Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
философия 2.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
155 Кб
Скачать
☆

Які якості повинна мати медична сестра і як вона повинна себе поводити в конкретних ситуаціях під час своєї роботи?

Однією з основних рис медичної сестри повинна бути чесність. Медична сестра повинна сумлінно виконувати свої обов'язки що до здійснення маніпуляцій. Вона зобов'язана бути зібраною, спокійною, врівноваженою, не допускати нервозності і метушні на роботі. Дії медичної сестри повинні бути чіткими та впевненими. Кваліфіковане, чітке і старанне виконання призначень і процедур зміцнюють віру хворого в успіх лікування. Акуратна, в чистому білосніжному халаті, з зібраним волоссям під шапочку медична сестра викликає довіру хворого.

Важливим обов'язком медичної сестри є збереження професійної таємниці. Медичні сестри не мають права розголошувати і обговорювати відомості про хворобу та інтимне життя хворих. Звертатися до пацієнтів треба зі строгою ніжністю, не допускати кокетства та нав'язливості. При погіршенні стану хворого не можна допускати паніки і розгубленості. Під час госпіталізації хворих треба враховувати проблему сумісності пацієнтів. До хворих з відхиленнями в поведінці має бути особливе ставлення не лише з боку медичного персоналу, а й пацієнтів.

Відповідаючи на запитання хворих про ті чи інші прояви хвороби, медична сестра повинна продумувати, чи не спричинять її відповіді до марних переживань хворого, чи не призведуть вони до фобії. Документи, які відображають результати лабораторних та інструментальних досліджень, повинні бути недоступними для хворих.

Медична сестра може любити свою професію, прекрасно володіти навичками, однак, якщо вона через особливості свого характеру часто конфліктує з хворими, її професійні якості не можуть бути повністю реалізовані.

Білет № 13

У чому полягає суттєва відмінність католицизму від православ'я, які розійшлися у

XII ст.?

Схоластика, особливо її розвинута форма — томізм, практично дорівнює в значущості віру і розум. На думку її прихильників, знання, яке осягається в акті віри можна передати розумом. У підвищенні статусу розуму в схоластиці ( Схоластика - це філософське вчення, в якому поєднані релігійно - філософські засновники з раціоналістичною методикою та формально логічними проблемами) порівняно з патристикою ( Патристика - сукупність філософських доктрин

християнських мислителів ( отців церкви) II - VII ст.) полягає суттєва відмінність православ'я від католицизму, які розійшлись у XII ст..

Католицька теорія сформувалась на основі більш раціональної схоластики, а в православ'ї домінує патристика. Цим значною мірою зумовлене і те, що наука сформувалась саме в Західній Європі.

Схарактеризуйте емпіризм і агностицизм у філософії Канта.

Основоположником класичної німецької філософії був Кант. У діяльності Канта розрізняють два періоди : докритичний та критичний.

У докритичному періоді Кант в основному розглядає питання природознавства, науки. І хоч у цей період Кантом ставились філософські проблеми розв'язання їх, однак ми знаходимо у так званий критичний період діяльності філософа, коли ним виробляються філософські принципи його вчення. У докритичний період об'єктом дослідження Канта стає питання виникнення планет Сонячної системи. Кант спирається на працю Ньютона, Галілея, Кіплера, а також на основні принципи космології Декарта. Але Кант не повторює ні Декарта, ні Ньютона, ні в природо - науковому, ні в філософському плані. Космологічні ідеї Канта були оригінальними і є значним внеском у розвиток космології і філософії. На думку Канта той простір, який займає Сонячна система, був заповнений найдрібнішими частинками речовини, густина яких у просторі була неоднакова. Там, де концентрація частинок була більшою, у результаті дії сил тяжіння і відштовхування виникали згустки речовини, які потім привели до виникнення центрів майбутніх планет. При цьому дуже важливо підкреслити, що з точки зору Канта, майбутні планети виникають із частинок, яким з самого початку властивий рух. Отже, Канту не було необхідно апелювати до ідеї першопоштовху Бога для надання матерії руху, як ми бачимо це в Декарта і Ньютона.

Філософське значення філософії Канта полягає в тому, що він застосовував діалектичний принцип розвитку. Звідси випливає висновок про природне походження Всесвіту і його планет, а не створення їх Богом, як це стверджувалося до Канта. Кант підкреслив творчий характер людської свідомості в процесі пізнання на противагу метафізики матеріалізму XVIII ст., який стверджує, що людина пасивно відбиває оточуючий її світ. Однак Кант, абсолютизуючи творчий характер свідомості, відриває її від пізнавального процесу, розглядає по за цим процесом, протиставляє людську свідомість предметному світові і оголошує « речі в собі » недоступними для пізнання.

Яка роль та функції медичної сестри в сучасному суспільстві?

Головне завдання медичної сестри в підтриманні здоров'я, попередженні захворювань та забезпеченні максимальної незалежності людини у відповідності з її індивідуальними можливостями. З історії медицини відомо, що хворі люди отримували допомогу та лікування за довго до того, як сестринська справа стала спеціальністю. У начальних матеріалах із сестринської справи « ЛЕМОН » ( Європейське Регіональне бюро ВООЗ, 1996 ) визначені чотири основні функції сестринської справи.

Перша функція включає здійснення сестринського догляду та керівництво ним, або міри профілактики, лікування, реабілітації чи підтримки людини, сім'ї, групи людей. Складовими частинами « сестринського процесу » є:

  1. Оцінка потреб людини, сім'ї чи груп людей і визначення наявних у них необхідних для цього можливостей.

  2. Визначення потреб, які можна задовольнити шляхом сестринського догляду, а також проблем, вирішення яких слід доручити іншим професійним працівникам.

  3. Планування і надання сестринського догляду.

  4. Залучення пацієнта до всіх аспектів догляду і заохочення його до піклування про своє здоров'я.

  5. Документування виконання сестринського процесу на кожному етапі.

<9 Г

Що таке охорона здоров'я?

Здоров'я - стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів. Охорона здоров'я - система заходів, спрямованих на забезпечення, збереження, розвиток фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.

Теорії народонаселення і охорони здоров'я (переважно соціологизаторские, натуралістичні): мальтузіанство, неомальтузіанство, теорія "оптимуму населення", расизм, патерналізм, євгеніка (расова гігієна); социал-дарвінізм, органічна теорія Г. Спенсера, соціальна екологія; теорія "хвороб цивілізації" і соціальної дізадаптаціі; теорія конвергенції в охороні здоров'я; теорія чинників; теорія "порочного круга", убогості і хвороб. Ця група включає теорії народонаселення і охорони здоров'я, які зв'язані з такими поняттями, як єство демографічних явищ, особливо відтворювання населення, політика охорони здоров'я, розвиток суспільної охорони здоров'я.

У сфері охорони здоров'я законом встановлено певні обов'язки для суспільства, держави й особистості:

  • підтримання необхідного для здоров'я життєвого рівня населення;

  • охорона навколишнього середовища як важливої передумови життя і здоров'я людини;

  • забезпечення санітарного благополуччя територій та населених пунктів;

  • створення сприятливих умов праці, навчання, побуту та відпочинку;

  • запобігання інфекційним захворюванням;

  • проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів неповнолітніх, вагітних 5КІНОК, працівників підприємств із шкідливими та небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для людей;

  • сприяння здоровому способу життя населення.

„ <? 2 а

ЇІХ Л-и !

6. Використання прийнятих та доречних культурних, етичних та професійних стандартів.

Друга функція полягає у навчанні пацієнтів та професіоналів охорони здоров'я і включає такі принципи:

  1. Оцінка знань і навиків людини, які відносяться до збереження і відновлення здоров'я.

  2. Підготовка і надання потрібної інформації на відповідному рівні.

  3. Організація служби пропаганди здоров'я та участь в ній.

  4. Допомога сестрам та іншому медичному персоналу в отриманні нових знань і практичних навичок.

  5. Застосування відповідних культурних, етичних та професійних стандартів.

Третя функція полягає у виконанні ролі ефективного члена медико - санітарної бригади і включає:

    1. Співробітництво з пацієнтами, родинами, общинами та працівниками охорони здоров'я з метою планування, організації, управління та оцінки сестринського догляду, як компонента єдиної системи служби охорони здоров'я.

