2. Шашкевича, а. Чайковського, с. Коваліва таін., подеколи з'являлися переклади (о. Кольцов, б. Б'єрнсон та ін.).

«Бджолі» — літературно-науковий місячник, вихо­див у Львові 1908 за редакцією М. Венгжина. Протягом січ-

Безконфліктність (відсутність конфлікту)

ня—грудня з'явилося десять номерів. Містив художні твори переважно молодих письменників Галичини, Буковини, Над­дніпрянщини. Кращі з них — вірші, новели, драматичні тво­ри С. Яричевського («Передсмертна помста»), М. Козоріса («Гробар»), М. Яцківа («Тихий світ»), Христі Алчевської («Вернись до мене, тихий раю»), Наталки Полтавки («Такий, як і усі»), М. Чернявського («На крилах смерті»), П. Богаць- кого («Чесний робітник»), П. Капельгородського («Сучасна мелодія»), С. Черкасенка («Вибори») та ін. На сторінках «Б.» вперше надруковано драму з народного життя «Михайло Зуб- рович» вчителя І. Ганущака, яка того ж 1908 вийшла окре­мою книжкою. Містив літературно-критичні статті, рецензії на нові художні твори, хронікальні та бібліографічні матеріа­ли (основні публікації з галузі критики належали М. Євшано- ві), подавав в українських перекладах художні твори відомих зарубіжних письменників: Б. Б'єнстерне («Вірлине гніздо», «Батько»), А. Доде («Мати»), М. Метерлінка («Пробудження душі»), Г. де Мопассана («Самота»), В. Оркана(«На потемки») та ін. письменників, виявляючи зацікавлення до різних течій і напрямів світової літератури. З січня 1909 замість «Б.» почав виходити літературно-науковий нівмісячник «Будучність».

«Безконёчник» — жартівливий вірш у літературі для дітей, в якому фінал оповіді постійно повертається до її почат­ку, ненастанно повторюється уже мовлене, іноді алогічне. Прикладом «Б.» може бути «Цікава казочка» Олени Пчілки:

• Був собі дід Нетяжка,

Була у нього синя сермяжка,

На голові шапочка,

На спині латочка, —

Чи хороша моя казочка?

• Хороша, — відказує слухач.

• І ти кажеш — хороша,

І я кажу — хороша.

Був собі дід Нетяжка... (і т. д.).

«Б.» передбачає своєрідну гру в діалог, розвиває в його учас­ників реактивність на мовленнєвий процес.

Безконфліктність (відсутність конфлікту) — характе­ристика стану суспільства, літератури, в яких немовби від­сутні конфлікти як джерело розвитку суспільних явищ чи зображених у творі подій. На цьому понятті будувалася хибна «теорія безконфліктності» в радянському літературознавстві 40—50-х XX ст. Теоретичною основою Б. був поділ соціаль­них суперечностей на антагоністичні (непримиренні) і неан­тагоністичні, а також твердження, що з «побудовою основ соціалізму в СРСР» (з 1936) залишаються тільки неантагоніс­тичні конфлікти, породжувані боротьбою передового і відста

-Безсполучникбвість

лого, свідомих громадян з людьми, що не позбулися «пере­житків минулого» тощо. Суспільним стимулом до розробки теорії Б. були масові репресії проти письменників, які зма­льовували складнощі радянського ладу, особливо проти сати­риків. Теорія Б. породила т. зв. лакувальну літературу, особ­ливо негативно відобразилася на драматургії і сатирі. Навіть після критики цієї догми у партійній пресі ще довго залиша­лося таке розуміння конфлікту в літературі соцреалізму, оскільки джерела гострих конфліктів вбачалися тільки в кла­сово-соціальних протилежностях і «ворожих ідеологічних ди­версіях». Промовистим втіленням такого розуміння конфлік­тності і безконфліктності є п'єси «В степах України», «Приї­здіть у Дзвонкове» О. Корнійчука, романи «Визволена земля» С. Чорнобривця, «Карпати» С. Скляренка, численні оповідан­ня про «звичайних радянських людей», про «ідеального ге­роя». Твори, які бодай принагідно торкалися істотних кон­фліктів життя суспільства, до друку не допускалися або друку­валися за кордоном («Журавлиний крик» Р. Іваничука, твори М. Руденка, В. Стуса).

Безсполучникбвість — див.: Асиндетон.

Ббйт — у тюркомовній, перській та арабській поезіях — двовірш, в якому міститься певна закінчена думка; може бу­ти римованим та неримованим. Б. здатен утворювати строфи, а також жанри (газель, касида, рубаї тощо). Такі приклади наявні в доробку А. Кунанбаєва:

Чорні очі горять, а високе чоло Чисте ніби його карбувало срібло. Чорні брови — мов серпики молодика, Так здавалося мені, так насправді було [...] (переклад Б. Стельмаха ).

