Вояцька пбвість

побажаннями, як колядки, від яких відрізняються тільки воскресним рефреном (приспівом):

Же Христос, же воскрес,

Же воістину, же воскрес.

Це, мабуть, пізніший додаток, що зв'язує старовинну пісню із християнським святом «Воскресения» (Українська словес­ність. — Львів, 1938. — С. 37—38). На спорідненість В. п. з веснянками, гаївками, риндзівками вказував В. Гнатюк (Ма­теріали до української етнології. — Львів, 1909. — Т. XII). Як свідчать записи фольклористів у минулому і сучасні експеди­ційні матеріали, в українців на Волині (Берестейщина, Рат- нівський, Камінь-Каширський райони) В. п. побутують і ни­ні, називаючись рогульками, рогульчатими піснями.

«Волбшки» — ілюстрований журнал для дітей, що ви­давався в листопаді-грудні 1917 у Києві (з'явилося 4 числа) за редакцією Наталі Романович-Ткаченко. Друкувалися твори Олександра Олеся, М. Жука, П. Тичини, П. Стаха (С. Черка- сенка), Марії Загірньої (Грінченко) та ін., а також переклади англійських, фінських, чеських казок та оповідань.

«Воскрбсла Україна» — збірка художніх творів, ви­дана 1907 заходом товариства «Просвіта» у Львові. Назву да­но за однойменним віршем О. Маковея, яким відкривається видання. У збірку увійшло оповідання з народного життя «За що?» Б. Лепкого, етнографічно-побутова оповідь «Сіль­ські знахарі та баби-шептухи» (за М. Левицьким подав Е. О.; справжнє прізвище не встановлено), вірш «Отаман» А. Бо- бенка та гумореска «Як наші рятують» П. Раєвського. Про­ілюстрована художником Є. Турбацьким, була відгуком Західноукраїнських письменників на революційні події в Наддніпрянщині.

Восьмивірш — восьмирядкова строфа з добре розроб­леною розмаїтою системою римування, в окремих випадках (октава та сициліана) жорстко визначеною, включаючи і рід­

кісне кватернарне римування:

Лггературознавчиї 1

Л ітерату рознавч и й 3

СЛОВНИК-ДОВІДНИК 3

Б 5

В 4

— u u /— и и / — // u u /— u u /— u u /— и. 48

и — /и — /и— /—. 57

Д 77

Є 146

п 2

щ 25

ю 26

Войцька пбвість —■ жанр середньовічної літератури, де мовиться про героїчні подвиги, батальні сцени, епізоди війсь­кового побуту, в основі яких реальні та легендарні історичні події. Поетичний стиль В. п. пов'язаний із фольклорною епіч-

Враження у твбрчому процесі письменника

ною традицією, з історичною, переважно агіографічною (книжною) прозою, тяжів до фактографічного опису, стерео­типних стилістичних фігур, поширював патріотичні ідеї та вояцькі чесноти, втілені в центральному образі — історичній особистості, змальованій у вигляді зразкового вояка. Широ­кою популярністю користувалися такі твори, як «Олексан­дрія», «Іудейська війна» Йосифа Флавія (у києворуському ва­ріанті— «Повість про зруйнування Єрусалима»), «Девгенієве діяння», «Троянські діяння» та ін. В. п. збереглися як фраг­менти києворуських літописів («Велесова книга», «Повість минулих літ», Київський літопис, Галицько-Волинський лі­топис та ін.), козацьких літописів (Самовидця, Самійла Ве- личка, Григорія Грабянки, «Історія русів»), а також як оригі­нальні твори («Слово про Ігорів похід»).