    2. Виконання ролі лідера сестринської бригади, до якої можуть входити інші сестри, допоміжний персонал та пацієнти.

    3. Співробітництво з іншими людьми у міжгалузевих і між секторальних бригад при плануванні, розробці, координації та оцінці служб охорони здоров'я.

    4. Співробітництво з іншими професіоналами з метою створення надійної і гармонійної робочої обстановки, яка б сприяла нормальній роботі медичної бригади.

Четверта функція полягає у розвитку сестринської практики через критичне мислення та дослідження і включає:

      1. Запровадження новаторських методів роботи з метою досягнення кращих результатів.

      2. Визначення масштабу та критеріїв досліджень для розширення знань і розвитку навичок з сестринської практики або освіти і участь, якщо є потреба, у таких дослідженнях.

      3. Використання прийнятих і доцільних культурних, етичних і професійних стандартів для здійснення керівництва сестринськими дослідженнями.

Медсестра повинна мати достатньо знань та навичок, пов'язаних із впевненістю в собі ( своїх діях) з метою планування, здійснення та оцінки догляду ,який би відповідав погребам пацієнта. Дуже важливим моментом в цьому є унікальність ролі сестринського догляду в одужанні пацієнта.

Білет № 14

Філософські школи стародавньої Індії.

Зародки філософського мислення Індії сягають глибокої давнини. Зміст цього мислення відображають Веди, Брахмани і Упанішади. Даршан - це найбільш поширений термін староіндійської філософії. Даршани - це і є філософія. Напрямки філософії та її зміст подані в таких школах, як Йога, Санкх'я, Міманса, Веданта , Вайшешеска, Н'яя, Чарвана - локоята. При

*7 •■/■? /г~ Г

<3% Ф /ґ> ) і - якої тепер не можна представити поглиблене обстеження хворого. Відкриття природної радіоактивності і дослідження, що послідували за цим, в області ядерної фізики зумовили розвиток радіобіології, вивчаючої дію іонізуючих випромінювань на живі організми, привели до виникнення радіаційної гігієни, застосуванню радіоактивних ізотопів, що у свою чергу дозволило розробити метод дослідження при допомозі так наз. мічених атомів; радій і радіоактивні препарати стали успішно застосовуватися не тільки в діагностичних, але і в лікувальних цілях (див. Променева терапія).

Іншим методом дослідження, що принципово збагатив можливості розпізнавання аритмій серця, інфаркту міокарда і ряду інших захворювань, стала електрокардіографія, що увійшла до клінічної практики після робіт голл. физиолога В. Ейнтховена, вітчизняного физиолога А. Ф. Самойлова і ін. Вплив технічного прогресу позначився і на виникненні нових галузей медицини. Так, з розвитком авіації на початку 20 в. зародилася авіаційна медицина. Польоти людини на космічних кораблях привели до виникнення космічної медицини (див. Авіаційна і космічна медицина). Швидкий розвиток медицини був обумовлений не тільки відкриттями в області фізики і технічним прогресом, але і досягненнями хімії і біології. До клінічної практики увійшли нові хімічні і физико-хімічні методи дослідження, поглибилося розуміння хімічних основ життєвих, утому числі і хворобливих, процесів.

Імунологія 20 в. переросла рамки класичного вчення про несприйнятливість до инф. хворобам і поступово охопила проблеми патології, генетики, ембріології, трансплантації, онкології і ін. Відкриття К. Ландштейнером і Я. Янским груп крові людини (1900— 1907)привело до використовування в практичній медицині переливання крові. В тісному зв'язку з вивченням імунологічних процесів проходило дослідження різних форм збоченої реакції організму на чужорідні субстанції, почате відкриттям франц. ученим Ж. Рише (1902) явища анафилаксіі. Австр. педіатр К. Пирке ввів термін алергія і запропонував (1907) алергічну шкірну реакцію на туберкулін як діагностичну пробу при туберкульозі. В 2-й половині 20 в. вчення про алергію — алергологія — розрослося в самостійний розділ теоретичної і клінічної медицини. На початку 20 в. йому, лікар П. Ерлих довів можливість синтезу по заданому плану препаратів, здатних впливати на збудників захворювань; їм були закладені основи хіміотерапії. Ера антимікробної хіміотерапії практично почалася після введення в лікувальну практику стрептоциду. Починаючи з 1938 р. були створені десятки сульфаніламідних препаратів, що зберегли життя мільйонам хворих. Ще раніше, в 1929 р., в Англії А. Флеминг встановив, що один з видів цвілевого грибка виділяє антибактеріальну речовину — Пеніцилін. В 1939—1941 рр. X. Флорі і 3. Чейн розробили методику отримання стійкого Пеніциліну, навчилися концентрувати його і налагодили виробництво препарату в промисловому масштабі, поклавши початок новій ері боротьби з мікроорганізмами — ері антибіотиків. В 1942 р. в лабораторії 3. В. Ермольевой був отриманий вітчизняний Пеніцилін. В 1943 р. в СІЛА С. Ваксманом був отриманий стрептоміцин. Надалі були виділені антибіотики багато кого, володіючи різним спектром антимікробної дії.

Хіміотерапія, гормонотерапія, променева терапія, розробка і застосування психотропних засобів, вибірково впливаючих на центральну нервову систему, можливість оперативного втручання на так наз. відкритому серці, в глибині мозку і на інших, раніше не доступних скальпелю хірурга органах людського тіла, змінили особу М., дозволили лікарю активно втручатися протягом хвороби.

Білет № 16

Конфуцій. Китай.

6-3 ст. до н.е. полягає в осяганні Брахмана ( Бога ), який знаходиться в усіх предметах і явищах, оточуючого людину світу, в необхідності відречення від тієї реальності, в якій людина живе, в усвідомленні перехідного характеру її цінностей. Щастя людини в тотожності, злитті з Брахманом. Йдучи цим шляхом людина й досягає безсмертя. В більш пізній період в історії філософської думки Індії називається епічним. Відомості про нього є в таких епосах, як Махабхарата і Рамаяна. Широке розповсюдження в цей період набуває Буддизм і Джайнізм.

Для філософської думки давнього Китаю характерними є питання взаємовідносин людей у суспільстві між старшими і молодшими, між імператором і підданими питання управління, а також вчення про небо. Вчення про небо і небесне веління - центральний пункт давньокитайських філософських шкіл. З точки зору філософів Китаю життя суспільства визначається долею неба. Імператор - посланник неба на землі і виконує його волю.

С поміж давньокитайських філософів, які найбільш впливали на подальший розвиток філософської думки Китаю був Конфуцій ( у 1 ст. до н.е.). Конфуцій - творець етико політичного вчення, в якому знайшли відбиття питання управління. Він закликав будувати управління на основі доброчинності. Він казав:

« Той, хто управляє з допомогою доброчинності, подібний до полярної зірки, яка посідає своє місце, а всі інші зорі оточують її ». Конфуцій закликав управляти державою спираючись на моральні принципи.

Методологічні ідеї Бекона і Декарта.

Великий внесок у розробку наукової методології зробили англійський філософ Бекон і французький філософ і математик Декарт. Метод, розроблений Беконом, дістав назву « емпіричний », а метод, обґрунтований Декартом, « раціональний ».

В основу методу Бекона лежить індукція, перехід у процесі пізнання від одиничного до загального. Специфічною особливістю беконівської методології є дослід, експеримент. Опора на експериментальні дослідження в процесі наукового пізнання вибивала будь який грунт з-під схоластики з її відривом від практики і умоглядним підходом до дійсності. Метод Бекона відіграв велику роль в утвердженні наукових принципів дослідження експериментального природознавства.

В утвердженні творчого підходу до аналізу дійсності велике значення мав метод, розроблений Декартом. В основі методології Декарта лежить дедукція, тобто перехід в процесі пізнання від загального до одиничного. Якщо розкривати зміст декартовської методології, то основу його становить критика догматизму, доведення неспроможності догматичних принципів пізнання дійсності. « Карфаген схоластичної догматики повинен бути зруйнований » , - такий девіз методології Декарта. Декарт спирався на розум, підкреслюючи, що в процесі пізнання розум відіграє вирішальну роль, а органи чуття дають нам помилкові уявлення про навколишній світ. Він закликає в процесі пізнання не спиратися на віру, а піддавали сумніву будь які положення. При цьому сумнів у вченні Декарта посідає провідне місце і набуває характеру методологічного принципу. Однак, культ розуму, оспіваний Декартом, раціоналістичний характер його методології призвели до недооцінки французьким мислителем досліду, експерименту, а в більш широкому плані - роль органів чуття в пізнанні.

