Парокситбнна рйма

Нині до жанру П. звертаються представники неоавангардиз­му, зокрема «Бу-Ба-Бу», які, загострюючи тенденції сміхової культури, вказують на «хворобливі» процеси у літературному житті, хибні художні принципи, пов'язані з імітат-мистецт- вом колишнього соціалістичного реалізму. Крім основного за­собу П., що полягає в іронічній імітації висміюваного зразка, у ній посилюється функція гіперболи, шаржування деяких особливостей літературного твору (тематики, образного ладу, композиції, персонажів, мовлення тощо), доведення їхніх рис до абсурду задля досягнення сподіваного сатирично-комічно­го ефекту.

Парокситбнна (грец. parxytonos — слово з наголосом на передостанньому складі) кліузула (лат. clausula — закін­чення ) — закінчення віршового рядка з наголосом на передос­танньому складі:

перелічіть усю громаду а тоді число шукайте щоб означити в реєстрі вихід в небо (І. Римарук).

П. к. особливо актуалізується у неримованих віршових ряд­ках, передусім у білих віршах.

Парокситбнна рйма — суголосся слів у вірші, в яких наголос падає на передостанній склад. Термін увів І. Качуров- ський на противагу поняттю «жіноча рима», оскільки воно не відповідає специфіці української мови (так, безпідставно слова чоловічого роду відносилися до категорії «жіночих рим»: пі­вень — дивень тощо). В українській силабо-тонічній версифі­кації П. р. чергується переважно із окситонною римою. Однак трапляються випадки наскрізного парокситонного римування: В малій кімнаті стіни, наче руки, тримають полохливу тишу в жмені. Сіріють тіні просиво-зелені.

самітна свічка блимає зо скуки (Б.-І. Антонич).

П. р. збігається не лише з парокситонною клаузулою, а й із внутрішнім римуванням: «Довгожданна, нездоланна... / Ось вона — Блакитна Панна!». М. Вороний; «Гей, на весла, щоб понесла / Буря човен на простір...», Г. Чупринка тощо. П. р. була притаманною силабічному віршуванню ренесансно-ба­рокової доби в Україні, що засвідчує одна з гербових епіграм «На старожитний клейнод їх милостей панів Балабанів» Т.Земки:

Дому цних Балабанів цниї теж клейноти, Знаками суть чулої і ділної цноти (і т. д.).Ця традиція позначилась і на подальшій еволюції української версифікації. Принаймні в одичній строфі І. Котляревського («Енеїда») П. p. пропорційно у співвідношеннях 6-ти до 4-х переважає окситонну риму. Це простежується у творчості Т. Шевченка, П. Куліша та ін.

Парбніми (грец. para — біля, мимо і опута — ім'я) — слова, подібні за зовнішньою формою у морфемному складі і звучанні, але відмінні за значенням. Найчастіше це спільно- кореневі слова: авторитетний — авторитарний, програмний — програмовий, надягати — одягати, пригадати — прогадати. Цілеспрямоване використання П. — ефективний засіб поси­лення виразності, підвищення дієвості тексту художньої літе­ратури, публіцистики, усного публічного мовлення. Змішу­вання П. створює комічний ефект і тому використовується в каламбурах. Існує й широке розуміння П.: до них відносять слова, далекі за походженням, будовою, значенням, але близь­кі за звуковим складом (дріботіти — тріпотіти, дерзання — терзання, голосувати — галасувати, афект — ефект, досвідче­ний — освічений). Навмисне зближення таких слів створює стилістичну фігуру — парономазію, завдяки якій досягається ритмозвукове увиразнення вислову: «Любіть травинку, і тваринку, і сонце завтріиінього дня» (Ліна Костенко); «Страшніша огненних геєн / голодна хіть зажерливих гієн» (Б. Олійник). Елементами парономазії можуть бути і слова з різними граматичними характеристиками: жерти — жертви, степ — стерп — серп, звідки — свідки, свіча — свічадо.

Парцеляція (франц. parcelle — частина) — фігура ме­лодики мовлення, в якій частини єдиного речення інтонацій­но розмежовуються як самостійні речення (на письмі — розді­ловими знаками):

Дві паралелі, два меридіани —

І от квадрат. Живи. Твори. Вмирай (Є. Плужник).

Н&сквіль (італ. pasquillo — назва скульптурної гру пи у Римі, на якій вивішували сатиричні вірші; походить від пріз­вища дотепника, котрий жив поряд з нею) — наклепницький твір з безпідставними нападами на певну особу чи явище сус­пільного та національного життя. Прикладом П. на українську національну революцію може бути драма «Загибель ескадри» О. Корнійчука чи поема «Клич вождя» М. Бажана.

Пастбль (італ. pastelo, зменш, від past — паста) — м'які кольорові олівці, виготовлені із фарби, крейди та зв'язу­вальної речовини, або твір, виконаний цими олівцями. За ана­логією називається і літературний твір, переважно поетичний, в якому без детальних подробиць виражається безпосередній настрій, як у відомому циклі «Пастелі» П. Тичини.

Пастор&ль (лат. pastoralis — пастуший) — різновид буколіки; невеликий за обсягом художній твір, де мовиться про цноти сільського життя на лоні природи, підкреслюється стилізація простоти. В П. на першому місці — умовність: від