- •Тема 8. Інститут визнання в міжнародному праві (2 год.)
- •1. Інститут міжнародного визнання.
- •2. Поняття і джерела визнання в міжнародному праві.
- •3. Види визнання. 7. Визнання урядів.
- •4. Визнання держав.
- •5. Теорії визнання. Критерії визнання.
- •6. Невизнані держави.
- •10. Форми визнання держав (de jure, de facto, аd hос).
- •Тема 9. Інститут правонаступництва
- •1. Інститут правонаступництва держав у міжнародному праві. 3. Поняття правонаступництва в міжнародному праві.
- •8. Наслідки визнання.
- •9. Інші види визнання.
- •2. Джерела інституту правонаступництва.
- •4. Види і форми правонаступництва.
- •5. Підстави правонаступництва.
- •1. Правонаступництво щодо міжнародних договорів.
- •2. Правонаступництво щодо державних боргів.3. Правонаступництво щодо державної власності.4. Правонаступництво щодо державних архівів.
- •5. Правонаступництво України в зв'язку з розпадом срср.
- •6. Правонаступництво України щодо міжнародних договорів срср.
- •Тема 10. Реалізація норм міжнародного права (4 год.)
- •1. Зміст поняття “функціонування міжнародного права”. ????
- •2. Сутність міжнародно-правового регулювання.
- •3. Механізм міжнародно-правового регулювання.
- •4. Поняття реалізації норм міжнародного права.5. Форми і способи реалізації норм міжнародного права.
- •6. Трансформація норм міжнародного права.7. Інкорпорація і відсилання.
- •8. Застосування, виконання, використання і дотримання норм міжнародного права.
- •9. Поняття і зміст імплементації міжнародного права.
- •Тема 11. Міжнародний правотворчий процес (2 год.)
- •2. Принципи міжнародного правотворчого процесу.
- •3. Односторонні акти держави у міжнародному правотворчому процесі.
- •4. Участь громадськості у міжнародному правотворчому процесі.
- •5. Кодифікація міжнародного права.
6. Трансформація норм міжнародного права.7. Інкорпорація і відсилання.
способи і форми взаємодії міжнародного і внутрішньодержавного права. (За Бекяшевим, розрізняються такі форми, як трансформація, інкорпорація, рецепція і відсилання).
Сукупність таких способів і форм становить визначений механізм реалізації норм міжнародного права у житті. Це обумовлено тим, що значна частина норм міжнародного права діє в умовах їхнього фактичного застосування в національному праві держав, оскільки держави, у силу своїх міжнародних зобов'язань, включають у своє законодавство норми, передбачені міжнародним правом.
Однак цей процес дуже непростий і, як відзначають деякі автори, носить проблемний характер. Проблема в тому, що в питанні взаємозв'язку і взаємодії міжнародного і внутрішньодержавного права міжнародне право ніби віддає ініціативу внутрішньодержавному праву і надає йому можливість самому визначати способи, форми і ступінь такого взаємозв'язку і взаємодії. А коли це так. то і практика різних держав у цій сфері дуже неоднозначна. І вже сама ця неоднозначність породжує проблемність, оскільки не завжди можна визначити, що є більш прийнятним, а що менш.
Так, наприклад, принцип примату міжнародного права, визнаний до теперішнього часу більшістю держав, не всіма цими державами розуміється, а отже, і здійснюється однаково. Зокрема:
у ст. VI Конституції США відзначено, що міжнародні договори США є верховним правом країни;
у ст. 55 Конституції Франції значиться, що міжнародні договори мають силу, яка перевищує силу внутрішніх законів;
у ст. 9 Конституції України констатується, що міжнародні договори, схвалені Верховною Радою, є частиною національного законодавства;
ряд держав (Румунія, Чехія та ш.) у своєму законодавстві відображають дещо негативну позицію - визнання примату міжнародного права тільки у галузі прав і свобод людини;
ряд держав (Великобританія, Швеція, ФРН та ін.) вирішують питання про примат міжнародного права ще більш оригінально, якщо не сказати парадоксально. Включаючи міжнародні договори у своє законодавство, вони у випадках протиріччя норм міжнародного договору і внутрішньодержавного закону діють відповідно до вказівок загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями.
Спостерігаються й інші явища. Природно, що подібні обставини породжують і різні способи та форми взаємозв'язку і взаємодії міжнародного і внутрішньодержавного права. Аналіз цих способів і форм дозволяє виявити найбільш часто використовувані й такі, що позитивно себе зарекомендували.
У зв'язку з цим, насамперед слід зазначити, що, оскільки мова йде про взаємозв'язок і взаємодію, існуючі способи і форми можна поділити на дві групи. До першої відносяться ті, що практикуються при впливі міжнародного права на внутрішньодержавне, до другої - ті, що практикуються при зворотному процесі.