Зтика Парацельса

После строгости и консерватизма средневековой культури. Возрождение бьіло подобно хаосу различньїх теорий, систем и взглядов.

Зто бьш сложньїй, переломний момент в истории человечества, когда на смену старой науки, старому искусству, старому мировоззрению приходили новьіе формьі, происходила борьба между миром умирающим и рождающимся. Момент контрастов, когда рядом с гениальньми личностями, удивительньши открьггиями и прекрасньши твореннями существовали религиозньгй и научньш догматизм, политическая борьба, заговори, непросвещенность, жестокость и распущенность людей, зпидемии и одно из самих страшних "детищ" зтого времени - инквизиция. Создается впечатление, что с "пробуждением" культури на свет появились не только талант и гениальность отдельних людей, но так же нечто темное и жестокое, ранее подавлявшеєся строгостью морали и аскетизмом средневековья.

Знаменитий философ, алхимик и врач 16 века, Филипп Ауреол Теофраст Бомбаст из Гогенгейма, известний как Парацельс, бнл удивительньгм, загадочньгм, сложньш и на первьій взгляд, противоречивьм человеком, которого одни считали пьяницей и буяном, другие - женоненавистником, третьи боялись его ясного ума и острого язьпса и гнали, обвиняя в ереси, четвертне молились на него, поклоняясь как магу и чудотворну.

Парацельс бьш истинньгм сьхном зпохи Возрождения. Он бьіл одним из тех, кого мьі сегодня назьгваем людьми - Титанами, творцами Новой Зпохи и новой культурьі. Одним из самьіх важньгх достижений зпохи Возрождения бьшо обращение на новом уровне к античньгм наукам и искусствам, переосмьісление природьі и человека, возвращение к пониманию мира, как єдиного организма, єдиного живого существа, тело которого состоит из звезд. Человечество античности существовало в мире, наполненном жизнью, в мире, которьш не разделялся на «живую» и «неживую» природу. Вселенная представляла собой гармонично устроенную систему, иерархию больших и мальїх, вьісших и низших существ, обьединенньгх совместной деятельностью, в которой они сознательно и бессознательно участвуют. Они не страдали от чувства трагической пустотьі внутри и вокруг себя, как страдает человечество ххі в., которое в бесконечной вселенной, в окружении миллионов других существ остается одиноким. Античньїй человек чувствовал себя маленькой частью великого целого, частью общества, природьі. И он, как и все сущее, нес в себе Божественное начало. Зто древнее учение стало одной из фундаментальньїх теорий Парацельса и многих других алхимиков, астрологов, магов и натурфилософов зпохи Возрождения.

Парацельс считал, что каждое существо не ограничено физическим телом, имеет так же другие, невидимьіе для человеческого глаза тела. Зти тела Парацельс назьтал -звездньши телами, человеческой и Божественной душой. Человек способен влиять на великий мир не только физически, но так же своими мьіслями и чувствами. Таким образом, в философии Парацельса ставится вопрос об ответственности человека перед вселенной и возникающих в связи с зтим зтических требований к нему. Если человек противодействует законам вселенной, не соблюдает Закон, то он вносит разлад в мировую гармонню.

Парацельс - врач, естествоиспьггатель и философ зпохи Возрождения. Один из основателей ятрохимии. Подверг критическому пересмотру идеи древней медицини, отвергал культ Галена (он даже сжег публично сочинения Галена и Авиценньї). Способствовал внедрению химических препаратов в медицину. В центре философского учення Парацельс — понятие природьі как живого целого, проникнутого единой мировой душой. Читал лекции на немецком язьпсе, а не по латьши, что тогда бьшо несльїханной дерзостью. Лекции его привлекали множество слушателей и дали ему громкую известность, но в тоже время его резкие и грубьіе вьіходки создали ему много врагов среди врачей и аптекарей. Характер Парацельса представляет оригинальную смесь благородства и наглости, светлого ума и грубейшего суеверия. Понимать его сочинения крайнє трудно. Его система представляет сочетание мисгического сумбура с отдельньши светльши мьіслями. Для примера можно привести его воззрения на общие причиньї болезней. Он различает 4 главньїе группьі причин болезнещзти 4 группі суть: 1) космические и атмосферические влияния, 2) причиньї, лежащие в анатомофизиологических свойствах организма; они распадаются на две главньїе груїшьі: ядовитьіе вещества в пище и питьенаследственньїе аномалии; 3) психические влияния и 4)Божье попущение. Продолжительньїе занятия алхимией сослужили ему службу. Ему медицина обязана введением целого ряда новьгх средств, как минерального, так и растительного происхождения. Например: препаратьі железа, ртути, сурьмьі, свинца, меди, мьппьяка, серьі и т. д., дотоле употреблявшиеся крайнє редко. "Химия — один из столпов, на которьіе должна опираться врачебная наука. Задача химии вовсе не в том, чтобьі делать золото и серебро, а в том, чтобьі готовить лекарства"", говорил Парацельс. Зтим он ставил химии определенньїе реальньїе задачи, а не фантастические, в разрешении которьгх бессильно путалась алхимия. Ятрохимия подготовила период самостоятельного развития химических знаний, которьш начинается в XVII в. П. первьій взглянул на процессьі, совершающиеся в живом организме, как на процессьі химические. При зтом, однако, он держался воззрения Вас. Валентина и учил, что в составе живого тела участвуют те же "злементьі", которьіе входят в состав всех тел природи, именно — ртуть, сера, соль. В здоровом теле зти злементн находятся в известном равновесии. Если же один из них преобладает над другими или находится не в достаточном количестве, то возникают различньїе заболевания.

Вкажіть відмінність між просвітниками XVIII ст. та метафізикою Декарта. Просвітники XVIII ст. використали даний бік учення Декарта для того, щоб довести умоглядний характер його філософії. Відміною між своєю філософією і метафізикою Декарта вони бачили в тому, що підкреслюючи ролі розуму в пізнанні вони спиралися на дослід, експеримент. Для просвітництва XVIII ст. характерним було запевнення про те, що розум сприяє прогресу науки, можливості якої величезні.

Ідеї просвітництва набули великого поширення в Англії, Франції, Німеччині та інших країнах. Серед просвітників слід відрізнити Вольтера, Руссо, Дідро ( Франція ), Лессінга, Гардера ( Німеччина ), Толанда, Колінзза ( Англія). Заслуга просвітників була в пропаганді ідей розуму, прогресу, гуманізму, у твердженні, що людина за своєю природою добра. Трактування людини з позицій гуманізму дисонансом звучало проти дуже поширеної в той час точки зору про його гріховну природу.

Які вихідні принципи марксизму?

Марксистська філософія сформувалася на багатому ґрунті попередніх філософських систем. Марксизм - одна з небагатьох спроб людства дати цілісне розуміння об'єктивного світу та місця й ролі людини в ньому, розкрити найзагальніший закон розвитку природи, суспільства та людського мислення. Марксизм відмовляється від багатовікової традиції, яка визнавала філософію наукою наук, всезагальною теорією, знаннями про все. Філософія марксизму використовує знання цих наук, але кардинально відрізняється від них, як предметом, так і методом пізнання.

Крім найзагальніших закономірностей розвитку природи суспільства і пізнання К. Маркс і Ф. Енгельс включають до предмету філософії також людину, практику відношення « людина - світ ». Ф. Енгельс висував ідею про основне питання філософії. Його суть - відношення мислення до буття. Це відношення може розглядатись з двох сторін:

  1. що існувало раніше - свідомість, дух чи матерія?

  2. Чи спроможна людина за допомогою власної свідомості пізнати навколишній світ? Згідно з марксизмом, філософія, в якій визначають матерію первинною , а свідомість вторинною називають матеріалістами. Принципово по-новому марксистські філософи вирішують комплексне питання, пов'язане з життям суспільства. Вони переносять акцент на економічне життя суспільства, насамперед на сферу матеріального виробництва. Виробничі відносини визначають усі інші відносини між людьми і становлять суспільний базис.

