XIX століття, коли стало загальновизнаним, що людина - продукт біологічної еволюції, центральним для всієї антропологічної проблематики стало питання
про основну відмінність від високоорганізованих тварин та про наукове пояснення цієї відмінності. Поведінка тварин являє собою одну з форм функціонування їхнього організму - структура організму детермінує потреби тварин та програми їхньої поведінки. Усяка тварина народжується наділеною багатим набором інстинктів. Вони заздалегідь забезпечують її пристосування до певних умов існування. Це обмежує індивідуальний варіант поведінки тварин. Вони генетично пов'язані з видовим генетичним амплуа, і жодна потреба не навчить тварин поводитися інакше. З людиною не так: нікому не вдавалося відшукати амплуа Хомо сапієнс. Люди, що належать до різних верств, поводяться по-різному. Місце генетичних інструкцій в людині займають норми, місце спадковості - наслідування та перехідність. У більшості антропологічних, етнографічних та соціальних теорій специфічне для людини нормативно-перехідне програмування людини зветься культурою. Вона є тим найважливішим середовищем, що формує поведінкове амплуа людини. Суспільство людей відрізняється від природно об'єднаних тварин заснованих на єдності культурних норм. Суспільства нема там, де нема культури,
Теорії народонаселення і охорони здоров'я (переважно соціологизаторские, натуралістичні): мальтузіанство, неомальтузіанство, теорія "оптимуму населення", расизм, патерналізм, євгеніка (расова гігієна); соціал-дарвінізм, органічна теорія Г. Спенсера, соціальна екологія; теорія "хвороб цивілізації" і соціальної дізадаптаціі; теорія конвергенції в охороні здоров'я; теорія чинників; теорія "порочного круга", убогості і хвороб. Ця група включає теорії народонаселення і охорони здоров'я, які зв'язані з такими поняттями, як єство демографічних явищ, особливо відтворювання населення, політика охорони здоров'я, розвиток
суспільної охорони здоров'я.
Теорії медицини: патології (медико-біологічні, псіхологізаторские)
теорія "стресу" і загальною синдрому пристосовування Г. Селье; фрейдизм, неофрейдизм; психоаналітична психосоматика; неогиппократизм; біотипологія. Ця група об'єднує теорії про єство патологічних процесів, медико-біологічних і соціально-психологічних станів.
Білет № 26
Супротивник Гіппократівського підходу - Парацельс.
После строгости и консерватизма средневековой культурьі. Возрождение бьшо подобно хаосу различних теорий, систем и взглядов.
Зто бьш сложньш, переломний момент в истории человечества, когда на смену старой науки, старому искусству, старому мировоззрению приходили новьіе форми, происходила борьба между миром умирающим и рождающимся. Момент контрастов, когда рядом с гениальньми личностями, удивительньгми открьітиями и прекрасними твореннями существовали религиозннй и научньш догматизм, политическая борьба, заговори, непросвещенность, жестокость и распущенность людей, зпидемии и одно из самих страшних "детищ" зтого времени - инквизиция. Создается впечатление, что с "пробуждением" культури на свет появились не только талант и гениальность отдельних людей, но так же нечто темное и жестокое, ранее подавлявшеєся строгостью морали и аскетизмом средневековья.
Знаменитий философ, алхимик и врач 16 века, Филипп Ауреол Теофраст Бомбаст из Гогенгейма, известньгй как Парацельс, бнл удивительньш, загадочньш, сложньш и на первьш взгляд, противоречивьш человеком, которого одни считали пьяницей и буяном, другие - женоненавистником, третьи боялись его ясного ума и острого язика и гнали, обвиняя в ереси, четвертне молились на него, поклоняясь как магу и чудотворцу.
Парацельс бьш истинньгм сином зпохи Возрождения. Он бьш одним из тех, кого ми сегодня називаєм людьми - Титанами, творцами Новой Зпохи и новой культури. Одним из самих важних достижений зпохи Возрождения бьшо обращение на новом уровне к античним наукам и искусствам, переосмисление природи и человека, возвращение к пониманию мира, как єдиного организма, єдиного живого существа, тело которого состоит из звезд. Человечество античности существовало в мире, наполненном жизнью, в мире, которьгй не разделялся на «живую» и «неживую» природу. Вселенная представляла собой гармонично устроенную систему, иерархию больших и мальїх, висших и низших существ, обьединенньїх совместной деятельностью, в которой они сознательно и бессознательно участвуют. Они не страдали от чувства трагической пустоти внутри и вокруг себя, как страдает человечество хх! в., которое в бесконечной вселенной, в окружении миллионов других существ остается одиноким. Античний человек чувствовал себя маленькой частью великого целого, частью общества, природи И он, как и все сущее, нес в себе Божественное начало. Зто древнєє учение стало одной из фундаментальних теорий Парацельса и многих других алхимиков, астрологов, магов и натурфилософов зпохи Возрождения.