Белетристика (англ. belleslettres — красне письменс­тво ) — в широкому розумінні — твори оповідної фабульної літератури взагалі, у вузькому — художня проза. Термін «Б.» у західноєвропейському письменстві, де він з'явився завдяки Хр. Ролліну (1726) та Хр. Батеуксу (1746), стосувався поезії, риторики, історичного та пікантного наративу, фіксував при­таманну Просвітництву тенденцію поступового зближення мистецтва й науки. Часто Б. називають прозу (романи, повіс­ті, новели, есе), для якої характерні трансформація фабули у гострий сюжет, інтрига, несподівані перипетії, що виклика­ють жвавий читацький інтерес. Такі твори репрезентовані до­робками О. Дюма (батьком і сином), А. Конан-Дойля, Р. Бред- бері, С. Лема та ін. Все частіше в сучасному літературознавстві Б. позначає легку, жваву, розважальну, доступну, «формуль- ну» розповідь про якусь подію чи наукову проблему, відому постать з метою її популяризації, здебільшого розраховану на «наївного» реципієнта, вважається різновидом масової літе­ратури, в якій використовуються зорієнтовані налегке читан­ня такі наративні форми, як детективний, пригодницький чи авантюрний роман, фентезі тощо. Під поняттям «Б.» іноді приховується кон'юнктурно-дилетантська, тривіальна літе­ратура, котра знаджує реципієнта напруженими сюжетними колізіями за очевидної збідненості експресивно-естетичних прийомів. Б. отримала особливо сприятливий ґрунт у просто­рі постмодернізму, охоплюючи формальні наративи С. Бекке- та, В. Набокова чи французького «нового роману» із творами сучасних мінімалістів Ф. О'Конора, Р. Карвера чи Д. Бартел- ма. В американському письменстві, де поняття «Б.» зазнало глибокого перегляду (наприклад, І. Гасан), йдеться про експе­риментальну романістику («Подвійне, або Ніщо» Р. Федема- на, 1971; «Зовні» Р. Сукеніса, 1973). Попит сучасного масово­го читача на Б. поступово витісняє інтерес до низькопробної «попси». Особливий розголос набули романи «Ключ», «Еле- ментал», «Кров кажана» В. Шкляра, «Імітація», «Зрада», «Ностальгія», збірка оповідань «Повії теж виходять заміж» Євгенії Кононенко, «Бульварний роман» Марії Матіос, «Ле­генди Львова», «Діви ночі» Ю. Винничука, «Неврахована жертва. Вбивство після вбивства» О. Вільчинського, «Смерть чужого», «Ігри по-дорослому» (в перекладі з російської Л. Ге- расимчука) А. Куркова та ін. Не цураються Б. письменники старшого віку — А. Дімаров («Самосуд»), П. Загребельний («Брухт»), В. Шевчук («Петро Деколь»).

«Беовульф» — найзначніший із збережених творів давнього англосаксонського епосу. Названий за іменем голов­ного героя, легендарного короля геатів (скандинавського племені на землях Південної Швеції). В основу пам'ятки покладено героїчні сюжети, в яких відображено події пер­шої половини VI ст. «Б.» зазнав літературної обробки хрис- тиянина-книжника у VIII—IX ст. Текст поеми, що дійшов до сьогодення в одному екземплярі, зберігається у Британсь­кому музеї (Лондон).

«Березіль» — щомісячний літературно-художній та громадсько-політичний журнал, орган СПУ. Заснований на базі альманаху «Харків», під назвою «Прапор» виходив у Харкові з січня 1956, з 1991 — «Березіль». Головними редак­торами журналу були: Б. Котляров (1956), Ю. Шовкопляс (1956—61), Ю. Барабаш (1961—65), Ю. Махненко (1965— 73), Н. Черненко (1973—81), І. Маслов (1981—90). Публікує поетичні, прозові, драматичні твори українських письменни­ків, переклади із зарубіжних літератур, літературно-критич­ні, історичні, публіцистичні матеріали, популяризує куль­турно-мистецькі надбання Слобожанщини. Були надруковані поетичні твори М. Рильського, В. Сосюри, В. Мисика, І. Му­ратова, М. Гірника, Ліни Костенко, Д. Павличка; прозові —