Особливе місце у філософії марксизму посідає проблема людини, марксистська теорія трактує її, як сукупність усіх суспільних відносин. Проблема людини у марксизмі оригінально пов'язана з теоретичним осмислюванням такого суспільного феномена як відчуження. Причиною відчуження є експлуатація людини людиною, в основі якої лежить приватна власність на засоби виробництва. Ідея знищення приватної власності і подолання відчуження проходить ниткою через увесь марксизм. Одна із особливостей марксистської філософії - її атеїзм. У цьому вченні релігія піддається нищівній критиці.

Основні форми буття.

Форма буття є багата, оскільки філософія займається узагальненням чотирьох основних форм

буття.

1. Буття речей тіл та процесів .Воно поділяється на дві підформи.

А) Буття речей, процесів, станів. Природи буття, природи як цілого.

Б) Буття речей, процесів, вироблених людиною.

2) Буття людини розділяється на 2-і частини:

А) Буття людини як тіла серед тіл природи, як речі серед речей природи.

Б) Специфічне людське буття.

  1. Буття духовного ідеального: А) Індивідуалізоване духовне

Б) Обьективізоване ( позаіндивідуальне )

  1. Буття соціального:

А) Індивідуальне буття ( окремої людини, в суспільстві та процесі історії).

Б) Буття суспільства.

Білет № 18

Схарактеризуйте емпіризм і агностицизм у філософії Канта.

Основоположником класичної німецької філософії був Кант. У діяльності Канта розрізняють два періоди : докритичний та критичний.

У докритичному періоді Кант в основному розглядає питання природознавства, науки. І хоч у цей період Кантом ставились філософські проблеми розв'язання їх, однак ми знаходимо у так званий критичний період діяльності філософа, коли ним виробляються філософські принципи його вчення. У докритичний період об'єктом дослідження Канта стає питання виникнення планет Сонячної системи. Кант спирається на працю Ньютона, Галілея, Кіплера, а також на основні принципи космології Декарта. Але Кант не повторює ні Декарта, ні Ньютона, ні в природо - науковому, ні в філософському плані. Космологічні ідеї Канта були оригінальними і є значним внеском у розвиток космології і філософії. На думку Канта той простір, який займає Сонячна система, був заповнений найдрібнішими частинками речовини, густина яких у просторі була неоднакова. Там, де концентрація частинок була більшою, у результаті дії сил тяжіння і відштовхування виникали згустки речовини, які потім привели до виникнення центрів майбутніх планет. При цьому дуже важливо підкреслити, що з точки зору Канта, майбутні планети виникають із частинок, яким з самого початку властивий рух. Отже, Канту не було необхідно апелювати до ідеї першопопгговху Бога для надання матерії руху, як ми бачимо це в Декарта і Ньютона.

Філософське значення філософії Канта полягає в тому, що він застосовував діалектичний принцип розвитку. Звідси випливає висновок про природне походження Всесвіту і його планет, а не створення їх Богом, як це стверджувалося до Канта. Кант підкреслив творчий характер людської свідомості в процесі пізнання на противагу метафізики матеріалізму XVIII ст., який стверджує, що людина пасивно відбиває оточуючий її світ. Однак Кант, абсолютизуючи творчий характер свідомості, відриває її від пізнавального процесу, розглядає по за цим процесом, протиставляє людську свідомість предметному світові і оголошує « речі в собі » недоступними для пізнання.

-Г-'

Історичні типи світобачення: міфологія, релігія, філософія. Історично першою формою суспільної свідомості є міфологія. Міфологія характерна для всіх народів періоду первіснообщинного ладу. Міфи розглядають світобудову, виникнення світу. Космос - це лад+краса, виникає з хаосу природи. Есхатологічні міфи розглядають загибель світу. Міфологія - синкретичне, єдине, неподільне світобачення первісних людей. Міфи піддані літературній обробці. Одна філософська проблема - самогубство. Камю поставив питання: чи варте життя того, щоби його прожити? Міфологія із розвитком суспільства та перетворення його у класове втрачає своє значення як цілісне, єдине неподільне світобачення, і заміняється релігією. Релігія - це віра у надприродні сили будь-якого виду. Вона подвоює світ: земний - перехідний, невічний, і потойбічний - вищий, надзвичайний. Особливість релігійного подвоєння світу полягає в тому, шо світ вищий, надзвичайний творить земний. Створюються особливі канони кожного вірування. Кожна з трьох світових релігій вважає, що вона спрямована на об'єднання народів, створення єдності людського роду. Але релігія ще й роз'єднує. Релігія як світобачення має багато спільних рис з філософією, бо філософія теж виступає як світобачення. Релігія тягне людину до Бога, а філософія заснована на розумі (інтелекті), у ній володарює вільнодумство. Філософія - "любов до мудрості" - виникла у 8-6 столітті до нашої ери, к Греції. Перші давньогрецькі філософи були і фізиками, природознавцями. У філософії створюються трактати, теорії, а не міфи. Мета філософії - пошук єдиного в усьому (філософська проблема).

Розкрийте зміст вчення Г. Сковороди про споріднену працю.

Щастя людини на думку Сковороди в праці: людина, яка не працює, позбавлена можливості пережити тіні, з чим не порівняні почуття, які виникають в процесі праці. « Шершень, - пите Сковорода , - є образ людей, які живуть кралею чужого і народжених на те одне, щоб їсти, пити тощо. А бджола є герб мудрої людини, яка трудиться в спорідненій справі.»

Формування добрих начал у серці людини відбувається не тільки внаслідок поширення знань, а й внаслідок праці: формування в людині моральних рис український мислитель ставив у залежність від праці. В літературі справедливо підкреслювалося, що Сковорода ледь не першим із філософів нового часу висунув ідею перетворення праці із засобів до життя в найпершу життєву потребу і найвищу насолоду. Але не всяка праця приносить людині щастя й насолоду. Такою є лише « споріднена » праця. На думку Сковороди, « споріднена » праця - це праця за покликанням. В людині закладені здібності до певних видів трудової діяльності. В процесі виховання вони повинні розвинені, перетворитися в сутність людського буття. Через « споріднену » працю розкривається природа людини, розвивається закладені в ній добрі начала.

« Споріднена » праця є ідеалом людського щастя, праця не за покликанням робить людину глибоко нещасливою.

Важливим моментом в досяганні « спорідненої » праці, її істинного людського щастя є самопізнання і самовдосконалення людини. За допомогою самопізнання людина пізнає в собі « справжню людину », своє покликання і свій шлях до « спорідненої праці » і щасливого життя, досяганню такого стану, коли « потрібне стає неважливим, а важке — потрібним. »

Чим відрізняється філософський світогляд від інших типів світогляду?

Принципова відмінність філософського світогляду від інших типів світогляду полягає в тому, що він заснований на розумі, тоді як релігія на вірі, міфологія на страхові. Релігія та міфологія оперують чуттєвими образами, філософія абстрактними поняттями і філософія цілком позбавлена функції та засобів соціального контролю.

Міфологію та релігію індивідуум приймає в готовому вигляді, часто несвідомо та примусово, особиста творчість при цьому відсутня. Філософія ж є справою особи, вона ґрунтується на засадах свободи, що правда Марксистсько - Ленінська філософія, будучи в СРСР ідеологією, виконувала функцію соціального контролю і примусово нав'язувалася.

Дайте характеристику філософським поглядам Аристотеля.

Аристотель давньогрецький філософ, учень Платона, однак він піддав критиці вчення Платона про ідеї, показав суперечливий характер запевнює свого вчителя про те що сутність речей може бути поза самими речами. Десь у світі надчуттєвих ідей ,при цьому Аристотель казав: «Платон і істина мені дорогі однак священний обов'язок велить віддавати перевагу істині». Він зробив великий внесок в розвиток філософії, логіки. Вперше ставить питання про класифікацію наук, був засновником психології. У своєму трактаті « Про душу » розглядає питання сприйняття пам'яті душі. Він вперше аналізує форми вартості, зробивши таким чином внесок у розвиток економічних відносин у суспільстві.

Між Платаном і Аристотелем була дискусія з питання про те, що таке людина, яка її сутність. Платон, визначаючи людину говорив, що це двонога тварина без пір'я. Для того, щоб наочно спростувати ствердження Платона, Аристотель спіймав півня, обскуб, пустив його перед кабінетом Платона і сказав: « Дивись, ось твоя людина!» Аристотель у дискусії Платона зазначав, що людина - політична тварина. Визначення людини Аристотелем значно глибше, ніж Платона, адже воно акцентує увагу на суспільній сутності людини.

