддані літературній обробці. Одна філософська проблема - самогубство. Камю поставив питання: чи варте життя того, щоби його прожити? Міфологія із розвитком суспільства та перетворення його у класове втрачає своє значення як цілісне, єдине неподільне світобачення, і заміняється релігією. Релігія - це віра у надприродні сили будь-якого виду. Вона подвоює світ: земний - перехідний, невічний, і потойбічний - вищий, надзвичайний. Особливість релігійного подвоєння світу полягає в тому, шо світ вищий, надзвичайний творить земний. Створюються особливі канони кожного вірування. Кожна з трьох світових релігій вважає, що вона спрямована на об'єднання народів, створення єдності людського роду. Але релігія ще й роз'єднує. Релігія як світобачення має багато спільних рис з філософією, бо філософія теж виступає як світобачення. Релігія тягне людину до Бога, а філософія заснована на розумі (інтелекті), у ній володарює вільнодумство. Філософія - "любов до мудрості" - виникла у 8-6 столітті до нашої ери, к Греції. Перші давньогрецькі філософи були і фізиками, природознавцями. У філософії створюються трактати, теорії, а не міфи. Мета філософії - пошук єдиного в усьому (філософська проблема).

и-' - І

Розкрийте сутність гуманізму давньокитайської філософії.

6 - 3 ст. до н.е. полягає в осяганні Брахмана ( Бога), який знаходиться в усіх предметах і явищах, оточуючого людину світу, в необхідності відречення від тієї реальності, в якій людина живе, в усвідомленні перехідного характеру її цінностей. Щастя людини в тотожності, злитті з Брахманом. Йдучи цим шляхом людина й досягає безсмертя. В більш пізній період в історії філософської думки Індії називається епічним. Відомості про нього є в таких епосах, як Махабхарата і Рамаяна. Широке розповсюдження в цей період набуває Буддизм і Джайнізм.

Для філософської думки давнього Китаю характерними є питання взаємовідносин людей у суспільстві між старшими і молодшими, між імператором і підданими питання управління, а також вчення про небо. Вчення про небо і небесне веління - центральний пункт давньокитайських філософських шкіл. З точки зору філософів Китаю життя суспільства визначається долею неба. Імператор - посланник неба на землі і виконує його волю.

С поміж давньокитайських філософів, які найбільш впливали на подальший розвиток філософської думки Китаю був Конфуцій ( у 1 ст. до н.е.). Конфуцій - творець етико політичного вчення, в якому знайшли відбиття питання управління. Він закликав будувати управління на основі доброчинності. Він казав:

« Той, хто управляє з допомогою доброчинності, подібний до полярної зірки, яка посідає своє місце, а всі інші зорі оточують її». Конфуцій закликав управляти державою спираючись на моральні принципи.

Для чого медичній сестрі необхідно вивчати філософію?

Філософія (з грецької "любов до мудрості") - це форма суспільної свідомості, яка дає теоретичне розв'язування питань світогляду, пов'язаних з відношенням людини і світу, мислення і буття, духовного і матеріального; виробляє загальний цілісний погляд на світ і місце людини в ньому, досліджує практичне, пізнавальне, ціннісне, етичне та естетичне ставлення людини до світу. Термін вперше вжив Піфагор. Закономірне питання: "Навіщо медичній сестрі філософія?", їй потрібне філософське розуміння своєї професії, свого місця в медицині і суспільстві в цілому. Філософія в медицині - це не нове. Всім відомо, що в давнину багато лікарів володіли не тільки талантом лікування, але і талантом письменництва, музикування, не тільки займалися пізнаннями в астрономії, математиці, фізиці, але і були відомими філософами. Авіценна у свій час створив філо­софську медичну енциклопедію, яку назвав "Книга зцілення". Про філософію в медицині говорили Платон і Сократ, Гіппократ і Авіценна, Гален, Гораціо й багато інших вчених того часу. Класичне визначення дає нам поняття про філософію як про форму духовної діяльності, спрямованої на постановку, аналіз і вирішення світоглядних питань, пов'язаних із формуванням цілісного погляду на світ і на місце в ньому людини. Отже, говорячи про філософію, ми говоримо про те, як людина мислить, у що вірить і як сприймає життя. Це цілісна система поглядів на світ (природу, суспільство, мислення), що робить істотний вплив на діяльність людини. Це можливість подумати, хто ми такі і яка наша роль у суспільстві.

Філософія сестринської справи - це система поглядів на взаємовідносини між сестрою, пацієнтом, суспільством та навколишнім середовищем.

Людина володіє біологічними, психологічними, соціальними і духовними потребами. Людина має право на активне, гармонійне життя і розвиток, на одержання сестринських послуг, незалежно від віросповідання і соціального стану. Ця філософія заснована на загальнолюдських принципах етики і моралі. Велика увага тут приділяється ставленню медичної сестри до пацієнта як до людини, до особистості. Основними принципами філософії сестринської справи є повага до життя, гідності і прав пацієнта.