Парацельс считал, что каждое существо не ограничено физическим телом, имеет так же другие, невидимие для человеческого глаза тела. Зти тєла Парацельс назьівал -звездньши телами, человеческой и Божественной душой. Человек способен влиять на великий мир не только физически, но так же своими мислями и чувствами. Таким образом, в философии Парацельса
ставится вопрос об ответственности человека перед вселенной и возникающих в связи с зтим зтических требований к нему. Если человек противодействует законам вселенной, не соблюдает Закон, то он вносит разлад в мировую гармонню.
Жизнь Парацельса
Наступление 16 века вьізвало к жизни новую зру мьісли и положило начало наиболее крупному и важному собьшпо того времени - реформации церкви. Один из величайших и наиболее просвещенних умов зтой зпохи бьіл Филипп Ауреол Теофраст Бомбаст из Гогенгейма. Он родился в 1493 г. близ местечка Мария - Айнзидельн, в то время деревуппси в двух часах ходьбьі от Швейцарского города Цюриха.
Его отец врач, Вильгельм Бомбаст из Гогенгейма бьіл одним из потомков старинного и славного рода, родственник гроссмейстера ордена рьщарей св. Иоанна. В 1492 г. он женился на сестре - хозяйке из лечебницьі местного аббатства. В результате зтого брака и появился на свет Теофраст, их единственньш ребенок.
В ранней юности Парацельса обучал наукам отец, преподавал ему основьі алхимии, хирургии и терапии. Продолжил он учебу у монахов монастьіря св. Андрея, расположенного в долине Савоньї. По достижении 16 лет его ;тправили на учебу в университет Базеля. После зтого его обучал знаменитий Иоганн Тритемий из Шпангейма, настоятель св. Пакова в Вюрцбурге, один из величайших адептоЕ магии, алхимии и астрологии. Именно под руководством зтого учителя особенное развитие и практическое применение получили склонности Парацельса к оккультньш наукам. Тяга к оккультизму привела его в лабораторию богача Сигизмунда Фунера в Шварце (Тироль), которьш так же бьіл известньгм алхимиком. Позднее Парацельс много путешествовал. Он побьгвал в Германии, Италии, Франции, Нидерландах, Дании, Швеции и России. Считают, что он посетил Индию, когда бьіл пленен татарами и доставлен к хану. Во время пребьгвания Парацельса в татарском плену восточньїе учителя оккультизма открили ему своє тайное учение. На западе в то время не знали о свойствах астрального тела, о семеричном строении человека. Парацельс много писал о духах природи, но, описьгвая их, заменял восточньїе терминьї соответственньши названиями из германской мифологии, чтобн облегчить понимание зтих вопросов своими соотечественниками. Вероятно, Парацельс оставался у татар до 1512г., так как в 1521 г. он прибьіл в Константинополь и получил там философский камень.
