51.Складові елементи політичної культури

У якості складових елементів політична культура включаэ в себе сформовані протягом багатьох десятиліть ы поколінь :

1.політичні традиції 2.діючі норми політичної практики 3.ідеї 4.концепції 5.переконання.

Вона включає певні орієнтації й установки людей стосовно існуючої системи в цілому її складових інститутів та найважливіших правил гри принципів взаємовідносин окремої людини,суспільства і держави.Ці компоненти обумовлені соціально економічними національно культурними суспільно історичними та іншими довготривалими факторами характеризуються відносною стійкістю ,життєздатністю та стабільністю повільно піддаються змінам у процесі глибинних зрушень у самому суспільному житті.

52. Види політичної культури

У Політологічній літературі отримали розповсюдження запропонована Алмондом і Вербою три типова класифікація видів політичної культури.Вона розрізняє активістську політичну культуру,яка передбачає залучення окремих індивідів їх об*єднань до політичного процесу:підданську політичну культуру ,на якої громадяни беруть участь у політичному житті:патріархальну політичну культуру,за якої громадяни беруть участь у політичному житті однак позбавлені можливості реально впливати на політичне життя:патріархальну політичну культуру ,яку характеризує низький рівень зацікавленості громадян у політичних процесах.

Консенсуси і конфліктивні політичні культури.З точки зору ставлення основних суспільних верств до політики яку здійснюють органи державної влади чи ,інакше кажучи легітимності державної влади в оцінці основних суспільних груп,політичні культури можуть бути консесними або конфліктними.У консенсусних політичних культурах існує згода громадян із приводу відповідних механізмів прийняття політичних рішень,згода щодо найважливіших суспільних норм,а також проблем і шляхів їх вирішення.У конфліктних політичних культурах позиції громадян зі згаданих питань суттєво розходяться і такі розходження відобрають міру не легітимності влади.

Субкультури можуть розглядати у вертикальній і горизонтальній площині .У першому випадку розрізняються субкультури еліт і мас. У другому-розрізняються регіональні,релігійні й етнічні субкультури.

У рамках субкультур ,які існують в окремій державі ,громадяни можуть притримуватися різко відмінних точок зору принаймі стосовно найважливіших політичних питань.

Конфліктні політичні культури відрізняє також особлива конфліктивність субкультур ,домінування патріархальних та підданських орієнтацій над загальнонаціональними глибокою підозрілістю носіїв різних субкультур одна до одної.

53. Поняття та характеристика громадянського суспільства. Громадянське суспільство - це історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика ; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивидів через систему відносин. Структурними елементами цієї системи є організації та різні об’єднання, що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.  Громадянське суспільство: - система інститутів і відносин, яка знаходиться між сім’єю і державою, це сфера задоволення потреб індивіда,яка ґрунтується на праці і власності, містить у собі протиріччя багацтва і злиденості.  - сукупність громадян одного суспільства, одного регіону, однієї країни чи регіонального об’єднання  - середовище стабільного функціонування людини у всіх його правах, яке ґрунтується на відчутті свободи дії, це цілісна суспільна система , організованих запал - сукупність об’єктів,які не входять у структури держави і вступають у різноманітні суспільні відносини, в тому числі із державою, але існують як відносно незалежні суб’єкти для задоволення своїх потреб та інтересів.  - сфера спілкування, спонтаної самоорганізації і самоврядування вільних індивидів на основі добровільно спрямованих асоціацій, яка захищена необхідними законами від прямого втручання і регламентації з боку держави, в якій переважають громадські цінності.