Розвиток медицини в XX в.

Рішучі кроки по перетворенню з ремесла, мистецтва в науку були зроблені медициною на рубежі 19 і 20 вв. під впливом досягнень природних наук і технічного прогресу. Відкриття рентгенівського проміння (В. До. Рентген, 1895—1897) поклало початок рентгенодіагностиці, без якої тепер не можна представити поглиблене обстеження хворого. Відкриття природної радіоактивності і дослідження, що послідували за цим, в області ядерної фізики зумовили розвиток радіобіології, вивчаючої дію іонізуючих випромінювань на живі організми, привели до виникнення радіаційної гігієни, застосуванню радіоактивних ізотопів, що у свою чергу дозволило розробити метод дослідження при допомозі так наз. мічених атомів; радій і радіоактивні препарати стали успішно застосовуватися не тільки в діагностичних, але і в лікувальних цілях (див. Променева терапія).

Іншим методом дослідження, що принципово збагатив можливості розпізнавання аритмій серця, інфаркту міокарда і ряду інших захворювань, стала електрокардіографія, що увійшла до клінічної практики після робіт голл. физиолога В. Ейнтховена, вітчизняного физиолога А. Ф. Самойлова і ін. Вплив технічного прогресу позначився і на виникненні нових галузей медицини. Так, з розвитком авіації на початку 20 в. зародилася авіаційна медицина. Польоти людини на космічних кораблях привели до виникнення космічної медицини (див. Авіаційна і космічна медицина). Швидкий

розвиток медицини був обумовлений не тільки відкриттями в області фізики і технічним прогресом, але і досягненнями хімії і біології. До клінічної практики увійшли нові хімічні і физико-хімічні методи дослідження, поглибилося розуміння хімічних основ життєвих, утому числі і хворобливих, процесів.

Імунологія 20 в. переросла рамки класичного вчення про несприйнятливість до инф. хворобам і поступово охопила проблеми патології, генетики, ембріології, трансплантації, онкології і ін. Відкриття К. Ландштейнером і Я. Янским груп крові людини (1900— 1907)привело до використовування в практичній медицині переливання крові. В тісному зв'язку з вивченням імунологічних процесів проходило дослідження різних форм збоченої реакції організму на чужорідні субстанції, почате відкриттям франц. ученим Ж. Рише (1902) явища анафилаксіі. Австр. педіатр К. Пирке ввів термін алергія і запропонував (1907) алергічну шкірну реакцію на туберкулін як діагностичну пробу при туберкульозі. В 2-й половині 20 в. вчення про алергію — алергологія — розрослося в самостійний розділ теоретичної і клінічної медицини. На початку 20 в. йому, лікар П. Ерлих довів можливість синтезу по заданому плану препаратів, здатних впливати на збудників захворювань; їм були закладені основи хіміотерапії. Ера антимікробної хіміотерапії практично почалася після введення в лікувальну практику стрептоциду. Починаючи з 1938 р. були створені десятки сульфаніламідних препаратів, що зберегли життя мільйонам хворих. Ще раніше, в 1929 р., в Англії А. Флеминг встановив, що один з видів цвілевого грибка виділяє антибактеріальну речовину — Пеніцилін. В 1939—1941 рр. X. Флорі і 3. Чейн розробили методику отримання стійкого Пеніциліну, навчилися концентрувати його і налагодили виробництво препарату в промисловому масштабі, поклавши початок новій ері боротьби з мікроорганізмами — ері антибіотиків. В 1942 р. в лабораторії 3. В. Ермольевой був отриманий вітчизняний Пеніцилін. В 1943 р. в СІЛА С. Ваксманом був отриманий стрептоміцин. Надалі були виділені антибіотики багато кого, володіючи різним спектром антимікробної дії.

Хіміотерапія, гормонотерапія, променева терапія, розробка і застосування психотропних засобів, вибірково впливаючих на центральну нервову систему, можливість оперативного втручання на так наз. відкритому серці, в глибині мозку і на інших, раніше не доступних скальпелю хірурга органах людського тіла, змінили особу М., дозволили лікарю активно втручатися протягом хвороби.

Білет № 20

У чому полягає суттєва відмінність католицизму від православ'я, які розійшлися у XII ст.?

Схоластика, особливо її розвинута форма - томізм, практично дорівнює в значущості віру і розум.

На думку її прихильників, знання, яке осягається в акті віри можна передати розумом. У підвищенні статусу розуму в схоластиці ( Схоластика - це філософське вчення, в якому поєднані релігійно - філософські засновники з раціоналістичною методикою та формально логічними проблемами) порівняно з патристикою ( Патристика - сукупність філософських доктрин християнських мислителів ( отців церкви) II - VII ст. ) полягає суттєва відмінність православ'я від

католицизму, які розійшлись у XII ст..

Католицька теорія сформувалась на основі більш раціональної схоластики, а в православ'ї домінує патристика. Цим значною мірою зумовлене і те, що наука сформувалась саме в Західній Європі.

Схарактеризуйте ставлення філософів епохи Відродження до

державотворення.

У поглядах на державотворення виділяють два основних напрямки.

Представник одного з них Ла Боесі виступав проти абсолютизму, проводив думку про те, що королі узурпували права, які належать народу, виступав не лише проти монархічного, а й проти будь якого державного устрою, заснованого на експлуатації. Ідеалом держави вважав державу, яка поєднує в собі традиції відстоювання міських вольностей ( прав ) з ідеями народного суверенітету.

Другий напрямок, представником якого був Нікколо Макіавеллі, обґрунтував необхідність сильної монархічної влади абсолютизму. Н. Макіавеллі вважав ідеальним устроєм республіку як виразника народного суверенітету. Проте, розумів, що в тих умовах лише сильна влада світського государя, яка не рахується збудь якими традиціями та церковними вченнями, здатна привести до національного об'єднання і створити нову державу.

Основні ідеї Гіппократа

Народився: ок. 460 р. до н.е., на Косі, острові в Егейськом морі. Помер: ок. 370 р. до н.е., Ларісса, в Північній Греції.

Основні праці: «Про природу людини», «Прогностік» «Режим при гострих захворюваннях», «Про воздухах, водах і місцевостях», «Епідеміка І, «Епідеміка ПІ».

Про життя Гіппократа Косського, найзнаменитішого лікаря античності, відоме небагато що. Ще за життя він був відомий Платону як видатний лікар, приймаючий учнів і пишучий книги. Говорили, що його батько Гераклід сам був лікарем; Гіппократ вчився у батька і багато подорожував по Греції, зустрічаючись з сучасними йому філософами. Його життєвий шлях розцвічений легендами: він врятував Афіни від епідемії, був запрошений персидським царем Артаксерксом покласти край епідемії, що обрушилася на його військо, запобіг нападу афінян на його рідний острів Кіс, звернувшись з пережитим благанням до афінського народного збору, під час подорожей зустрів з філософом Демокрітом і не дозволив оголосити його божевільним. Остання розповідь, навіть якщо він виявиться вигаданим, безумовно, символізує тісні зв'язки між медициною п'ятого століття і сучасною досократовской філософією.До нас дійшлий близько сімдесяти медичних трактататів, приписувних Гіппократу. На жаль, ми не маємо в свій розпорядженні критерію, який дозволив би нам з повною надійністю приписати авторство того або іншого трактату самому засновнику школи, хоча деякі тексти (особливо «Епідеміка І, III») відрізняються ретельністю спостережень і описів і є написаний, видно, однією і тією ж рукою. Хочеться вірити, що ці праці показують Гіппократа з його кращої сторони. «Режим» згадується в платонівському «Федре» і теж міг вийти з-під пера самого наставника.

Труднощі зі встановленням авторства виникають з декількох причин: різні трактати викладають теорії, що суперечать один одному, про природу здоров'я і хвороби, і на фоні всіх цих теорій завжди важко відділити ідеї Гіппократа від ідей його сучасників або від більш розвинутих теорій пізніших лікарів, таких, як Гален (друге століття нашої ери), який вважав, що всі успіхи медицини на ділі имплицитно містилися в працях Гіппократа. З міркувань зручності надалі я приписуватиму важливі теорії і методи «Гіппократу» або «врачам-гиппократикам».