Парацельс путешествовал по придунайским странам и посетил Италию, где служил военньїм хирургом в Императорской армии и принял участие во множестве воєнних зкспедиций того времени. В своих странствиях он собрал много полезньгх сведений, причем не только от врачей, хирургов и алхимиков, но и общаясь с палачами, цирюльниками, пастухами, евреями, циганами, повитухами и предсказателями. Он черпал знання и от великих, и от малих учених и среди простонародья. «Его можно бьшо встретить среди погонщиков скота или бродяг, на проезжих дорогах и в трактирах»1, что послужило поводом для жестоких упреков, которьши в своей ограниченности сьшали его враги. Он провел в скитаниях 10 лет то, применяя на практике своє искусство врача, то, преподавая или гуляя. В возрасте 32 лет он вернулся обратно в Германию, где вскоре прославился после нескольких удивительньїх случаев исцеления больньгх. «В 1525 г. Парацельс отправился в Базель. В 1527 г. городской совет назначил его профессором физики, медицини и хирургии, положив високое жалованье»2. Его лекции, в отличие от виступлений коллег, простьгм повторением мнений Галена, Гиппократа и Авиценнн. Учение Парацельса бьшо действительно его собственним. Он преподавал, невзирая на чужие мнения, заслуживая зтим аплодисменти студентов и ужасая своих ортодоксальних коллег тем, что нарушал установленньш обьічай учить только тому, что можно надежно подкрепить устоявшимися, общепринятьзми свидетельствами. Независимо от того, бьшо ли зто совместимо с разумом и истиной. В зто же время он занимал должность главного городского врача. Под его надзором били все городские аптеки. Он проверял, хорошо ли провизорн знают своє дело и имеются ли у них в достаточном количестве настоящие лекарства. Зтим он навлек на себя ненависть аптекарей и провизоров. Другие врачи и профессора, завидовавшие его успехам в преподавании и исцелении недугов, присоединились к преследованию под предлогом того, что его назначение профессором университета бьшо произведено без их согласия и что «Парацельс бьіл чужестранцем - никто не знает, откуда он взялся, и неизвестно являетєя ли он настоящим врачом».3
В результате, Парацельс бьш вьшужден тайно и спешно покинуть Базель в июле 1528 г. и снова вернуться- к бродячей жизни, за ним следовали многочисленнне ученики.
В 1529 и 1530 гг. он посетил Зсслинген и Нюрнберг. «Настоящие» из Нюрнберга ославили его как мошенника, шарлатана и самозванца. Чтобьі опровергнуть их обвинения, он попросил городской совет доверить ему лечение нескольких пациентов, чьи болезни спитались неизлечимьши. К нему направили бодьньїх слоновой болезнью, которьгх он излечил за короткое время, не прося никакой платьі. Но зтот успех не изменил жизни Парацельса, которому, казалось, бьіла предначертана судьба скитальца. Он посетил множество городов. В 1536 г. осел в Зальцбурге, куда бьш приглашен герцогом Зрнстом, большим любителем тайньїх наук. Там Парацельс, наконец, смог увидеть плодьі своих трудов и обрести славу. Однако ему не суждено бьшо долго наслаждаться столь заслуженньш покоєм. 24 сентября 1541 г. После непродолжительной болезни он умер (в возрасте 48 лет), в маленьком номере гостиницьі «Белая лошадь». Похоронили его на кладбище св. Себастьяна. Обстоятельства его смерти до сих пор неяснн, но самьіе последние исследования подтверждают версию его современников, согласно которой Парацельс во время званого обеда подвергся нападению бандитов, нанятьгк кем-то из лекарей, его врагов. В результате падения на камень проломил череп, что спустя несколько дней привело к смерти. Немецкий врач СТ. фон Землиринг обследовал череп Парацельса и заметил трещину, проходящую через височную кость. Череп Парацельса, невозможно спутать ни с каким другим, благодаря его необьічному строению (он по форме больше напомииает женский, чем мужской). На лице его не росла борода.
На основании памятника Парацельсу имеется надписи «Здесь лежит Филипп Теофраст звання Доктор Медициньї, что те многие язву, подагру, водянку и некоторне неизлечимьіе заразньїе болезни тела, чудесньш искусством излечил. Распределением и отдачей своего имущества бедньїх почтил. В год 1541, в 24-й день сентября, еменил жизнь на смерть».