Філософія сестринської справи дає визначення сестринських обов'язків, цілей і особистих якостей медичної сестри.

Філософія сестринської справи встановлює:

/ У

• етичні обов'язки медичної сестри щодо обслуговування пацієнтів (дотримання конфіденційності, шанування незалежності пацієнта і т.д.); - цілі, до яких прагне медична сестра (незалежність, здо­ров'я, знання, уміння і т.п.);

• моральні якості, або чесноти (мудрість, співчуття, милосердя, терпіння і т.д.). Однією зі складових частин філософії є етичний кодекс сестер - це етичні принципи, сформульовані представниками сестринської професії для своїх колег у кожній із країн. Кодекс включає основні принципи поведінки й оцінки дій сестри, відоб-ражає основні цілі, обов'язки і цінності в професії медичної сестри. Він складає систему світоглядів, усередині якої сестра може приймати рішення, що відповідають етичним нормам, і виконувати обов'язки перед суспільством, перед колегами і перед своєю професією.

Колектив реформаторів медсестринства в Україні: Ю.В.Вороненко, Т. І. Чернишенко, В.В. Лойко, 0.1. Смольняков створили проект Етичного кодексу медичної сестри України. Створення кодексу є найважливішим засобом розвитку самоврядування в сестринській професії. Визначення сестринської справи дають нам чотири парадигми або чотири основні концепції: сестринська справа, особистість, навколишнє середовище, здоров'я Флоренс Найтінгейл говорила, що сестринська справа -одне з найдавніших мистецтв і одна з наймолодших наук, що концентрується на турботі про пацієнтів. Мистецтво і наука виявляються в сестринській справі як у роботі сестри-виконав-ця, так і в діяльності сестри-керівника. Наприклад: при накладанні пов'язки пацієнту сестрі необхідні не тільки знання правил і вимог, запропонованих до накладання пов'язки (який буде використовуватися перев'язувальний матеріал - марлевий бинт, сітчастий, трубчастий або це буде марля і т.д.; вид пов'язки, яка накладається, і мета накладення і т.п.), це говорить про наукову сторону справи.

При цьому медична сестра повинна накласти пов'язку красиво, акуратно, тобто мати естетичний смак, їй необхідно поговорити з пацієнтом (пояснити з якою метою накладається ця пов'язка, як із нею поводитися в домашніх умовах і т.п.), тобто проявити мистецтво турботи про пацієнта|У сфері діяльності сестри-керівника мистецтво і науковий підхід виявляються й у спілкуванні з персоналом, із пацієнтами, і в умінні ефективно будувати сестринський процес, і в умінні правильно організувати фаховий ріст співробітників і т.д. Таких прикладів і пояснень до них можна навести багато. Цей підхід потребує, щоб уява і творчість об'єдналися з науковим розумінням.

^Областями компетенції медичної сестри є: надання допомоги, діагностика і спостереження, ' просвітництво і навчання, уміння ефективно працювати за обставин, що швидко змінюються, лікувальні процедури і режим, дотримання і забезпечення безпеки лікувального процесу, організаційні питання.

Поняття особистості займає у філософії сестринської справи особливе місце. Взагалі проблема особистості у філософії - це насамперед питання про те, яке місце займає людина у світі. Біологічні, психологічні, соціальні і духовні компоненти складають єдине ціле людини, пацієнта. Вони характерні для усіх людей, але індивідуальні для кожного з нас - вони і складають особистість кожного з нас.

Філософ і медик Сходу - Авіценна вимагав особливого підходу до кожного хворого: "Ти повинен знати, що кожна окремо взята людина має свою натуру, яка властива їй особисто; рідко буває або зовсім неможливо, щоб хтось інший мав одинакову з нею натуру". Медична сестра повинна бути готова мати справу з будь-якою особистістю, незважаючи на те, що характер світогляду особистості формується соціальним оточенням, вихованням і самовихованням, є одним із найважливіших її якостей, її "стержнем".

Працюючи з різними категоріями пацієнтів, сучасна медична сестра створює атмосферу поваги до минулого і сучасного життя пацієнта, його життєвих цінностей, звичаїв і переконань. А чи враховуємо це ми, розміщуючи пацієнтів у палатах. Скільки проблем, образ у пацієнтів, скільки приступів стенокардії і підвищення артеріального тиску, скільки викликів чергової служби через психологічну несумісність різних пацієнтів і неврахування цього медичним персоналом ? Медична сестра вживає необхідних заходів щодо безпеки пацієнта, якщо існує загроза його здоров'ю з боку співробітників або інших людей. У "Етичному кодексі Міжнародної ради медичних сестер" записано: "Ні призначення лікаря, ні політика, ні адміністрація (її рішення і дії, політика, яка

проводиться) не знімають із медичної сестри моральної або юридичної відповідальності за дії і рішення". Не випадково основними рисами характеру медичної сестри є заступництво, досвід, небайдужість. Це співзвучно з девізом першого міжнародного сестринського товариства - ЛЮБОВ, МУЖНІСТЬ, ЧЕСТЬ.