Головні ідеї

Хвороби мають природне походження: вони не виникають під дією божества; перебіг хвороб і їх критичні дні може бути визначений за допомогою спостереження і досвіду. Хороше здоров'я — слідство рівноваги рідин (гуморів, соків) в тілі; причина хвороби — їх дисбаланс.

Рівновага рідин — звідси хвороби — визначається навколишнім середовищем: жарою, холодом, водою, вітрами; пильне спостереження за цими чинниками дозволяє лікарю передбачити частоту захворювань в даній місцевості.

Природа сама досягає зцілення, намагаючись гармонійно змішати тілесні соки; задача лікаря — усунути всі перешкоди для природного зцілення і передбачати перебіг хвороби.

Білет № 21

Дайте характеристику дискусії між номіналістами і реалістами.

Суттєве значення для подальшого розвитку Європейської філософії мала дискусія між номіналістами і реалістами, яка тривала в схоластиці протягом кількох століть. Центральна проблема дискусії - природа загальних понять. Ця проблема споріднена з проблемою співвідношення загального і одиничного, що хвилювало давньогрецьких філософів, але їй властиве дещо інше смислове забарвлення.

Реалізм( суттєвий, дійсний) - філософський напрямок, згідно з яким загальні поняття існують реально, як сутності речей. Реаліст Фома Аквінський вважав, що людина осягає ці сутності в поняттях розуму. Отже, універсаліям спершу надавався статус реального буття - сутності речей. А вже відтак загального поняття розуму.

Номіналізм ( ім'я ) - філософське вчення, що заперечує онтологічне значення універсалій ( загальних понять ) стверджуючи, що універсали існують не в дійсності, а тільки в мисленні. Номіналіст Жан Бурідан вважав, що речі одиничні, не приховують ніяких універсалій. Загальні поняття є тільки назвами одиничного, вони - творіння людського розуму. Така відмінність у співвідношенні одиничного і загального в світі речей передбачала різні тлумачення способу їх творіння.

Реалісти, прихильники Платонівсько - Аристотелівської традиції, для якої Бор є перед усім розумом, вважали, що ідеї і загальне, як думки Бога, передують творінню і в самому творінні в речах складають їх сутність. Усе це зумовлює ланцюжок: ідея, що існує в Бога, - сутність речі - ідея в розумі людини. Ієрархічна побудова сущого, що постала в концепції Аквінського, зумовлена різними способами втілення ідей — форми.

Номіналісти що до розуміння Бога схилялись до Біблейської традиції, яка тлумачить його, як вищу волю. На їх думку Бог творить речі за своєю волею, вони не є втіленням ідей; речі одиничні. Це є підставою для заперечення принципу ієрархічності побудови світу.

Обидві концепції по різному інтерпретують і пізнання. Для реалістів пізнання - осягання розумом сутності, розкриття її через зародки майбутнього раціоналізму. Для номіналістів пізнання є чуттєвим пізнанням одиночних речей.

Назвіть основні орієнтації сучасної релігійної філософії.

Основні орієнтації сучасної релігійної філософії є :

  1. Поворот від теоцентризму, визнання абсолютної цінності людини.

  2. Спроба скорегувати релігійну філософію і науку.

3.Опора теорії пізнання на такі течії, як герменевтика ( пояснювати, тлумачити філософію. Метод

тлумачення та розуміння феноменів культури, текстів і у залежності від контексту культури

суб'єкта, який здійснює інтерпретацію, як герменевтика, структуралізм.

    1. Визначення можливості збереження гуманістичної орієнтації культури.

    2. Увага до проблем суспільного розвитку.

б.Зближення релігії як засіб пом'якшення трагічних суперечностей сучасності.

Схарактеризуйте типи світогляду.

Історичні типи світобачення: міфологія, релігія, філософія. Історично першою формою суспільної свідомості є міфологія. Міфологія характерна для всіх народів періоду первіснообщинного ладу. Міфи розглядають світобудову, виникнення світу. Космос - це лад+краса, виникає з хаосу природи. Есхатологічні міфи розглядають загибель світу. Міфологія - синкретичне, єдине, неподільне світобачення первісних людей. Міфи піддані літературній обробці. Одна філософська проблема - самогубство. Камю поставив питання: чи варте життя того, щоби його прожити? Міфологія із розвитком суспільства та перетворення його у класове втрачає своє значення як цілісне, єдине неподільне світобачення, і заміняється релігією. Релігія - це віра у надприродні сили будь-якого виду. Вона подвоює світ: земний - перехідний, невічний, і потойбічний - вищий, надзвичайний. Особливість релігійного подвоєння світу полягає в тому, шо світ вищий, надзвичайний творить земний. Створюються особливі канони кожного вірування. Кожна з трьох світових релігій вважає, що вона спрямована на об'єднання народів, створення єдності людського роду. Але релігія ще й роз'єднує. Релігія як світобачення має багато спільних рис з філософією, бо філософія теж виступає як світобачення. Релігія тягне людину до Бога, а філософія заснована на розумі (інтелекті), у ній володарює вільнодумство. Філософія - "любов до мудрості" - виникла у 8-6 столітті до нашої ери, к Греції. Перші давньогрецькі філософи були і фізиками, природознавцями. У філософії створюються трактати, теорії, а не міфи. Мета філософії - пошук єдиного в усьому (філософська проблема).

Білет № 22

Поняття світобачення. Суспільно-історичний характер, форма і функції світобачення. Світобачення - це більш ніж менш цілісне уявлення про світ, про самих себе та своє місце у тому світі. Світобачення залежить від епохи, історичних подій, різних народів, соціальних груп, організацій. Компоненти світобачення: 1 )Узагальнені знання людини про світ. Знання ставлять за мету істину, а вона має бути об'єктивною; 2)Прагнення до ідеалу - моральні цінності людини. Цінності полярні до знань; 3)На цих засадах формується програма поведінки людини. Отже, світобачення - це сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають загальне бачення, розуміння світу, місця в ньому людини та життєвої позиції, дії, програми поведінки людей. Знання пізнавальне, ціннісне, поведінковий бік у їхньому взаємозв'язку.

Сутність філософії Івана Франка.

Франко перший в українській літературі всебічно розробляє тему праці і трудової моралі. Вже в першому своєму філософському трактаті « Поезія і її становище в наших временах » Франко говорить, що духовне ледарство - злочин проти гуманності .Ставлячи в центр своєї філософії людину, Франко формулює головний закон людяності, суть якого в тому, що неробство - зло, а праця - добро.

Праця у розумінні Франка єдине, що здатне творити і вдосконалювати людську душу, всіляке в неї почуття гідності й правди. Однак, в таку духовну силу може обертатися лише така праця, в якій живе громадська свідомість, яка не тільки виправдовує, а визначає мету і сенс людського покликання на землі, але жити лише для праці неможливо. Крім праці є внутрішнє благо людини, її творче натхнення, її пісня здатна бодай на певний час відривати душу від земного, колючого, брудного і переносити її до надії та віри у завтрашній день. У творчості Фрака постійно виступають дві взаємозалежні сили, які володіють істотою людини і природою суспільства - це пісня і праця, дух і матерія, книга і хліб.

Одна з основних філософських ідей Франка — думка про те, що найбільшою цінністю на землі є не просто людина, а правдивий живий чоловік. Така людина - носій духу, а той дух є « вічний революціонер». Філософія Франка замішана на почуттях і розумінні благородності людського духу. « Дух, що тіло рве до бою », дух любові і справедливості, знання і громадської самопожертви, віри в щасливу майбутність — це дух істинно франківський, каменярський.

В одному з філософських віршів ( « Веснянки »), звертаючись до матері-природи, поет звинувачує в тому, що вона найдосконаліше своє творіння - людську душу, кидає свиням під ноги. Франко говорив, що, нажаль, людина цілком природно підламує собі « крила духовності », втрачає потяг до ідеалу, стає жертвою песимізму і збайдужіння. Франківська філософія породжує досить важливу і актуальну ідею: людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях і думках, у своєму сумлінні. А тому у сфері духу панує найдорожча різнорідність, яка робить людей несхожими , цікавими і цим дає людям основу для їхньої єдності. Філософія Фрака - це також заповідь любові до Батьківщини й до людства. В цілому його філософія - це яскраве втілення філософії українського духу на початку XX століття, основи якої заклали Сковорода і Шевченко.