Трудьі Парацельса
Произведения Парацельса отличает краткость, и четкость вьіражения мьісли. Хочу привести несколько цитат из его трудов, для лучшего понимания того, каким бьш Парацельс. Во - первьгх Парацельс бьш христианином в истинном смьюле слова и всегда стремился подтвердить свои доктрини цитатами из библии. «Вера єсть сияющая звезда, ведущая честного искателя к тайнам природи».3 «Все, что происходит, происходит по воле Всевьшшего. Совесть - зто то, что дано нам Богом, то, что позволяет нам увидеть самих себя; в соответствии с ним должньї ми поступать, не питаясь докопаться до оснований, руководящих нами в смисле морали и добродетелей».6
«Следовательно, нам надлежит утвердить фундамент и краеугольньш камень нашей мудрости на трех основних положеннях. Первое из них єсть молитва (сильное стремление и желание к тому, что єсть благо) ... и если ми будем делать зто правильним образом и с чистим, откритьш сердцем, мьі получим то, о чем просим и найдем то, что ищем. Двери Вечного, что бьши заперти, откроются перед нами, и то, что бьшо сокрьгго от нашего взгляда, откроется нам. Следующий принцип єсть вера; не простая убежденность в чем-то, что может бать или не бить истинним, но вера, основанная на знании, непоколебимая убежденность, вера, которая может двигать горн и низвергать их в океан и для которой возможно все. Третий принцип єсть Воображение. Если сила зта пробуждена должннм образом в нашей душе, нам не составит труда привести ее в гармонню с нашей верой. Человек, погруженньгй в глубокое раздумье, похож на лишившегося всех своих чувств. Мир считает его глупцом, но для Всевьшшего он мудр. Он может достичь Бога через свою душу. Таким путем, ми можем стать, подобнн апостолам и не бояться, ни смерти, ни тюрьмьі, ни страданий, ни пьггок, ни усталости, ни голода и ничего другого».
Будучи глубоко верутощим человеком, Парацельс ничуть не бьш фанатиком. Он бьш врагом лицемерия, обрядовьіх служб и нарочитой набожности. Он говорит: «какой смьісл в прилюдной молитве? Она єсть лишь начало и причина идолопоклонства, и позтому Христос запрещал ее». Парацельса обвиняли в тщеславии и хвастовстве. Он считал, что ценность тех истин, которьім он учил, в своє время будет признана, и его предсказания сбьілись. Именно зто сознание своей превосходящей сили заставило его воскликнуть: «Я знаю, что монархия разума будет принадлежать мне, что слава будет за мною. Я не возвеличиваю себя, но Зто не викрики хвастуна, вискочки, Парацельс гордился собой и чувствовал только своє величне духа.
Парацельс не упускал случая вьісмеять невежество «знатоков» толпе, естественно, казалось, будто он счнтает себя умнее всех остальньгх. Между тем, он значительно превосходнл всех своих коллег в медицинском искусстве. Он совершил множество поистине чудесньїх исцелений больних, которьіх авторитетно обьявляли неизлечимьши. Парацельс бьіл предметом восхищения народа и профессиональной зависти коллег. Он возбуждал ярость последних еще и тем, что в отличие от других врачей, многих бедняков лечил бесплатно. Чаще всего, наградой за его труд служила неблагодарность. Я сьситался в поисках моего искусства, нередко подвергая опасности свою жизнь. Я не стьідился даже у бродяг, плачей и цирюльников учиться всему, что считал полезньш. Известно, что влюбленний может пройти долгий путь, чтобьі встретить обожаемую им женщину, - насколько же сильнее та тяга любящего мудрость, что заставляет его скитаться в поисках своей божественной возлюбленной».10 Он говорит: «Знание, для которого мьі предназначеньї, не ограничено пределами нашей собственной страньї и не станет бегать за нами, но ждет, пока мьі не отправимся на поиски его. Никто не сможет овладеть практическим опьггом, не вьіходя из дома, равно как не найдет учитель тайн природьі в углу своей комнатьі. Те, что остаются, дома, возможно, живут спокойнее и богаче, чем те, что странствуют; но я не желаю ни спокойствия, ни богатства. Счастлив же тот, кто путешествует, не имея ничего, что требовало бьі заботьі». Вряд ли можно сказать что, Парацельс много читал и писал. Он говорил, что в течение 10 лет не прочитал ни одной книги, а его ученики подтверждают, что он диктовал свои трудьі, не используя никаких записок и заметок. При описи имущества после его смерти обнаружили всего лишь несколько книг: Библию, комментарии к Библии и рукописную книгу по Медицине. Он говорил, что: «чгение еще никого не сделало врачом, медицина єсть искусство, и оно требует практики. Если бьі, дабьі стать хорошим врачом, достаточно бьшо виучиться болтать на латинском и греческом, древнееврейском, тогда, дабьі стать хорошим полководцем, достаточно бьшо бьі прочитать Ливия. Начиная изучать моє искусство, я вообразил, что в мире нет ни одного учителя, способного научить меня ему, и что я должен постигать все сам. Книга, которую я изучал, бьіла книгой природи, написанной рукою Господа, а не писак. Ибо всякий писака делает общим достоянием весь тот мусор, что находит у себя в голове, а кто может отделить зерна от плевел? Обвинители мои заявляют, что я вошел в храм знання не через «парадную дверь». Что єсть истинная «парадная дверь»? Гал єн и Авиценна или природа? Я вошел через дверь природи, ее свет, а не аптекарский фонарь, освещаЛ мой путь».