Враження у твбрчому процбсі письмённика — чуттєва основа, на яку спирається художньо-образне мислення мит­ця. В. — відчуття і сприймання людини, які виникають у неї в процесі безпосереднього контакту з дійсністю і супроводжу­ються емоційним збудженням. В. живлять уявлення і творчу уяву письменника, забезпечують конкретно-чуттєву пластич­ність образів. Функції В. у виникненні художнього твору, пе­редачі читачам естетичної ідеї-пафосу І. Франко пояснював так: «Поетичний твір я називаю ідейним тоді, коли в його ос­нові лежить якийсь образ, факт, враження, чуття автора». У творчому процесі відбувається актуалізація чуттєвих вра­жень, які виникли раніше і перейшли у сферу підсвідомого. Б.-І. Антонич відтворював цей процес у вірші «Елегія про спі­вучі двері»: «Співучі двері, сивий явір, / старий мальований поріг. / Так залишилися в уяві / місця дитячих днів моїх, / так доховала пам'ять хлопця / затьмарені вже образи, / та­кий обмежений став обсяг / тієї пісні, що дрижить, / яка зво­рушенням хвилює, / та все ж без зайвої сльози / пейзажі спо­минів малює. /1 хочу знову пережить / хлоп'ячі радощі та бу­рі. / Швидкіш струмує в жилах кров, / і сяють щастям очі хмурі, / в долоні легшає перо». Передача письменником В. персонажів, оповідача не тільки змальовує об'єкт сприйнят­тя, а й є засобом вираження їх точки зору, світовідчуття, оці­нок. Відтворення В. у художньому творі вказує на недоскона­лість терміна «відображення» для характеристики суті твор­чості, адже митець не стільки відображає, пізнає об'єктивний світ, скільки відтворює (навіть моделює) чиєсь естетичне ос­воєння світу, переломлюючи об'єктивну дійсність через внут­рішній світ суб'єкта. Пор.: «Жінка стояла мовчки, наче чужа в цій черзі, де, здавалось, всі знають всіх. Вона не вступала ні в які балачки, але й до неї ніхто не звертався з питаннями. Слава не могла опертися враженню, що в цій жінці є щось нез­вичайне. їй навіть здалося, що від жінки пахне якимись особ-

Вставні новёла

ливими парфумами — з тонким і гіркуватим запахом. Вмов­ляла себе, що цього не може бути, що повітря в магазині було дещо задушливе, щедро насичене запахом продуктів, які тут продавалися, більш за все маринованих оселедців, то де ж би тут пробитись парфумам» («Прощання з Ізольдою» Галини Гордасевич). Це — сприйняття людей у черзі журналісткою, яка була «тверезою дитиною свого тверезого двадцятого віку, звикла находити всьому логічне пояснення і не вірила, що між людьми можуть виникати якісь стосунки, не підвладні законам логіки». Не вірила, але невдовзі переконалася, що перші враження, інтуїтивне осяяння здатні керувати діями людини інколи сильніше від світоглядних засад. Це — сфера і предмет художнього дослідження. Багатство вражень, особ­лива увага до їх переливів навіть за рахунок відтворення чіт­кості предметного світу є основою імпресіонізму.

«Всёсвгг» — щомісячний літературно-мистецький та громадсько-політичний журнал, заснований 1925 у Харкові (як ілюстроване двотижневе видання), виходив до 1934. Від­новлений 1954 у Києві як орган Спілки письменників Украї­ни, Українського товариства дружби й культурних зв'язків із зарубіжними країнами (з 1976 — Українського комітету за­хисту миру). В. Еллан (Блакитний) — перший головний ре­дактор «В.» У харківський період на його сторінках друкува­лися твори Ю. Яновського, М. Бажана, М. Йогансена, Г. Косинки, Остапа Вишні, В. Сосюри, М. Доленго, І. Мики- тенка та ін., а також переклади Е. Верхарна, Й. Єнсена, К. Клебера та ін. У київський період, коли обов'язок головно­го редактора виконували О. Полторацький, Д. Павличко, В. Коротич, а з 1986 — О. Микитенко, опублікував твори приблизно 2000 зарубіжних письменників у перекладах В. Мисика, Б. Тена, М. Бажана, JI. Первомайського, М. Тере- щенка, М. Лукаша, В. Гримича, Й. Кобіва, І. Дзюби, Д. Пав- личка, А. Содомори, Г. Туркова, Г. Халимоненка, Г. Кочура, В. Коптілова та ін. (С.-Ж. Перс, Г. Гессе, А. Камю, Р. Тагор, А. Зегерс, Г. Гарсіа Маркес, С. Квазімодо, Р.-М. Рільке, П. Неруда, Б. Сахні та ін., а також уривки з «Рігведи», твори античних, середньовічних, ренесансних та ін. письменників). Знайомить читачів з історією світової літератури та мистецт­ва, з творчими пошуками сучасних митців, з проблемами всесвітньої культури й української в її контексті.

Вставні новёла — невеликий, відносно автономний твір (чи фрагмент твору) в межах роману, повісті, поеми, епо­пеї тощо, пов'язаний з художньою структурою цих жанрів, але відгалужений від неї своєю сюжетною лінією. В. н. відома з античних часів («Золотий осел» Апулея), спостерігається вона і в творах нової та новітньої літератури («Повія» Панаса Мирного, «Берег любові» О. Гончара та ін.).