З стадії загального синдрому пристосовування (по Селье)

Поняття стресу було введено в побут на початку двадцятого століття ученим Гансом Селье, який всесторонньо дослідив це явище і підвів під нього наукову базу. Але в том, що слід розуміти під словом "стрес", до цих пір виникає деяка плутанина, тому що це ємке слово включає відразу декілька понять. Стресом називають будь-який ушкоджувальний чинник, здатний вивести організм із стану рівноваги: несприятлива дія навколишнього середовища (жара, холод, різка зміна клімату і так далі), сильне емоційне переживання, вірусне, інфекційне або будь-яке інше захворювання. Реакції і фізіологічні зміни, що відбуваються в організмі під час дії цього ушкоджувального чинника, теж підходять під поняття стресу. І стан, який виникає потім, у відповідь на ушкоджувальний чинник, теж називається стресом. Насправді всі ці достатньо різні речі позначають лише етапи одного і того ж явища і укладаються в загальне поняття стресу. Розвиток стресу (або синдрому пристосовування) проходить декілька стадій. Перша стадія характеризується станом тривоги, який продовжується декілька годин з моменту дії ушкоджувального чинника. В цей час стійкість організму до ушкоджувального чинника понизить, пригноблювана. Але сприйнявши сигнал про те, що потрібно терміново захищатися, організм починає виробляти певні гормони, покликані мобілізувати всі сили на боротьбу з ушкоджувальним чинником. Вслід за гормонною перебудовою відбувається перебудова роботи всіх систем і органів. Наступає стадія пристосовування, і якщо організм не загинув, він готовий якийсь час активно чинити опір стресу. Організм перебудовується настільки, що відбувається активний викид енергії, даючий поштовх до руху вперед. В цей час людина, як правило, "збирається" і випробовує неймовірний підйом своїх фізичних і інтелектуальних здібностей. Він може чудово здати іспити, вдало виступити на якомусь публічному заході, навіть вчинити подвиг. Він раптом може почати малювати, музичити, знайти у себе ораторський або письменницький дар. Саме тому вважається, що короткочасний стрес може зіграти позитивну роль — від підвищення розумової активності до вияву талантів, об яких чоловік навіть не підозрював. Але цей позитивний вплив стресу швидко закінчується, і все повертається на круги своя. Наступна стадія — виснаження. Резерви життєвої сили, або енергії пристосовування, як називав її Ганс Селье, не нескінченні. Ця абстрактна субстанція — сукупність фізіологічних і психологічних функцій людини, які закладаються генетично. Відповідно у кожного свій запас життєвих сил, і зміряти глибину цього джерела неможливо. Якщо стрес впливає на організм

Ь О

тривалий час, резерви енергії пристосовування рано чи пізно виснажуються. І починаються серйозні проблеми із здоров'ям. Раніше вважалося, що стрес провокується якимсь сильним емоційним потрясінням, сплеском переживань — крупними неприємностями на роботі або катастрофою в особистому житті, несподіваним горем або, навпаки, великою радістю. Але сьогодні межі стресу істотно розширилися, і причин, які можуть вибити людину з колії, називається набагато більше. Скажений ритм життя, погана екологія, нерегулярне і хворе живлення, часто невиправданий прийом ліків (у тому числі антибіотиків), постійний стан тривоги через боязнь не встигнути, спізнитися, щось упустити — все це кінець кінцем може привести до стресу. Неспроста синдром хронічної утомленості і різні депресивні стани вважається хворобами сучасної цивілізації.

Білет № 23

Історичні типи світобачення: міфологія, релігія, філософія. Історично першою формою суспільної свідомості є міфологія. Міфологія характерна для всіх народів періоду первіснообщинного ладу. Міфи розглядають світобудову, виникнення світу. Космос - це лад+краса, виникає з хаосу природи. Есхатологічні міфи розглядають загибель світу. Міфологія - синкретичне, єдине, неподільне світобачення первісних людей. Міфи піддані літературній обробці. Одна філософська проблема - самогубство. Камю поставив питання: чи варте життя того, щоби його прожити? Міфологія із розвитком суспільства та перетворення його у класове втрачає своє значення як цілісне, єдине неподільне світобачення, і заміняється релігією. Релігія - це віра у надприродні сили будь-якого виду. Вона подвоює світ: земний - перехідний, невічний, і потойбічний - вищий, надзвичайний. Особливість релігійного подвоєння світу полягає в тому, шо світ вищий, надзвичайний творить земний. Створюються особливі канони кожного вірування. Кожна з трьох світових релігій вважає, що вона спрямована на об'єднання народів, створення єдності людського роду. Але релігія ще й роз'єднує. Релігія як світобачення має багато спільних рис з філософією, бо філософія теж виступає як світобачення. Релігія тягне людину до Бога, а філософія заснована на розумі (інтелекті), у ній володарює вільнодумство. Філософія - "любов до мудрості" - виникла у 8-6 столітті до нашої ери, к Греції. Перші давньогрецькі філософи були і фізиками, природознавцями. У філософії створюються трактати, теорії, а не міфи. Мета філософії - пошук єдиного в усьому (філософська проблема).

Що таке філософія українського духу?

Одна з основних філософських ідей Франка - думка про те, що найбільшою цінністю на землі є не просто людина, а правдивий живий чоловік. Така людина - носій духу, а той дух є « вічний революціонер». Філософія Франка замішана на почуттях і розумінні благородності людського духу. « Дух, що тіло рве до бою », дух любові і справедливості, знання і громадської самопожертви, віри в щасливу майбутність - це дух істинно франківський, каменярський.

В одному з філософських віршів ( « Веснянки »), звертаючись до матері-природи, поет звинувачує в тому, що вона найдосконаліше своє творіння — людську душу, кидає свиням під ноги. Франко говорив, що, нажаль, людина цілком природно підламує собі « крила духовності », втрачає потяг до ідеалу, стає жертвою песимізму і збайдужіння. Франківська філософія породжує досить важливу і актуальну ідею: людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях і думках, у своєму сумлінні. А тому у сфері духу панує найдорожча різнорідність, яка робить людей несхожими ,

цікавими і цим дає людям основу для їхньої єдності. Філософія Фрака - це також заповідь любові до Батьківщини й до людства. В цілому його філософія - це яскраве втілення філософії українського духу на початку XX століття, основи якої заклали Сковорода і Шевченко.

Виходячи з ідеї, що існування будь якої національної філософії реалізується як прояв філософії духу, можемо стверджувати: українська філософія є особливим оригінальним явищем. Український народ створює філософію, у центрі якої є людина з її внутрішнім світом, який перебуває в органічній єдності умовами її самореалізації. Це не просто людина, а перед усім людина землі, яка критеріям істини має свою власну діяльність, розглядає своє буття через єдність чуттєвого і раціонального.

Українська філософія — це оригінальна система, в основі якої постає філософський дух українського народу, як оригінальна єдність віри, надії і любові у вічному прагненні до втілення їх у свободі.

У чому полягає антропологізм філософії Фейєрбаха?

Заслуга Фейєрбаха була в тому, що він у центр свого філософського вчення поставив людину, був всебічним, інколи людина розглядалася ним, як істота лише біологічна. Однак, поставивши у центр своєї філософії людину, Фейєрбах по суті наблизився до постановки питання про примат загальних людських цінностей. Тут філософська концепція Фейєрбаха наближується до філософського вчення Чернишевського, матеріалізму якого були притаманні риси антропологізму. Природно, що матеріалізм Фейєрбаха, що проголосив принцип взаємовідносин між людьми, які ґрунтувалися на ідеалах гуманізму, справив вплив на подальший розвиток філософської думки.