Свои трудьі Парацельс писал не на латини, как бьшо принято тогда, а на немецком язьпсе, зто произвело переворот в наукє. Он отверг освященную временем латинь, поскольку бьш убежден,
что истину можно виразить и на язьпсе своей страньї. Зтот смельш шаг положил начало свободомнслию в науке, и вера в непоколебимость старьгх авторитетов стала ослабевать. Трудов самим Парацельсом написано немного. Обьгчно то, что он хотел оставить на бумаге, диктовал своим ученикам. Таким образом, большая часть его сочинений осталась в их записи. При его жизни бьшо напечатано очень мало трудов. Они собраньї в семи книгах .
Які існують типи світогляду?
Залежно від специфіки формування розрізняють буденний та інституалізований світогляд. Буденний — сукупність поглядів на світ і покликання людини, які сформувались у певного народу, спільноти під впливом практичного життя і функціонують стихійно, без видимих зусиль з боку тих, хто її дотримується.
Інституалізований світогляд підтримується певними інституціями. Буденний світогляд є своєрідною життєвою філософією спільноти, яка має власне світобачення, своєрідне розуміння покликання людини . Такі погляди треба було б назвати « світосприйманням », оскільки вони виражаються в чуттєвих образах.
Світосприймання народу фіксується в його фольклорі. Світосприймання українського народу ввібрало в себе досвід землероба і козака - лицаря, захисника своєї землі. Цей світогляд відтворений у народних думах, історичних піснях, у творах Т. Г. Шевченка, у « Вечорах на хуторі поблизу Диканьки » Гоголя.
Світосприймання є стихійним, несистематизованим, а світогляд постає цілісною системою поглядів, яка свідомо формується і підтримується. Він є світорозумінням , інституалізованим формоутворенням, передбачає наявність певних соціальних груп, які свідомо поширюють його в суспільстві.
Проблеми сучасної медицини
Під впливом соціально-економічних змін і успіхів медицини відбулися істотні зміни в стані здоров'я населення, зменшилися показники смертності. Інфекційні і паразитарні хвороби, що мали масове розповсюдження і що були раніше головною причиною смертності, на початку 70-х рр. нашого століття займали в її структурі незначний уд. вага. В економічно розвинутих країнах ліквідоване особливо небезпечні епідемічні захворювання (чума, віспа і ін.), скоротилася захворюваність дитячими інфекціями. Залишається актуальною проблема боротьби з грипом, вірусним гепатитом і ін. вірусними хворобами, з якими пов'язана висока захворюваність, приносячи величезний збиток здоров'ю людей і народному господарству унаслідок масової тимчасової непрацездатності хворих.
Без сумніву, однією з найдавніших і загадкових хвороб сучасності залишається СНІД. Ми не знайшли ефективних ліків проти вірусу Сніду, покритій мороком залишається і історія його появи на нашій планеті. Щодня епідемія Сніду знаходить 16 тисяч нових жертв по всьому світу, з них 95 відсотків доводяться на країни, що розвиваються. Захищатися намагаються по різному: шарлатани подрібнюють в міксерах дивовижні корінці, католицька церква закликає віруючих до стриманості, а в Бразилії будують величезну фабрику по виробництву презервативів. Лікарі бачать рішення проблеми в створенні вакцини проти Сніду, хоча бразильський принцип "краща вакцина - це презерватив" ніхто ще не відміняв.
