40. Політичне лідерство: визначення поняття і характеристика феномену.

Формування та активне функціонування будь-яких політичних структур неодмінно супроводжується діяльністю лідерів – особистостей, які мають певні переваги над іншими, що забезпечували їм визнання і підтримку оточуючих. Лідерство зумовлене рядом об’єктивних чинників. Кожна історична епоха та конкретне суспільство здатне породжувати свій тип лідерства. Існують також у кожній політичній системі свої методи формування та відбір політичних лідерів. Феномен лідерства має також і психологічне підґрунтя. Лідерство – своєрідна соціально-історична та психологічна потреба людей в організації своєї діяльності.

Політичне лідерство – це процес міжособистісної взаємодії, у ході якого авторитетні особи наділені реальною владою або можливостями політичного впливу на людей, здійснюють легітимний вплив на суспільство чи певну його частину. Політичний лідер – це особа яка займає провідні позиції в політичних структурах: державній владі, органах місцевого самоврядування і політичних партіях, групах тиску тощо. Існує поняття формального і неформального лідерства. Вимоги, яким повинен відповідати лідер в умовах розвиненої демократичної державності такі: політична освіта; політичний досвід; інноваційність; політична поінформованість; ораторське мистецтво; політична інтуїція; прогностичні навички; комунікативна здатність; арбітражні задатки; організаторські здібності; збереження витримки й самовладдя в умовах тиску і стресу.

41. Типологія політичних лідерів за м. Вебером.

Стосовно типології лідерства існують різні підходи. Одним із перших, хто запропонував типологізувати політичне лідерство, був Макс Вебер. Його типологія сьогодні стала класичною. Виходячи із трьох типів легітимного панування, Вебер виділяв три типи лідерства: традиційне, раціонально-легальне, харизматичне.

Авторитет традиційного лідера ґрунтується на звичаї, традиції і визначається уявленнями про спадковість влади. Він передбачає віру підлеглих у те, що влада законна, оскільки в такій формі існувала завжди. Такий тип лідерства характерний для династичних монархій, у яких особа визначається лідером незалежно від того, чи притаманні їй належні якості, а лише через факт її приналежності до правлячої династії. Влада традиційного лідера є традиційною і тому, що зв’язана традиційними нормами. Ці норми є основними в управлінні і не можуть оспорюватися. Тому правитель, який ігнорує традиції, може легко втратити владу.

Раціонально-легальний тип лідера ґрунтується на визнанні особи лідером завдяки передбаченій конституцією певній державній посаді, яку відповідна особа заміщує. До нього належать лідери, обранні з дотриманням легальних демократичних процедур. Відтак, раціонально-легальний лідер повинен відповідати певним раціональним критеріям, визначеним законодавством та у випадку зловживання владою нести політичну відповідальність перед виборчим корпусом. Інша назва цього типу - бюрократичний , оскільки раціонально-легальний лідер - державний службовець, що виконує в державному механізмі нормативно визначену функцію.

Харизматичний тип лідера (від грец. - винятковий, надприродний дар) - заснований на вірі мас у надприродній талант, якості та здібності лідера, його виключну роль у політичному процесі. Правитель такого типу в очах його прихильників чи підданих наділений надлюдськими можливостями, підноситься над повсякденністю і разюче відрізняється від простих смертних. Вебер схильний вважати, що харизматичне лідерство виникає у критичні періоди розвитку суспільства. Якщо в основі першого типу лідерства лежить традиція, другого - раціональні чинники, то третій спирається на невігластво й ірраціональні емоції, що здатні створювати ситуацію сліпого покоління та абсолютно некритичного сприйняття масами особи лідера, за якої реальні якості правителя не впливають на формування його харизми. Не випадково всі тоталітарні режими ХХ ст. спиралися на харизматичний тип лідерства (Ленін, Гітлер, Сталін, Мао Цзе Дун, Кім Ір Сен, Пол Пот).

У своїй крайній формі цей тип лідерства перетворюється у культ особи. Культ особи - це максимально завищена оцінка функцій і ролі політичного лідера в управлінні суспільством, яка зумовлюється концентрацією усієї мислимої влади в руках певної особи і, як наслідок, - жорсткою, рабською залежністю підлеглих не від результатів своєї діяльності, а від суб’єктивної прихильності керівництва.

Водночас слід зазначити, що лідер, який володіє реальними харизматичними якостями, у ситуації надзвичайного характеру, яка загрожує самому існуванню суспільства, може виконати, по суті, рятівну місію.