Навколишнє середовище завжди впливало на життєдіяльність людини. Воно було розпізнане ще з часів діяльності Флоренс Найнтінгейл як істотний чинник у запобіганні захворювань і підтримці здоров'я. Навколишнє середовище поділяється на:

• фізичне, яке включає географічне положення, клімат, чистоту повітря, води і т.п.;

• соціальне, яке відіграє величезну роль у формуванні особистості пацієнта, із яким медсестрі доведеться працювати (сім'я, школа, знайомі, трудовий колектив і т.д.);

• культурне, яке включає поведінку людини, її взаємовідносини з іншими людьми (мова, традиції, звичаї, віра, манери спілкування і т.п.)

У залежності від навколишнього середовища, в якому ріс, живе і працює пацієнт, сестрі необхідно будувати свої взаємини з ним - це той вказівник, який веде і пацієнта, і медичну сестру до успіху. Основою світогляду є відношення "людина і навколишній світ" із визначених соціально-класових позицій. Це відношення має свою власну структуру: пізнання, практична діяльність. Здоров'я - дуже широка концепція, яка визначається по-різному на різних життєвих етапах. У 1947 році ВООЗ визначила здоров'я, як стан повного фізичного, психічного і соціального добробуту, а не просто відсутність захворювань або неповноцінності. Часом важко визначити, що є здоров'ям, але варто враховувати, що здоров'я - це динамічний процес, що може бути визначений як об'єктивно, так і суб'єктивно. Це мета, до якої потрібно прагнути. Це поняття включає уміння піклуватися про самого себе, воно забезпечує почуття цілісності організму і навколишнього середовища, воно справляється зі стресом шляхом адаптації. Процеси безупинного росту і ста­новлення є його складовою частиною.

"Жодна професія не має такого близького, конкретного, повсякденного відношення до найважливішого і найпотаємнішого для людини: її ЖИТТЯ і СМЕРТІ" (Ф. Найтінгейл, 1886). Основні моральні аспекти сестринської справи відображені в сестринській етиці. Етика - це вивчення принципів цінностей та норм моралі. А мораль - це принципи, цінності та норми, яких людина дотримується в своєму повсякденному житті.

Білет № 12

А;

У чому полягає відмінність діалектики і метафізики?

У філософії відомі два методи, два способи підходу людини до явищ і предметів світу — метафізика і діалектика.

Термін « діалектика» походить від давньогрецького і в перекладі означає « мистецтво вести бесіду, полеміку, діалог ». Ще давні греки розглядали діалог як плідний спосіб досягнення істини, а сам термін змінював свій зміст, Ала з часів Гегеля за ним закріплювалось значення філософського методу, який визначає єдність протилежностей, розглядає поняття і предмети розвитку.

Спосіб мислення попередніх філософів, який будувався на незмінності понять і виключенні суперечностей, Гегель назвав метафізикою. Зрештою, особливого метафізичного методу мислення не існує, тому що не існує особливих метафізичних прийомів, підходів.

Метафізика - це недіалектичний, не філософський спосіб мислення. Таким чином діалектика виходить з визначення багатоманітності їх зв'язків і розвитку, а метафізика відкидає такий.

Методологічні ідеї Бекона і Декарта.

Великий внесок у розробку наукової методології зробили англійський філософ Бекон і французький філософ і математик Декарт. Метод, розроблений Беконом, дістав назву « емпіричний », а метод, обґрунтований Декартом^ раціональний ».

9 9

В основу методу Бекона лежить індукція, перехід у процесі пізнання від одиничного до загального. Специфічною особливістю беконівської методології є дослід, експеримент. Опора на експериментальні дослідження в процесі наукового пізнання вибивала будь який грунт з-під схоластики з її відривом від практики і умоглядним підходом до дійсності. Метод Бекона відіграв велику роль в утвердженні наукових принципів дослідження експериментального природознавства.

В утвердженні творчого підходу до аналізу дійсності велике значення мав метод, розроблений Декартом. В основі методології Декарта лежить дедукція, тобто перехід в процесі пізнання від загального до одиничного. Якщо розкривати зміст декартівської методології, то основу його становить критика догматизму, доведення неспроможності догматичних принципів пізнання дійсності. « Карфаген схоластичної догматики повинен бути зруйнований » , - такий девіз методології Декарта. Декарт спирався на розум, підкреслюючи, що в процесі пізнання розум відіграє вирішальну роль, а органи чуття дають нам помилкові уявлення про навколишній світ. Він закликає в процесі пізнання не спиратися на віру, а піддавали сумніву будь які положення. При цьому сумнів у вченні Декарта посідає провідне місце і набуває характеру методологічного принципу. Однак, культ розуму, оспіваний Декартом, раціоналістичний характер його методології призвели до недооцінки французьким мислителем досліду, експерименту, а в більш широкому плані - роль органів чуття в пізнанні.