Серцево-судинні захворювання в економічно розвинутих країнах сталі основною причиною як смертності (до початку 70-х рр. склала 40 і більше відсотків), так і інвалідності, у тому числі в найцінніших для суспільства вікових групах. Особливе значення придбали проблеми ішемічної хвороби серця (у тому числі інфаркту міокарда), хвороби гіпертонії і судинних поразок центральної нервової системи, на які доводиться 80—85% всіх випадків смерті від серцево- судинних захворювань. Чинники, збільшуючи ризик їх виникнення (нервова напруга, недостатня физич. активність, нераціональне надмірне живлення, зловживання алкоголем і курінням), говорять про соц. їх обумовленості, про їх зв'язок із способом життя населення економічно розвинутих країн. Успіхи діагностики і лікування цих захворювань безперечні. Так, за 30 років втричі збільшилися шанси хворого інфарктом міокарда на одужання і повернення до трудової діяльності. Боротьба з серцево-судинними захворюваннями вимагає масових систематичних заходів гос, суспільного і мед. характеру (організація раціонального режиму праці, живлення, відпочинку, розвиток масових форм фізкультури, створення оптимального "психологічного клімату", активне виявлення хворих, своєчасне амбулаторне і стаціонарне лікування, трудовлаштування і т. д.).
Гостра проблема медицини — злоякісні новоутворення. Смертність від них в більшості економічно розвинутих країн збільшилася за 50 років в 2—3 раз. З 1937 р. вони займають 2-е місце в (16— 23%). Щорічно в світі вмирає від раку не менше 2 млн. людина. Це пояснюється, зокрема, забрудненням атмосфери, розповсюдженням куріння, що продовжується, і т.д. Природа пухлинного зростання повністю не розкрита, належить багато що дізнатися про механізми дії хімічних канцерогенних речовин, випромінювань, опухолеродних вірусів і про захисні механізми організму. За даними Загальнонаціональної протиракової програми США (1971), з трьох хворих раком вдається врятувати одного (в 1930 г.— з п'яти хворих одного). Поліпшенню результатів лікування пухлин сприяли вдосконалення діагностики і оперативних методів, застосування могутніх апаратів для променевої терапії і радіоактивних ізотопів. Найефективнішим виявилося комбіноване (хірургічне, променеве, хіміотерапевтичне) лікування. Наукові прогнози багато кого
дозволяють вважати, що проблема раку може бути вирішена в 20 в. Важлива проблема сучасності — зростання числа нервово-психічних розладів, які у ряді капіталістичних країн називають проблемою номер один охорони здоров'я. Вони охоплюють не менше 6—8% всього населення. В СІІІА до 10% населення уражено психозами і неврозами. В кінці 60-х — початку 70-х рр. у всіх країнах зареєстровано не менше 65—70 млн. психічно хворого, потребуючих в стаціонарному лікуванні. В країнах багато кого національною бідою сталі алкоголізм і наркоманія. Розвиток транспорту, інтенсифікація праці, нервово-психічну перевтому ведуть до зростання травматизму.
Гостре соц. значення придбала проблема охорони і оздоровлення навколишнього середовища, забруднення атмосфери у ряді р-нів планети перевищений поріг самозахисту природи — підірваний процеси спонтанного оздоровлення середовища, відбувається накопичення в ній речовин, небезпечних для людини, боротьба за оздоровлення навколишнього середовища, охорона природи придбали міжнародне значення. В країнах багато кого в законодавчому порядку закріплене права санітарно-епідеміологічної служби в здійсненні заходів щодо охорони води, повітря, грунту від забруднень; заборонено, зокрема, введення в експлуатацію промислових підприємств без очисних споруд; будівництво будь-якого об'єкту, рівно як і планування населених місць, здійснюється тільки при дотриманні санітарних норм і правил; розпорядження санітарного лікаря обов'язкові для виконання всіма гос, суспільними організаціями і установами і окремими громадянами.
Картина захворюваності, що змінилася, знаходиться в тісному причинному зв'язку із зсувами в демографічних процесах, які в економічно розвинутих країнах характеризуються тенденцією до зниження народжуваності (приблизно до 15—18 на 1 тис. жителів), відносною стабілізацією загальної (9—12 на 1 тис. жителів) і дитячої (15—25 на 1 тис. живонароджених) смертності і високою середньою тривалістю життя (69—73 роки). Відбувається загальне "постаріння" населення, тобто збільшення відсотка (у ряді країн до 15—18) осіб 60 років і старше. В країнах, що розвиваються, багато кого зберігаються колишній інфекційний тип патології з високим рівнем захворюваності і смертності від инф. і паразітарних хвороб і демографічні процеси, які характеризуються високими показниками народжуваності, загальної і дитячої смертності, Швидкою зміною поколінь.
