8. Наслідки визнання.

9. Інші види визнання.

10. Форми визнання держав (de jure, de facto, аd hос).

Розрізняють три форми визнання суб'єктів міжнародного права:

- визнання де-юре;

- визнання де-факто;

- визнання ad hoc.

Зупинимося коротко на кожному з видів.

Визнання ad hoc - це визнання в даній ситуації, у конкретній справі; існує, коли держави вступають в офіційний контакт одна з іншою вимушено, для вирішення якихось конкретних питань. Воно нерідко супроводжується заявою про те, що держава, вступаючи в ті чи інші відносини з новою державою, усе-таки її не визнає, іноді метою такого визнання може бути укладання міжнародних договорів.

Визнання де-факто - фактичне визнання, при якому держави вступають між собою у різні зв'язки, але юридично одне одного при цьому не визнають. Визнання де-факто має вичікувальний характер і згодом воно або припиняється зі зникненням об'єкта визнання або переходить у повне визнання. У сучасних умовах застосовується рідко.

Визнання де-юре — це повне визнання, що являє собою офіційне визнання, яке фіксує факт вступу в міжнародне співтовариство нового повноправного суб'єкта міжнародного права, тобто встановлення з ним у всій повноті дипломатичних, економічних, торгових, культурних й інших відносин. Визнання де-юре може виражатися у формі декларації, угоди, обміну нотами. Установлення дипломатичних відносин завжди є доказом повного визнання (визнання де-юре). Консульські відносини можуть підтримуватися і при визнанні де-факто.

Усі три форми визнання застосовуються при визнанні держав. Щодо визнання урядів, то тут останнім часом прослідковується практика визнання тільки де-юре.

Тема 9. Інститут правонаступництва

В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ (2 год.)

1. Інститут правонаступництва держав у міжнародному праві. 3. Поняття правонаступництва в міжнародному праві.

Коло суб'єктів міжнародних відносин постійно змінюється. Виникають нові держави, інші припиняють своє існування, у зв'язку із чим виникає питання правонаступництва.

Під правонаступництвом в міжнародному праві прийнято розуміти перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта міжнародного права до іншого внаслідок виникнення чи припинення існування першого або зміни суверенітету над територією. Найчастіше правонаступництво виникає у випадку припинення держав, тому ми зосередимо свою увагу саме на правонаступництві держав. Хоча в історії відомі випадки правонаступництва міжнародних організацій та інших суб'єктів міжнародного права. Так, ООН є правонаступницею Ліги Націй.

Як зазначено вище, правонаступництво найчастіше виникає у випадках припинення існування держави, її поділу, виділення з неї іншої держави, передачі частини території іншій державі, об'єднання держав. Деякі вчені сюди також відносять і випадок, коли в державі відбувається соціальна революція, а також у разі капітуляції останньої.

У правовідносинах правонаступництва прийнято вирізняти два основних суб'єкти: державу-попередницю (унаслідок припинення, відокремлення чи поділу якої її права й обов'язки переходять до іншого суб'єкта) і державу правонаступницю (яка набуває вищеназвані права й обов'язки).

Що ж до об'єктів правонаступництва, то, як правило, вирізняють: правонаступництво щодо міжнародних договорів; правонаступництво щодо державної власності; Правонаступництво щодо боргів, правонаступництво щодо державних архівів та ряд інших.

Протягом існування цього інституту міжнародного права вчені виробили декілька концепцій правонаступництва, зокрема:

1. Універсального (повного) правонаступництва - згідно з якою державу ототожнюють з юридичною особою, яка складається з єдності трьох елементів: території, населення і публічної влади. Відповідно, у випадку правонаступництва до нової держави переходять усі права та обов'язки, які пов'язані з ними елементами.

2. Часткового правонаступництва - згідно з якою держава-попередниця зберігає всі права й обов'язки, які не пов'язані з суверенітетом над певною територією, усі решта зобов'язання переходять до держави-правонаступниці.

3. "Tabula rasa" ("чистої дошки" або "чистого листа") - згідно з якою новоутворена держава не відповідає за зобов'язання держави-попередниці, оскільки перехід прав і обов'язків не відбувався.

Крім того, існують й інші підходи, зокрема "континуїтету", при якому одна держава вважається продовжувачем іншої. При цьому питання правонаступництва взагалі може не виникати. Так, наприклад, Росія набула прав і обов'язків СРСР в ООН саме як держава - продовжувачка Радянського Союзу.

Тепер питання правонаступництва регулюються звичаєвим правом. Хоча й було розроблено два договори в цій сфері, а саме: Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів від 23 серпня 1978 p., Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів від 8квітня 1983 p., однак жоден з наведених документів не вступив удію, оскільки не набрав достатньої кількості ратифікацій.