54.Громадянське суспільство і держава: критерії їх розмежування.  Діалектика відносин громадського суспільства і держави складна і суперечлива, оскільки між ними відбувається своєрідний поділ організаційно-управлінської праці. Громадське суспільство як динамічна система завжди відчуває тиск з боку державної влади. Воно є незалежним настільки, наскільки держава є терпимої до такої незалежності. Взаємодія громадського суспільства і держави виявляється в тому, що громадянське суспільство:  1) слугує соціальною основою держави, не існує поза державою.  2) розвивається в системі взаємодії з державою через партій, вибори, представницькі органи влади, а також через групи та об’єднання за інтересами.  3) впливає на створення і функціонування державних органів у власних інтересах.  4) потребує від держави охорони і захисту життя, здоров’я, безпеки громадян, але не допускає її втручання в їх приватні інтереси.  5) використовує норми права, встановлені і закріплені державою у формах права - нормативного-правових актах, нормативно - правових договорах, правових прецидентах .  І громадянське суспільство, і держава функціонують для задоволення потреб та інтересів людини і держави, а зі справедливого балансу інтересів особи і суспільства. Цей баланс розцінюється Европейським Судом з прав людини, як гарантія правомірності відносин "людина-держава".

55.Структура громадянського суспільства.  Громадянське суспільство має таку саму структуру, як і суспільство в цілому, її складають багатоманітні суспільні відносини - економічні, соціальні, політичні, соціокультурні тощо та їх суб’єкти , за винятком держави.  Економічною основою, фундаментом громадянського суспільства є недержавна власність на засоби виробництва. Вона може існувати в індивідуальній і колективних формах. Суб’єктами різновидів індивідуальної власності акціонерних товариств, кооперативів, релігійних та громадських об’єднань та організацій, трудових колективів різних форм господарювання тощо. Наявність у громадян властивості на засоби виробництва робить їх незалежними від держави в економічному відношенні. І навпаки, тотальне одержавлення власності, наприклад за соціалізму, ліквідує економічну основу громадянського суспільства, ставить громадян у повну залежність від держави як работодавці. Соціальну структуру громадянського суспільства складають різноманітні соціальні спільності - класові, етнічні, демографічні, професійні тощо та відносини між ними. Такі спільності є в будь-якому суспільстві. Особливість громадянського суспільства полягає в наявності у ньому класів власників засобів виробництва, економічною основою існування яких є недержавна, передусім приватна, власність. Характерною рисою соціально-класової структури сучасного розвиненого громадянського суспільства є переважання в ній так званного середнього класу як прошарку людей з відносно високим рівнем матеріального достатку.  Елементами політичної структури громадянського суспільства виступають недержавні політичні інститути, основними з яких є політичні партії, громадські організації і суспільні рухи, органи місцевого самоврядування,засоби масової інформації. У політичні літературі нерідко висловлюється думка про неполітичних характер громадянського суспільства, тобто про відсутність у ньому політичних інститутів і відносин . Така позиція необґунтована залишає поза межами громадянського суспільства на державу. Існують й інші аспекти та елементи структури громадянського суспільства . У кожному разі йдеться про все те, що перебуває поза межами держави як політичного інституту, що не є державним.

56. Правова держава та громадянське суспільство ; їх взаємозв’язків.  Громадянське суспільство й держава перебувають у тісному взаємозв’язку, перше неможливе без другого. Завдяки державі людська спільнота набуває цивилізованості і стає суспільством. Громадянське суспільство - це не тільки школа і церква, а й громадянська війна, протистояння соціальних інтересів, антисуспільна поведінка, мафія тощо, з якими може впоратися лише держава. Зрештою,сам сенс концепції громадянського суспільства існує лише при розгляді цього суспільства у співвідношенні з державою. Водночас, держава не може існувати поза суспільством. Вона похідна від громадянського суспільства , і призначені її полягає в тому, щоб слугувати йому. Громадянське суспільство є противагою державі у її постійному прагненні до суспільства залежить ступінь демократизму держави. Принцип виборності як принцип демократизації передбачає формування органів державної влади шляхом виборів. Вибори є найважливішим засобом впливу громадянського суспільства на державу. Від якості виборчого законодавства та його дотримання на практиці вирішальною мірою залежать демократизм та ефективність державної влади.