Окрім наукових проблем, перед сучасною медициною гостріше, ніж коли-небудь, стоять етичні проблеми, що стосуються взаємостосунків лікаря і хворого, меж допустимого втручання (напр., дії на психіку психотропними засобами), донорства при пересадках органів і т.д. Про небезпеку забуття етичної сторони медицини свідоцтв затишок, напр., такі суспільні факти, як проведення антигуманних експериментів на людях у фашистській Німеччині або участь лікарів в підготовці бактеріологічної війни.
Природне (біологічне) та суспільне (соціальне) в людині. Люди не МОГЛИ О існувати, розвиватися, якби не виробляли собі подібних. Найпримітивніша родова община відрізняється від гурту тварин у питання репродукції. Гурт тварин засновується на ендогамії, община - на принципі агамії - виключення близькоспоріднених статевих контактів. Екзогамія - пошук шлюбного партнера в інших общинах. При цьому шлюбні відносини були груповими. В подальшому запроваджувалися нові обмеження. Моногамія: родина - "фамілія" - це раб, чоловік - власник, історично моногамія з'явилася в рабовласницьких громадах. Моно- - то для жінок, а полі- - для чоловіків. Але жінка чимдалі затягувалася в суспільне виробництво і ставала незалежною. З формуванням соціуму складаються моральні соціальні заборони (табу): на близькоспоріднені зв'язки. Відтепер вони стосуються всіх. Людська громада має табу для всіх. Вони принципово не зводяться до інстинкту самозбереження. Мають характер зобов'язань, порушення яких несе за собою кару від громади як цілого. Примус до прогресу. У подальшому відбувається розвиток родинно-шлюбних відносин та "виникнення" кохання. Людина часто визначається як сукупність всіх суспільних відносин. Якщо їх усунути, то людини нема, а є тваринний гурт. Людина має біологічне підґрунтя: тіло є біологічним організмом, а без нього людина зникне. Вона має закладені природою певні біологічні параметри: 1)середня тривалість життя (80-90 р - тепер, під час п-о ладу була 20 р, у 18 ст - 30 р, а в західних країнах 56 р); 2)біологічний вік, коли жінки можуть народжувати дітей (15-49 р). Біологічно запрограмована послідовність процесів здатності засвоювати різні види їжі. Запрограмоване засвоєння іноземної мови в ранньому віці. Вторинні статеві ознаки. Біологічними ознаками є расові; Розподіл людського роду на раси виник в результаті того, що окремі частини людського роду існують в різних географічних та кліматичних умовах. Расові теорії, наприклад, що біологічно запрограмовано, що біла раса має панувати над іншими, координальна відмінність між чоловіком та жінкою людина має соціальний зміст.
Проаналізуйте історичне значення філософії Сократа.
У центрі філософії Сократа - людство, але воно ним розглядається насамперед як моральна істота, тому філософія Сократа - це етичний антропологізм. Інтересом Сократа були чужі як міфологія, так і метафізика. Філософія Сократа народжувалася під двома девізами:
« Пізнай самого себе », « Я знаю, що я нічого не знаю, але інші навіть цього не знають». Перший був написаний перед входом у храм Аполлона у Дельфах, другий приписується Сократу.
При філософському дослідженні етичних проблем, користувався методом, який він назвав майєвтикою. Ці майєвтики - це всебічне обговорення будь якого предмету визначення поняття. Сократ першим підніс знання до рівню понять. Якщо до нього філософи і користувалися поняттями, то робили це стихійно, і тільки Сократ звернув увагу на те, що якщо немає поняття, то немає і знання. Це досягнення відбувалось за допомогою індукції сходження від одиничного до загального. Головне для Сократа - це процес пошуку понять.
Переконання Сократа в існуванні об'єктивної істини приводить його до висновку, що існують об'єктивні моральні норми, що відмінність між добром і злом не відносна, а абсолютна. Поставивши у центр своєї філософії людину, Сократ стверджує, що пізнати світ людина може тільки пізнавши душу людини і її справи в цьому основному завданні філософії.
Яке значення має філософія в медицині.
Філософія в медицині уявляє собою систему поглядів на взаємовідносини між медичною сестрою, лікарем, усім медичним персоналом, пацієнтом, суспільством та навколишнім середовищем. Вона заснована на загальнолюдських принципах етики і моралі. В центрі цієї філософії є людина.