Ст. 38 Статуту Міжнародного Сулу відносить "загальні принципи права, визнані цивілізованими народами", поряд із міжнародними конвенціями і міжнародним порядком, до основних джерел міжнародного права. До таких принципів належать: пріоритет спеціального закону над загальним; наступний закон скасовує попередній; тягар доказів покладається на позивача; рівність сторін у суперечці; сумлінність; не зловживання правом; відповідальність за правопорушення та ін.
Розглянемо способи і форми впливу міжнародного права на внутрішньодержавне.
Як уже відзначалося, в цьому плані ініціатива віддана внутрішньодержавному праву - самому визначати способи, форми і ступінь взаємодії. Це обумовлено тим, що фактична реалізація багатьох норм міжнародного права не може бути вирішена інакше, як через посередництво механізму включення цих норм у внутрішньодержавні правові системи. Питання це дуже проблемне, оскільки державами вирішується не завжди однозначно. Однак часто уживані способи і форми можна виділити.
Найбільш одностайне рішення при цьому, звичайно, спостерігається у сфері реалізації прав і свобод людини, сформульованих у міжнародному праві і, завдяки їхній величезній авторитетності і великій юридичній силі, обов'язкових до дотримання для кожної правової держави. За мірою реалізації норм міжнародного права у цій сфері в національному законодавстві навіть прийнято характеризувати ту або іншу державу як правову або не правову. З огляду на це, держави з метою створення правових умов дотримання прав і свобод людини вводять у своє національне законодавство (як правило, у Конституцію) відповідні міжнародно-правові норми. Цей спосіб іменується трансформацією (тобто перетворенням норм міжнародного права в норми національного). По суті ж справи, при цьому норми міжнародного права не перетворюються, а зберігаються в чистому вигляді (тобто зберігають свій правовий статус міжнародних норм, але діючих у системі національного права), спосіб трансформації норм міжнародного права в національне можна розглядати як імплементацію (здійснення, застосування) норм міжнародного права за допомогою національного права.
У свою чергу, трансформація може бути у формі загальної або індивідуальної трансформації. При загальній - держава встановлює, що всі або конкретно визначені норми міжнародного права в якійсь конкретній сфері є частиною національного права. При індивідуальній - необхідно в кожному окремому випадку вказувати у спеціальному правовому акті, які саме норми міжнародного права вводяться в національне право. Прикладом індивідуальної трансформації може служити Указ Президента України про підписання Угоди про імплементацію Частини XI Конвенції ООН з морського права 1982 р.
Прикладом загальної трансформації норм міжнародного права в національне право України є положення ст. 9 Конституції України, яке говорить:
"Діючі міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України".
Трансформація також може бути у формі прямої або опосередкованої. У якості прямої трансформації розглядається тотожне перенесення правила, і звичайно це іменується інкорпорацією (тобто, включенням). Пряма трансформація зазвичай здійснюється шляхом ратифікації міжнародних договорів. У якості опосередкованої трансформації розглядається відтворення, в основному, змісту норм міжнародного права в національній нормі. Для цього на підставі міжнародного договору видається спеціальний правовий акт, наприклад, "Антидемпінговий кодекс України". Тоді має місце змішана трансформація, за якої використовуються елементи як прямої, так і опосередкованої трансформації.
Як особливий вид імплементації норм міжнародного права в національне законодавство можна розглядати так звані відсилання. Відсилання припускає, що ті або інші правовідносини будуть регулюватися відповідно до укладених з цього приводу міжнародних договорів.
Наприклад, у внутрішньодержавному правовому акті встановлюються якісь правила, але, віддаючи данину належного міжнародному праву, в цьому акті може бути зроблене відсилання, яке говорить, що, якщо в міжнародному договорі встановлені інші правила, то застосовуються правила міжнародного договору. Цей тип застереження для стислості позначений формулою "якщо, то". Іншим типом відсилання може бути формула "якщо інше", котра свідчить про те, що ті чи інші положення внутрішньодержавного правового акта діють, якщо інше не передбачено міжнародним договором.
До інших типів відсилань можна віднести відсилання за формулами "за винятком", "і, і" (і національним, і міжнародним правом), "інші", "дивися".
Рецепція являє собою особливу форму, що дозволяє використання якихось положень національного законодавства у вирішенні питань, які складають прерогативу міжнародного права. Наприклад, загальні принципи права, зазначені у ст. 38 Статуту Міжнародного Суду як одне з основних джерел міжнародного права, сформульовані були ще в римському праві, потім використовувалися тривалий час у національних правових системах держав, і в міжнародне право (зокрема в ст. 38 Статуту) прийшли з практики національних правових систем.