І. Муратова, Є. Гуцала, П. Загребельного, В. Земляка, Вал. Шев­чука, І. Сенченка, Р. Іваничука, В. Дрозда, Б. Харчука, В. Яворівського. Опублікував «Історію У країни» Д. Дорошен­ка, «Історію Слобідської України» Д. Багалія. У 50—60-ті з літературно-критичними оглядами тут виступали В. Івани- сенко, І. Дзюба, І. Світличний, Г. Сивокінь та ін. З кінця 80-х «Б.» знайомить читача із «призабутою» спадщиною XIX ст., публікує твори репресованих письменників, поетів українсь­кої діаспори. Надруковано драматичну поему «Бояриня» Ле­сі Українки, «Записки кирпатого Мефістофеля» та «Поклади золота» В. Винниченка, комедію «Генерал», драматичну повість «Морітурі» І. Багряного, твори М. Хвильового, В. Ел- лана (Блакитного), М. Зерова, М. /[рай-Хмари, О. Коржа, К. Буревія, І. Липи, Ю. Липи, М. Иогансена, А. Любченка, Г. Михайличенка. У рубриці «Поети української діаспори» представлено Є. Маланюка, Олену Телігу, Емму Андієвську, О. Веретенченка та ін. Історико-пізнавальну цінність мають спогади Д. Нитченка, Ю. ПІереха, О. Семенка. Надрукував в'язничну лірику М. Руденка, В. Стуса, Ірини Стасів-Кали- нець, І. Калинця, а також твори В. Симоненка, Є. Сверстюка, В. Голобородька, В. Кордуна, Гр. Тютюнника, С. Чернілевсь- кого, М. Холодного та ін. Надавав сторінки молодим авторам угруповань «Бу-Ба-Бу», «Пропала грамота», «ЛуГоСад», «Нова хвиля». У 1991—93 в розділі «Український переклад­ний сонетарій» видрукувані переклади Михайла Ореста, М. Лукаша, Г. Кочура, М. Стріхи з італійської, французької, іспанської, португальської, польської та ін. літератур. У тра­диційних літературних дискусіях навколо проблем націо­нального та інтернаціонального, позитивного героя, літера­турної критики брали участь А. Погрібний, П. Мовчан, В. Дончик, Магдалена Ласло-Куцюк, Оксана Забужко, С. Іва- нюк, В. Дяченко, Галина Гордасевич, І. Дзюба, М. Жулинсь- кий, Л. Новиченко.

Бестіірій (середньолат. bestiarium — звіриний) — літе­ратурні твори алегоричного характеру, поширювались у серед­ньовічній Європі. Б. подібний до байки, де звірі-персонажі постають втіленням людських рис (вовк — жорстокості, осел — глупоти тощо). Найдавніший Б. — «Фізіолог» виник в Алексан- дрії (II—III ст.), він був відомий і в Київській Русі.

Бестсёлер (англ. best — кращий і sell — продаватися) — книга, що видається великим тиражем, враховуючи читаць­кий попит чи комерційні інтереси, часто зумовлені модою. Се­ред творів, що стали Б., — «Старий і море» Е. Хемінгуея, «Над прірвою в житі» Дж. Селінджера та ін.Билйни — епічні речитативні пісні, які в княжі часи виконували в Україні народні співці-музики. Внаслідок тата- ро-монгольського іга в XIII—XIV ст. вони були занесені ско- морохами в далекі, окраїнні землі княжої держави, пошири­лися на Уралі й у Сибіру. В Україні на зміну цьому старовин­ному епосу прийшли козацькі думи, пісні, легенди про боротьбу з турками, татарами та польськими загарбниками в XVI—XVII ст. У Б. виділяють кілька циклів: багатий міфоло­гічними мотивами дохристиянський (про богатирів Микулу Селяниновича, Святогора, Вольгу Всеславича, які відобра­жають мотиви переказів про київських князів Олега й Ольгу); київський (з центральним образом князя Володимира, в яко­му поєднано риси Володимира Великого і Володимира Мо­номаха; про Іллю Муромця, який названий ще Муровцем, чернігівського богатиря, могила якого зберігалася в Києво- Печерській лаврі ще в XVII ст., про Альошу, який відомий у думі як Олексій Попович, Добриню тощо); волинсько-галиць­кий (про князя Романа, Дюка (Дуку) Степановича, Чурила Пленковича, Михайла Козарина, Дуная та ін.); новгородсь­кий (про Василя Буслаєва, Садка та ін.); казково-новелістич­ний (про Гліба Володієвича, Соловія Будимировича (Гудими- ровича), Хотіня Блудовича, Івана Годиновича та ін.). У Б. фігурують Київ, Чернігів, Галич, Новгород та ін. міста Київ­ської Русі, відображена боротьба з кочівниками — «невірною силою». Б. у пізніші часи втратили музичний супровід, не ма­ють чітко вираженої віршованої структури, римування. Поз­бавлені вони і ліричного елементу, оповідь зведена до схема­тичних і стереотипних загальників, до небагатьох типових ситуацій. З цього погляду українські думи, «Слово про Ігорів похід» краще зберегли особливості українського давнього дружинного епосу, ніж Б. Назву «Б.» запозичив із «Слова про Ігорів похід» у ЗО—40-ві XIX ст. російський фольклорист І. Сахаров. Традиційна народна назва Б. — «старини». Вживались й ін. терміни — «історичні», «билеві пісні», «богатирський епос».

Билиця, або Бувільщина, — в народній творчості — коротке усне оповідання про те, що нібито сталось насправді. Тематика Б. переважно побутова, часто мовиться про незви­чайні події, спілкування людини з надприродними силами (відьмами, лісовиками, вовкулаками і т. н.). Це підтверджу­ється і самою їхньою назвою: Не шкодить Такую річ і записать, Бо се не казка, а билиця, Або бувальщина, сказать (Т. Шевченко).

Оповідки, що ґрунтуються на нереальному, алогічному, нази­вають небилицями. Збірники записів Б. видав П. Куліш («Ук­раїнські народні перекази», 1847), М. Драгоманов («Мало­руські народні перекази та оповідання», 1876). Б. маємо в унікальних корпусах видань В. Гнатюка («Знадоби до галиць-