22. Форма державного устрою: визначення поняття та характеристика унітарної і федеративної форми державного устрою

Державний устрій — це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими (центральни­ми) державними органами.

За державним устроєм всі держави поділяють на прості і складні.

Проста унітарна держава — це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єкта­ми політичних міжнародних відносин. Наприклад, республіки Білорусь, Польща, Болгарія. Є прості унітарні держави, які ма­ють автономні утворення. До таких держав відносяться. Украї­ни, Іспанія, Італія, Португалія.

Складні держави — це такі держави, які об'єднались (утворились) з окремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але певну частину своїх суверен­них прав, як правило, добровільно передали вищим централь­ним органам союзної держави. Це, по суті, постійний чи тимча­совий союз суверенних держав. До складних держав належать федерація, конфедерація і імперія.

Федерація — це постійний союз окремих суверенних держав, які утворили єдину державу на добровільній основі і передали певну частину свого суверенітету (прав) центральним федераль­ним органам. Федерація відрізняється від інших державних утворень тим, що вона має єдину спільну територію, спільну конституцію і систему законодавства, єдиний уряд, спільні збройні сили, подвійне громадянство, єдину грошово-фінансову систе­му Федерація є суб'єктом міжнародних відносин, а складові частини федерації позбавлені таких прав. Федерації можуть бути різні: централізовані, відносно централізовані, децентралізовані.

Вони можуть бути формально (юридичне) визнаними, а фак­тично втратити певні свої суверенні права. До федерацій відно­сяться США, Російська Федерація, ФРН. До останнього часу в світі існувало 18 федерацій, три з них розпались: СРСР, Чехословаччина, Югославія.

23. Демократія у сучасному змісті цього поняття,означає формально рівну участь повноправних громадян у формуванні і здійсненні державної влади. Принципи демократії- формальна рівність громадян у політичному житті,формальна рівність політичних ідеологій і обєднаннь , партій, формально рівна для всіх субєктів дуржавно-правових відносин можливість приймати участь у формуванні державної політики. Ознаками демократичного режиму,насамперед,є гарантовані права та свободи особи,зокрема політичні - ідеологічний і політичний плюралізм , багатопратійність,свобода вираження думок,свобода ЗМІ , свобода обєднаннь,мітингів , загальне і рівне виборче право. В умовах демократії регулярно проводяться вибори.

24. Авторитаризм-означає такий спосіб державного управління суспільними відносинами,за якого сигнали зворотнього звязку , які відображають реакцію суспільства на управління , блокуються і не сприймаються організацією влади,оскільки сама авторитарна організація влади перекриває канали розповсюдження каналів , що відходять від суспільства. В авторитарних системах діє відповідна цензура,відсутня свобода вираження думок , вільних виборів немає.

В авторитарних системах діє відповідна цензура,відсутня свобода вираження думок , вільних виборів ,немає легальних опозиційних партій. Авторитарні режими характеризує нерозвиненість інституту місцевого самоврядування .Авторитарний режим режим є диктатурою , оскільки авторитарний вплив на суспільство відбувається незалежно від волі більшості членів суспільства.

25. Тоталітаризм - це різновид деспотії , її рецедив у ХХ.ст в епоху індустріального розвитку . Деспотія - влада нічим не обмежена, влада над невільними яка спирається виключно на насилля або погрозу його застосування . За умов тоталітаризму відсутня будь-яка свобода слова - політична,економічна,духовна. Тоталітаризм створює суспільство ,яке грунтується на позаекономічному , тобто суто силовому примусі. Найважчим наслідком тоталітарного режиму є знищення свободи слова . Тоталітаризм характеризується основними ознаками :

-позаекономічний примус до праці  -політичне, економічне, військове, та ідеологічне панування тоталітарної бюрократії -особистість вождя і поклоніння йому -псевдодемократизм -мілітаризована економіка -могутня слідча і каральна система -примусова ідеологія -корумповані ЗМІ.

26. Ознаки тоталітаризму:

1. централізоване керівництво і управління у сфері економічної;

2. система загального контролю над поведінкою індивідів у сфері соціальної;

3. визнання керівної ролі однієї партії у сфері політичної і здійснення її диктатури;

4. панування офіційної ідеології у сфері духовної і примусове нав'язування її членам суспільства;

5. зосередження в руках партії і держави засобів масової комунікації (преси, радіо, телебачення, кіно);

6. культ керівної особи на всіх рівнях, влада на всіх рівнях знаходиться в руках не підзвітної народу номенклатурної адміністрації;

7. зрощення партійного і державного апарату, контроль виконавськими органами виборних;

8. вихід каральних органів з підкорення законам і суспільству і. як результат, свавілля у вигляді державного терору і масових репресій.

Ознаки авторитаризму:

1. Монополія на владу однієї групи, партії або коаліції, яка ні перед ким не підзвітна.

2. Повна або часткова заборона на діяльність опозиції.

3. Сильно централізована моністична структура влади.

4. Збереження обмеженого плюралізму, наявність диференційованих відносин між суспільством і державою.

5. Спадкоємство і кооптація як головні способи формування панівної політичної еліти.

6. Відсутність можливості не насильницької зміни влади.

7. Використовування силових структур для утримання влади.

27. Політична партія – суспільна організація, яка охоплює групу людей, що об’єдналися для участі в політичному житті та здійснення діяльності з метою здобуття і використання політичної влади для реалізації своїх інтересів на вищому політичному рівні – на рівні організації державної влади.

28. Політичні партії у сучасному розумінні їх як організаційної структури у боротьбі та здійсненні політичної влади остаточно сформувалися лише в середині XX ст., коли законодавець увів інститут державного фінансування політичних партій, тобто виділення їм грошей із державного бюджету. Політичні партії почали брати активну участь у демократичних виборах, відтепер це важливіший суб'єкт влади, що має велику силу, завдячуючи організації. "Партійний", так би мовити, фактор береться до уваги при плануванні воєнної політики: аналітики НАТО вказують, що у політичному середовищі 25 країн-член і в Альянсу діє майже 100 партій. Цс важливо, бо політичні рішення в структурі НАТО приймаються консенсусом.