Білет № 24

Сутність філософських проблем. Основне питання філософи, центром філософських пошуків є людина зі своїми прагненнями - "людина і світ". Людина співвідносна зі світом через свідомість, мислення. Головним, основним питанням філософії є питання про відношення свідомості до буття, духу до природи матерії. Напрями філософії: 1)Монізм - виходить з визнання єдиного початкового світу (дух - свіідосість є його початком). Напрям ідеалізму. Природа - творіння духу: ідеї Платона, Канта, Геґеля. Неопозитивісти: Л. Рассел. 2)Матеріалізм - природа породжує свідомість. Філософи Мілетської школи: Фалес Мілетський, Епікур, Ф. Бекон, Т. Гоббс, Д. Дідро, Гельвецій, Гольбах. Матеріалісти - атеїсти, гостро критикували релігію. Людвіг Феєрбах почав критику християнства у 19 столітті своєю книгою "Сутність Християнству". ЗЩуалізм. Два рівноцінних початки світу. Природа і дух. Ідея, свідомість та матерія. Сповідував Рене Декарт. 4)Плюралізм - багато початків світу. Сповідував Лейбніц, його "Вчення про монади".

Визначте і обґрунтуйте сутність діалектики Гегеля.

Гегель вперше розглянув діалектику кількісних і якісних змін, підкреслив їх взаємозв'язок, показав, що у повному етапі кількісні зміни ведуть до змін якісних. Діалектичний метод, розроблений Гегелем розглядався як внутрішньо притаманний предмету і є душею змісту. Аналіз і синтез - характерні його риси. Однак, принципи свого методу Гегель виводить не з природи, а з свідомості, йдучи у такий спосіб не від природи до свідомості, як пізніше це зробив Маркс, а від свідомості до природи. В цьому і виявився ідеалізм гегелівського вчення. Він абсолютизував діяльний вид людської свідомості - звідси випливає висновок про те, що світ твориться в результаті активної перетворюючої діяльності людської свідомості.

Практику Гегель вважав лише творчою діяльністю, як зазначив Маркс: « Гегель знає і визначає лише один вид праці, а саме - абстрактно-духовну працю». Він робив спроби створення грандіозної філософської системи. Філософська система Гегеля складалася з трьох розділів: 1) логіка; 2) філософія природи; 3) філософія духу. Абсолютна ідея і сама вона є центральною категорією гегелівської філософії, приймаючи шлях розвитку в сфері логіки чи чистого мислення, відчужує себе, тобто переходить у свою протилежність і реалізується в природі. Таким чином, філософія природи - друга частина гегелівської філософської системи. Пройшовши шлях розвитку в природі, збагатившись в процесі цього розвитку, абсолютна ідея ніби перетворюється у вихідне положення на якісно вищому рівні, оскільки вона пройшла розвиток у сфері природи. Гегель розглядає питання історії філософії, естетики, етики, антропології, психології.

Гегелем були синтезовані досягнення в розвитку діалектики, починаючи з Сократа, Платона і закінчуючи діалектичними діями Декарта та інших мислителів XVII — XVIII ст..

Основні ідеї Гіппократа

Народився: ок. 460 р. до н.е., на Косі, острові в Егейськом морі. Помер: ок. 370 р. до н.е., Ларісса, в Північній Греції.

Основні праці: «Про природу людини», «Прогностік» «Режим при гострих захворюваннях», «Про воздухах, водах і місцевостях», «Епідеміка І, «Епідеміка Ш». Про життя Гіппократа Косського, найзнаменитішого лікаря античності, відоме небагато що. Ще за життя він був відомий Платону як видатний лікар, приймаючий учнів і пишучий книги. Говорили, що його батько Гераклід сам був лікарем; Гіппократ вчився у батька і багато подорожував по Греції, зустрічаючись з сучасними йому філософами. Його життєвий шлях розцвічений легендами: він врятував Афіни від епідемії, був запрошений персидським царем Артаксерксом покласти край епідемії, що обрупгалася на його військо, запобіг нападу афінян на його рідний острів Кіс, звернувшись з пережитим благанням до афінського народного збору, під час подорожей зустрів з філософом Демокрітом і не дозволив оголосити його божевільним. Остання розповідь, навіть якщо він виявиться вигаданим, безумовно, символізує тісні зв'язки між медициною п'ятого століття і сучасною досократовской філософією.До нас дійшлий близько сімдесяти медичних трактататів, приписувних Гіппократу. На жаль, ми не маємо в свій розпорядженні критерію, який дозволив би нам з повною надійністю приписати авторство того або іншого трактату самому засновнику школи, хоча деякі тексти (особливо «Епідеміка І, ПІ») відрізняються ретельністю спостережень і описів і є написаний, видно, однією і тією ж рукою. Хочеться вірити, що ці праці показують Гіппократа з його кращої сторони. «Режим» згадується в платонівському «Федре» і теж міг вийти з-під пера самого наставника. Труднощі зі встановленням авторства виникають з декількох причин: різні трактати викладають теорії, що суперечать один одному, про природу здоров'я і хвороби, і на фоні всіх цих теорій завжди важко відділити ідеї Гіппократа від ідей його сучасників або від більш розвинутих теорій пізніших лікарів, таких, як Гален (друге століття нашої ери), який вважав, що всі успіхи медицини на ділі имплицитно містилися в працях Гіппократа. З міркувань зручності надалі я приписуватиму важливі теорії і методи «Гіппократу» або «врачам- гиппократикам».

Головні ідеї

Хвороби мають природне походження: вони не виникають під дією божества; перебіг хвороб і їх критичні дні може бути визначений за допомогою спостереження і досвіду.

Хороше здоров'я — слідство рівноваги рідин (гуморів, соків) в тілі; причина хвороби — їх дисбаланс. Рівновага рідин — звідси хвороби — визначається навколишнім середовищем: жарою, холодом, водою, вітрами; пильне спостереження за цими чинниками дозволяє лікарю передбачити частоту захворювань в даній місцевості.

Природа сама досягає зцілення, намагаючись гармонійно змішати тілесні соки; задача лікаря — усунути всі перешкоди для природного зцілення і передбачати перебіг хвороби.

Білет № 25

Сучасні теорії медицини і охорони здоров'я Знання сучасних теорій медицини і охорони здоров'я дозволяє уникати помилкових положень при оцінці дії чинників навколишнього і соціального середовища на здоров'я людини. Окремі теорії умовно можуть бути розподілені на 2 групи.

л

Становлення діалектики та її сучасне розуміння.

Гегель вперше розглянув діалектику кількісних і якісних змін, підкреслив їх взаємозв'язок, показав, що у повному етапі кількісні зміни ведуть до змін якісних. Діалектичний метод, розроблений Гегелем розглядався як внутрішньо притаманний предмету і є душею змісту. Аналіз і синтез - характерні його риси. Однак, принципи свого методу Гегель виводить не з природи, а з свідомості, йдучи у такий спосіб не від природи до свідомості, як пізніше це зробив Маркс, а від свідомості до природи. В цьому і виявився ідеалізм гегелівського вчення. Він абсолютизував діяльний вид людської свідомості — звідси випливає висновок про те, що світ твориться в результаті активної перетворюючої діяльності людської свідомості.

Практику Гегель вважав лише творчою діяльністю, як зазначив Маркс: « Гегель знає і визначає лише один вид праці, а саме - абстрактно-духовну працю». Він робив спроби створення грандіозної філософської системи. Філософська система Гегеля складалася з трьох розділів: 1) логіка; 2) філософія природи; 3) філософія духу. Абсолютна ідея і сама вона є центральною категорією гегелівської філософії, приймаючи шлях розвитку в сфері логіки чи чистого мислення, відчужує себе, тобто переходить у свою протилежність і реалізується в природі. Таким чином, філософія природи - друга частина гегелівської філософської системи. Пройшовши шлях розвитку в природі, збагатившись в процесі цього розвитку, абсолютна ідея ніби перетворюється у вихідне положення на якісно вищому рівні, оскільки вона пройшла розвиток у сфері природи. Гегель розглядає питання історії філософії, естетики, етики, антропології, психології.

Гегелем були синтезовані досягнення в розвитку діалектики, починаючи з Сократа, Платона і закінчуючи діалектичними діями Декарта та інших мислителів XVII - XVIII ст..

Термін « діалектика» походить від давньогрецького і в перекладі означає « мистецтво вести бесіду, полеміку, діалог ». Ще давні греки розглядали діалог як плідний спосіб досягнення істини, а сам термін змінював свій зміст, Ала з часів Гегеля за ним закріплювалось значення філософського методу, який визначає єдність протилежностей, розглядає поняття і предмети розвитку, таким чином діалектика виходить з визначення багатоманітності їх зв'язків і розвитку.

Філософська концепція людини. Проблема антропосоціогенезу.

з 2-ї половини