Основними принципами філософії в медицині є повага до життя, гідності та прав людини. Реалізація цих принципів філософії залежить від взаємодії медичного персоналу та суспільства. Ці принципи передбачають: відповідальність медичних працівників перед суспільством ( в тому числі і перед пацієнтом ) та відповідальність суспільства перед ними. Суспільство визначає важливість ролі медицини в системі охорони здоров'я, регламентує та заохочує лікарів до плідної праці шляхом видання законодавчих актів з метою якісного здійснення лікарського процесу ( процесу догляду за пацієнтом ).
Медицина є наукою та мистецтвом, яке несе відповідальність за процес догляду за пацієнтами і є конкретним носієм милосердя. Обов'язки медичного персоналу включають в себе повагу до пацієнтів та право їх на самостійність. У відповідності з цим, вони діють завжди виходячи з принципів: не нашкодити, зробити добро, вміти співпрацювати та бути відданою як професії, так і пацієнту. Потреба в медичному догляді універсальна, вона необхідна людині від народження до смерті.
Філософія медицини базується на таких основних поняттях, а саме:
пацієнт;
навколишнє середовище;
здоров'я;
Медична етика - набір принципів, який відокремлює правильну поведінку медичних працівників від неправильної. Медики, поділяючи прийняту філософію, приймають на себе слідуючі етичні обов'язки :
говорити правду; - робити добро;
не робити шкоди;
поважати права пацієнта;
поважати обов'язки колег, як членів медичної бригади: дотримуватись слова;
поважати право ( пацієнта ) на самостійність.
Етичними здобутками, які визначають мету лікарів в роботі є:
професіоналізм;
здоров'я;
незалежність;
безпечне навколишнє середовище;
людська гідність;
турбота (догляд ).
Доброчесність ( професіоналізм) - визначають особистими якостями, котрими повинен володіти кваліфікований медичний працівник:
знання;
вміння;
милосердя; співчуття та жалість;
терпіння;
цілеспрямованість.
Якщо людина вибирає професію медичної сестри, або лікаря та ін.., вона повинна зрозуміти свої обов'язки, дотримуватись цих обов'язків та здобутків, на яких ґрунтується філософія медицини.
Філософія лірики Лесі Українки.
Оригінальність філософії Лесі Українки полягає насамперед у оспівуванні ліризму української душі і драми її реалізації. Ґрунтуючись на Біблії, філософських ідеях Г. Сковороди і Т. Шевченка, Леся Українка будує філософію синтезу вічних проблем і сучасних запитів. Письменниця закликала українську громадськість позбавитися інертності, наманюючи в разючих образах жахливі картини поразки, що є наслідком байдужості до голосу правди.
У чому сутність емпіричного і раціоналістичного методів дослідження?
Визначальними протилежними напрямками у філософії нового часу були емпіризмі раціоналізм. Вони сформувалися у гносеології ( теорія пізнання, одна з головних філософських дисциплін, яка досліджує закономірності процесу пізнання) при намаганні з'ясувати, яка з двох здатностей пізнання - чуттєвість чи розум відіграє вирішальну роль у формуванні наукового істинного знання.
Наукові істини є всезагальними, наприклад, те, що 2x2 = 4, а орбіта планет має форму еліпса, не підлягає сумніву. В істинності цих суджень може переконатися кожна людина на основі логічних міркувань чи спостереження. Але з чого випливає все загальність і необхідність цих наукових істин? Саме при вирішенні цього питання формується емпіризм та раціоналізм.
Емпіризм ( досвід) - це філософський напрямок, який основою пізнання вважає чуттєвий досвід ( емпірію ). Представники цього методу ( Ф. Бекон) вважали, що відчуття, чуттєвий досвід відіграють вирішальну роль у пізнанні, що вони є джерелом наукових ідей.
Раціоналізм ( розумний ) - це філософський напрямок, який визнає центральну роль в пізнанні розуму, мислення. Його прихильники стверджували, що всезагальний характер людей можна вивести лише з розуму.
Протистояння емпіриків і раціоналістів позначилося на філософії XVII - ХУПІ ст., а історичні корені емпіризму і реалізму сягають протистояння номіналізму і реалізму в середньовічній філософії. їх споріднює трактування природи ідей всезагального. У першому наближенні воно було подолано Кантом, хоч і не в такій гострій формі, це протистояння наявне і в сучасній філософії.